Ска́льви (, , , , , ) — балтійське плем'я, яке разом з аукштайтами (литовці давньоруських літописів), жемайтами (жмудами), , а також частиною судавів (ятвяги), південними групами куршів, земгалів і селів увійшли до складу Литви на початку нашої ери. Скальви та балтійські племена мешкали в нижній течії р. Німану і в басейні Даугави і були носіями неолітичної культури човноподібних сокир . Відоме до приходу хрестоносцівМосквин А. Г., Калининградская область. Притяжение янтарного края. Їхніми предками є давньобалтійські племена, які заселяли дану територію з кінця ІІІ — на початку ІІ тис. до н. е. (від часів Геродота ототожнюється з неврами, яких зараз теж відносять до гаплогрупи N1c-L1025 ). Зазначене плем'я відоме від V ст.Логунова К. К., Мужской поясной набор эпохи викингов на территории юго-восточной Балтии.Признаки древностей эстиев и пруссов, — с. 28., та його вважають перехідною етномовною групою, яка була асимільована литовськими племенами в ХІІІ столітті внаслідок процесу постійних переселень останніхПрусс. Curche: этимология теонима, функции божества; проблематика установления культовых соответствий на почве обрядовой традиции восточно-балтийских, славянских и других индоевропейских народов, Роландас Крегждис, Studia Mythologica Slavica 12. Ljubljana, 249—320. Скальви, як і прусси, сповідували язичництво.
Історія Згідно (), складеної Петером з Дусбурга, близько 1326 року, скальви в 1240 р. населяли землі на південь від куршів в нижній течії р. Німану, яку прозвали Скаловією. За прусськими хроніками, назва племені походить від двох прусських братів на ім'я Схалауо.
Дослідження населення Скаловії того часу стало можливим завдяки могильникам зі спаленими рештками. Подекуди, на території проживання скальвів знаходились могильники коней. Судячи з розкопок, похоронні звичаї скальвів були дуже подібні до традицій інших західних балтів, таких як курші і прусси (наявність у могильниках скарбів, побутового начиння, мечів). У могильниках знаходять вироби масового виробництва, що вказує на розвиток ремесел і виділення ремісників із загальної маси хліборобів і скотарів.
Центром Скаловії ймовірно було місто Німан (на теренах сучасної Калінінградської області Росії. Петер з Дусбурга розповідав про дерев'яний замок, який неможливо було завоювати силою або взяти змором, тому що фортеця мала штучне озеро, багате рибою. Тому завойовники спалили замок.
У 1276—1277 роках, Скаловію, разом з прусами, підкорив Тевтонський орден, унаслідок чого вони зазнавали насильницької германізації та християнизації. У літописі лицарів були згадані дворяни Sarecka (Sareikā), Surbantas, Svirdotas, Surdota. У 1281 р. Жондель Шалвіз (Jondele Schalwithe) отримав перший привілей на землю, а в 1289 р. був побудований замок такого ж значення, як Німан. Між 1281 і 1383 роками земельні привілеї були надані багатьом провінціям тодішньої Скаловії.
Остання згадка про скальвів датується 1542 роком (щодо жителів замку Німан) і 1563 р. (щодо жителів замку Спліттер «Splitter»). Скальви, надруви й частина прусів утворили в XVI столітті субетнічну групу летувинників (литовників).
Князі Скалк (близько 75 р.), король Склавії-Скаловії (Sklavia), князівства Східної Пруссії на берегах річки Русь у гирлі Німану; Стінегота, вождь Скаловії (1268 р.)Краткие замечания из текста Стрыйковского (Книга 7), M. Stryjkowski, «O początkach, wywodach, dzielnościach, sprawach rycerskich i domowych sławnego narodu litewskiego, żemojdzkiego i ruskiego»..
Див. також Склавіни
Примітки
Джерела Gertrud Mortensen (geb. Heinrich), Beiträge zu den Nationalitäten- und Siedlungsverhältnissen von Preußisch-Litauen. Berlin 1927. (Dissertation, Königsberg, 1921), Digitalisat, abgerufen am 16. Juli 2014 R. Pawel, Das deutsche Memelland war der Prußengau Schalauen. Memeler Dampfboot, 1982, Nr.11. Abgedruckt in: Günter Uschtrin: Wo liegt Coadjuthen?: die Geschichte eines ostpreußischen Kirchspiels im ehemaligen Memelland. BWV Verlag, 2011, — ISBN 978-3830519010. Reallexikon der germanischen Altertumskunde — Band 23, S.537 online Deutsche Studien, Ausgaben 129—132, Ost-Akademie., 1996, S. 237 online Das Sprachgenie: Georg Sauerwein — eine Biographie, S. 263 online
Посилання Кулаков В. И., История Пруссии до 1238 года