Битва при Квебеку () або () відбулась 31 грудня 1775 р. між силами американської Континентальної армії і британських захисників Квебеку під час вторгнення в Канаду на початку війни за незалежність США. Ця битва була першою великою поразкою у війні для американців, до того ж вона пройшла з важкими втратами. Генерал Річард Монтгомері був убитий, Бенедикт Арнольд був поранений, Деніел Морган та понад 400 осіб були взяті в полон. Гарнізон міста, що складався як з регулярних частин, так і з добровольців, під командуванням губернатора Квебеку, генерала Гая Карлтона, зміг відбити атаку сепаратистів з мінімальними втратами.

Армія Монтгомері захопила Монреаль 13 листопада, і на початку грудня вони приєдналися до сил на чолі з Арнольдом, чиї люди зробили важкий похід через пустелю на півночі Нової Англії. Губернатор Карлтон втік з Монреаля в Квебек, наступної цілі американців, і в останню хвилину прибуло підкріплення, щоб підтримати обмежену оборону міста до прибуття атакуючих сил. Турбуючись, що закінчення призову послабить його сили, генерал Монтгомері зробив спробу атакувати місто в самому кінці року під час сильної хуртовини, в умовах дуже поганої видимості, щоб приховати дії своєї армії. План американців полягав у тому, щоб розділити частини під командуванням Монтгомері і Арнольда, які повинні були зустрітися в нижній частині міста перед тим, як почати підійматися на стіни, що захищають верхнє місто. Сили Монтгомері відступили після того, як він був убитий гарматним вогнем на початку бою, але сили Арнольда проникли далі до нижньої частини міста. Арнольд був поранений на початку атаки, і Морган керував штурмом зі свого місця, доки не потрапив у пастку в нижній частині міста і був змушений здатися. Арнольд і американці підтримували неефективну блокаду міста до весни, коли прибуло британське підкріплення.

У битві і облозі після неї, франкомовні канадці були активні на обох сторонах конфлікту. Американські війська отримували матеріали та матеріально-технічну підтримку від місцевих жителів, і захисники міста, включаючи місцеве підняв ополчення. Коли американці відступали, їх супроводжувала велика кількість їх прихильників; тих, хто залишився позаду, чекали різні покарання після відновлення Британією контролю над провінцією.

Передісторія битви Незабаром після американської війни, що затихла 1775 року, невелика кількість людей на чолі з Ітаном Алленом та Бенедиктом Арнольдом, 10 травня захопили ключову фортецю Тикондерога (англ. fortress at Ticonderoga). Після захоплення Арнольд відправився у рейд на Форт Сен-Жан, не далеко від Монреаля, тривожачи місцевих британських лідерів. Ці дії стимулювали як британців, так і лідерів повстанців розглянути на Другому Континентальному конгресі можливість вторгнення до провінції Квебеку з боку бунтівних сил, внаслідок цього губернатор провінції Квебек, генерал Гай Карлтон, почав мобілізацію провінції для захисту. Після першої відмови від ідеї атакувати Квебек, Конгрес уповноважив командира Північного департаменту Континентальної армії, генерал-майора Пилипа Шайлера вторгнутися в провінцію, якщо він вважатиме це необхідним. В рамках американської пропаганди, листи Конгресу і Нью-Йоркської Провінційної Асамблеї були поширені по всій провінції, обіцяючи звільнення від їх гнітючої влади. Бенедикт Арнольд, переданий для командування експедицією, переконав генерала Джорджа Вашингтона дозволити Другу експедицію через пустелю, де зараз знаходиться штат Мен, безпосередньо до Квебеку, столиці провінції.

Континентальна армія почала рухатися до Квебеку у вересні 1775. ЇЇ метою, як йдеться у промові генерала Скайлера, було «відкинути, якщо це можливо, війська Великої Британії», які «за наказом деспотичного міністерства… мали мету піддати своїх співгромадян і братів ярму жорсткого рабства». Бригадний генерал Річард Монтгомері вів війська від Тикондерога і Краун-Пойнт () до озера Шамплейн, успішно взяв в облогу Форт Святого Іоанна, і захопивши Монреаль 13 листопада Арнольд привів війська в складі 1100 чоловіків із Кембриджа, штат Массачусетс дорогою через Мен до Квебеку незабаром після виходу Монтгомері з Тикондерога.

Американці очікували, що велика частина французьких католицьких канадців Квебеку в містах і селах підніме бунт проти британського правління. З того часу, як Британці захопили контроль над провінцією, під час франко-індіанської війни в 1760 році, було багато проблем та непорозумінь між французькими католиками та англомовними протестантами серед британських військових та чиновників. Однак ці напружені відносини були полегшені після прийняття Квебекського Акту в 1774 році, який повернув землю та багато цивільних прав канадців (акт, що був засуджений тринадцятьма повсталими колоніями). Більшість французьких жителів Квебека вирішили не брати участі в американській кампанії, значною мірою тому, що, натхненні їх духовенством, вони вирішили прийняти британське правління з його підтримкою католицької церкви та збереженням французької культури.

Підготовка британців

Оборона провінції

Генерал Карлтон почав підготовку провінції до оборони відразу, дізнавшись про напад Арнольда на Сен-Жан. Хоча Карлтон зосередив більшість його скромної війська в Форт Сен-Жан, він залишив невеликі гарнізони британської регулярної армії в Монреалі і Квебеці. Карлтон слідкував за прогресом американського вторгнення за допомогою перехоплених переписок між Монтгомері і Арнольдом. Віце-губернатор Гектор Крамаге (), що відповідав за оборону Квебека в той час як Карлтон був у Монреалі, організував ополчення в кілька сотень осіб, щоб захистити місто у вересні. Він песимістично вважав, що їх було «недостатньо, аби розраховувати на них», особливо вважаючи, що тільки половина з них були надійними. Крамаге надіслав численні прохання про підкріплення до військового керівництва в Бостоні, але кожне з них зійшло нанівець. Кілька військових кораблів були збиті з курсу і опинилися в Нью-Йорку, проте віце-адмірал Самуель Грейвз, командир флоту в Бостоні, відмовився відпустити кораблі для перевезення військ звідти в Квебек, бо побоювався, що зима, яка наближалася, заблокує річку Святого Лаврентія.

Коли остаточне слово досягло Квебеку 3 листопада, що в березні Арнольда наближається до міста міста, Крамаге почав посилювати охорону і прибрав всі човни з берегу Святого Лаврентія. Прихід Арнольду призвело в подальшому до збільшення чисельності військ до 1200 або й більше. Два кораблі прибули 3 листопада, і ще один наступного дня, везучи добровольців з Острову Святого Джона і Ньюфаундленду, що додало ще близько 120 чоловік для захисту. Невеликий конвой на чолі з HMS Lizard також прибув того дня, що додало морських піхотинців до захисників міста.

10 листопада, підполковник Аллен Маклін, який брав участь у спробі зняти облогу в Сен-Жан прибув з 200 чоловіками з його Ройал Гайланд Емігрантів. Вони перехопили листування між Арнольдом та Монтгомері поблизу Труа-Рів'єр, і поспішили в Квебек, щоб допомогти з його захистом. Прибуття цих кваліфікованих сил підняло настрій міської міліції, і Маклін негайно очолив оборону.

Карлтон прибуває до Квебеку В результаті падіння Форт Сен-Жан, Карлтон залишив Монреаль і повернувся в Квебек-Сіті на кораблі, в ході чого тільки дивом вдалося уникнути захоплення. Після прибуття 19 листопада, він відразу ж узяв на себе командування. Три дні потому, він видав прокламацію, що кожен працездатний чоловік в місті, який не візьметься за зброю, буде вважатися бунтівником або шпигуном, і покараний як один з них. Тим, хто відмовився брати зброю, дали 4 дні аби піти з міста. В результаті, близько 500 жителів (у тому числі 200 британців і 300 канадців) приєдналися до оборони.

Карлтон звернув увагу на слабкі місця оборонних споруд міста: у нього було дві барикади з колод і Палісади, зведені уздовж берегової лінії Святого Лаврентія, в зоні дії його гармат; він передав свої сили на оборонні позиції вздовж стін і внутрішніх захисних споруд; також він впевнився, що його недосвідчена міліція перебували під впевненим керівництвом.

Прибуття Арнольда

Чоловіки, яких Арнольд обрав для своєї експедиції були добровольцями, взятими з компаній Нової Англії, що працюють в облозі Бостона. Вони були сформовані в двох батальйонах для експедиції; третій батальйон складався з стрільців із Пенсільванії та Вірджинії під командуванням підполковника Даніеля Моргана. Похід через пустелю штату Мен був довгим і важким. Умови були мокрі й холодні, і подорож зайняла набагато більше часу, ніж міг очікувати Арнольд або Вашингтон. Погана погода і зруйновані човни зіпсували багато продовольчих запасів експедиції, і близько 500 осіб з 1100 га початку померли по дорозі або повернули назад. Ті, хто повернувся, в тому числі один з батальйонів Нової Англії, забрали багато залишків провізії з собою. Чоловіки, які продовжували участь в експедиції, голодували до того часу, доки вони дісталися до перших французьких поселень на початку листопада. 9 листопада, 600 людей, що вижили в поході Арнольда з Бостона в Квебеку прибули до Пойнт Левіс, на південному березі Святого Лаврентія навпроти Квебеку. Незважаючи на стан своїх військ, Арнольд відразу став збирати човни, щоб здійснити перехід. Він був готовий зробити це в ніч на 10 листопада, але буря затримала його протягом трьох днів. Опинившись на іншому боці Святого Лаврентія, Арнольд перемістив свої війська на рівнини Авраама, близько 2 км від міських стін.

Війська, що наближалися до стін Квебека були значно недооснащені. Арнольд не мав артилерії, кожен з його солдатів мав лише п'ять патронів, більше 100 мушкетів були несправними, а одяг був схожий на лахміття. Незважаючи на те, що його війська були в меншості 2:1, Арнольд зажадав капітуляції міста. Обидва відправлені посли були розстріляні британцями з гармат, показуючи, що вимога була відхилена. Арнольд прийшов до висновку, що він не міг взяти місто силою, тому він блокував місто з західного боку. 18 листопада американці почули брехливу чутку, що британці планують напасти на них з 800 чоловіками. На військовій раді вони вирішили, що блокада не могла продовжуватись, і Арнольд почав переміщувати його людей на 32 км вгору по річці до «Пойнт-о-Трембле» () («Аспен точки»), щоб чекати Монтгомері, який щойно захопив Монреаль.

Прибуття Монтгомері

1 грудня Монтгомері прибув до «Пойнт-о-Трембле» (). Його війська складалися з 300 чоловіків із 1-го, 2-го та 3-го Нью-Йоркських полків, загону артилерії під командуванням Джона Ламба, близько 200 чоловіків, завербованих Джеймсом Лівінгстон для 1-го канадського полку, і ще 160 осіб на чолі з Яковом Брауном, які були залишками полків, розформованих у зв'язку з закінченням призову. Вони були доповнені кількома днями пізніше декількома загонами під командуванням генерал-майора Девіда Вустера, якого Монтгомері залишив у команді в Монреалі. Артилерія, яку приніс Монтгомері включає в себе чотири гармати і шість мінометів, також він приніс зимовий одяг та інші товари для чоловіків Арнольда; одяг і предмети були призом, отриманим коли більшість британських кораблів, що рятували Монреаль, були захоплені в полон. Командири швидко повернулися до Квебеку, і взяли місто в облогу 6 грудня. Монтгомері направив особистий лист Карлтону, вимагаючи здати місто, використовуючи жінку як посланника. Карлтон відхилив прохання і спалив лист непрочитаним. Монтгомері спробував знову через десять днів, з тим же результатом. Ті, хто тримав місто в облозі продовжували відправляти повідомлення, призначені насамперед для населення міста, описуючи ситуацію там, як безнадійну, і припускаючи, що умови будуть кращими, якщо вони почнуть бунт для допомоги американцям.