Економіка спільної участі — є соціоекономічною системою, заснованою на спільному користуванні людськими та фізичними ресурсами. До цієї системи іноді включають (або розглядають як споріднені із нею) такі поняття, як мережева економіка або спільне споживання.

Визначення та споріднені поняття

Існує концептуальна та семантична плутанина, спричинена багатьма гранями обміну на базі Інтернету, що веде до дискусій щодо меж та масштабів розподілу економіки та щодо чіткого визначення економіки розподілу. Термін «економіка спільного використання» часто використовується неоднозначно і може мати різні характеристики. Наприклад, економіку спільного використання іноді розуміють виключно як одноранговий феномен в той час як інколи він визначається як явище бізнес-замовник. Крім того, під економікою розподілу часто розуміють операції з постійною передачею права власності на ресурс, такий як продаж, а в інший час транзакції з передачею власності розглядаються за межами економіки спільного використання. Одне визначення економіки спільного використання, розроблене для інтеграції існуючих розумінь та визначень, засноване на систематичному огляді:«Економіка спільного використання — це спрощена ІТ модель однорангового комерційного або некомерційного обміну недооціненими товарами та службовими можливостями через посередника без передачі права власності»Термін «економіка спільного використання» часто використовується неоднозначно та може мати різні характеристики. Респонденти опитування, які чули про цей термін, мали різні погляди на його значення, багато хто вважав, що він стосується «спільного використання» у традиційному сенсі цього терміна. З цією метою терміни «економіка спільного використання» та «спільне споживання» часто використовуються як взаємозамінні. Спільне споживання стосується діяльності та поведінки, які рухають економіку спільного використання, що робить ці два поняття тісно взаємопов'язаними. Визначення, опубліковане в журналі «Журнал поведінки споживачів» у 2015 році, підкреслює цю синергію: «Спільне споживання відбувається в організованих системах або мережах, в яких учасники здійснюють спільну діяльність у формі оренди, позики, торгівлі, бартеру та обміну товарами, послугами, транспортними рішеннями, простором або грошима».

Економіку спільного використання іноді розуміють виключно як феномен взаємодії між рівними тоді як іноді її розглядають як феномен взаємодії між бізнесом та клієнтом. Крім того, економіку спільного використання можна розуміти як таку, що охоплює транзакції з постійною передачею права власності на ресурс, такі як продаж, тоді як в інших випадках транзакції з передачею права власності розглядаються за межами економіки спільного використання.

З юридичної точки зору це явище було визначено як «комерційну трикутну правову структуру, де дві сторони (Постачальники та Користувачі) укладають обов'язкові договори на надання товарів (часткова передача майнового пакету прав) або послуг (спеціальні або випадкові послуги) в обмін на грошову оплату через онлайн-платформу, що управляється третьою стороною (Оператором платформи), яка бере активну участь у визначенні та розробці правових умов, на яких надаються товари та послуги». Згідно з цим визначенням, «економіка спільного використання» — це трикутна правова структура з трьома різними правовими суб'єктами: «1) Оператор платформи, який за допомогою технологій забезпечує агрегацію та інтерактивність для створення правового середовища шляхом встановлення умов для всіх суб'єктів; (2) Користувач, який споживає товар або послугу на умовах, встановлених Оператором платформи; та (3) Постачальник, який надає товар або послугу, також дотримуючись умов Оператора платформи».

Хоча термін «економіка спільного використання» є найчастіше вживаним терміном, економіку спільного використання також називають економікою доступу, крауд-орієнтованим капіталізмом, спільною економікою, , , економікою рівних, економікою P2P, економікою платформ, економікою оренди та економікою на вимогу, хоча іноді деякі з цих термінів визначаються як окремі, хоч і пов'язані, теми.

Поняття «економіка спільного використання» часто вважається оксюмороном і для фактичного комерційного обміну. Арнульд і Роуз запропонували замінити оманливий термін «спільне використання» на «взаємність». У статті в Harvard Business Review автори Джана М. Екхардт та Флера Бардхі стверджують, що «економіка спільного використання» є неправильним терміном, і що правильним терміном для цієї діяльності є економіка доступу. Автори кажуть: «Коли „спільне використання“ опосередковується ринком — коли компанія є посередником між споживачами, які не знають один одного — це вже не спільне використання взагалі. Швидше, споживачі платять за доступ до чужих товарів чи послуг». У статті зазначається, що компанії (такі як Uber), які розуміють це, і чий маркетинг підкреслює фінансові вигоди для учасників, успішні, тоді як компанії (такі як ), чий маркетинг підкреслює соціальні переваги послуги, менш успішні. За словами , ця тенденція до збільшення внеску споживачів у комерційні обміни стосується поняття споживання, яке, як таке, не є новим. Ємельняк та Пшегалінська зазначають, що термін «економіка спільного використання» часто використовується для обговорення аспектів суспільства, які переважно не пов'язані з економікою, і пропонують ширший термін для таких явищ.

Термін «платформний капіталізм» був запропонований деякими вченими як більш правильний, ніж «економіка спільного використання» при обговоренні діяльності комерційних компаній, таких як Uber та Airbnb, в економічному секторі Компанії, які намагаються зосередитися на справедливості та обміні, а не лише на прибуткових мотивах, зустрічаються набагато рідше, та їх навпаки описують як (або кооперативні платформи проти капіталістичних платформ). У свою чергу, такі проекти, як Вікіпедія, які покладаються на неоплачувану працю волонтерів, можна класифікувати як ініціативи . Пов'язаний вимір стосується того, чи зосереджені користувачі на обміні некомерційними ресурсами, чи на максимізації власного прибутку. Спільне використання — це модель, яка адаптується до великої кількості ресурсів, тоді як комерційний платформний капіталізм — це модель, яка зберігається в районах, де все ще існує дефіцит ресурсів.

, один із перших прихильників програмного забезпечення з відкритим вихідним кодом, який вивчав трагедію спільного, що стосується ідеї про те, що коли люди діють виключно у власних інтересах, вони виснажують спільні ресурси, необхідні для власної якості життя, постулював, що мережеві технології можуть пом'якшити цю проблему за допомогою того, що він назвав , концепції, вперше сформульованої у 2002 році. Потім Бенклер поширив цей аналіз на «товари, що підлягають спільному використанню» у книзі «Ділитись добре: про товари, що підлягають спільному використанню, та поява спільного використання як способу економічного виробництва», написаній у 2004 році.

Економіка спільного використання іноді пов'язана з економікою замкненого циклу, яка спрямована на мінімізацію відходів і яка включає кооперативи, переробку, перерозподіл та торгівлю вживаними товарами. Це тісно пов'язане з спільним споживанням, в якому предмет споживають кілька людей. Комерційні опції «економіки спільного використання» охоплюють широкий спектр структур, включаючи здебільшого комерційні структури, і, меншою мірою, кооперативні структури. Економіка спільного використання забезпечує розширений доступ до продуктів, послуг та талантів, що виходять за межі індивідуального права власності, що іноді називають «власністю».

Діяльність, така як оренда, лізинг, об'єднання та спільне використання, визначені як внесок у тривалість життя продукту, а особливо продовження терміну експлуатації продукту завдяки цим практикам взаємної інтеграції, а іноді і перерозподілу (шляхом пожертвування, заміни, ринків секонд-хенду).

Історія Однією з натхнень для створення економіки спільного використання стала трагедія спільного, в якій ідеться про те, що, коли всі ми діємо виключно у власних інтересах, ми виснажуємо спільні ресурси, необхідні для власного життя. Професор права з Гарвардського університету Йочай Бенклер, один із прихильників програмного забезпечення з відкритим кодом, висловив думку про те, що мережеві технології можуть пом'якшити це питання тим, що він назвав «спільним виробництвом на основі загального користування», концепцією, вперше сформульованою у 2002 році.

Термін «економіка спільного використання» почав з'являтися в часи Великої рецесії, що сприяє розвитку соціальних технологій та посилення відчуття актуальності навколо глобального зростання чисельності населення та виснаження ресурсів. Професор Лоуренс Лессіг, можливо, вперше вжив цей термін у 2008 році, хоча інші стверджують, що походження цього терміна невідоме. Станом на 2015 рік, згідно з опитуванням дослідницького центру Pew, лише 27 % американців чули про термін «економіка спільного використання». Респонденти опитування, які чули про цей термін, мали різні розбіжності щодо того, що він означає, і багато хто думає, що це стосується обміну в традиційному розумінні цього терміна.

Провали стартапів на основі традиційного обміну Багато людей вважають, що для постійних споживачів є сенс не купувати власний інструмент, який багато споживачів можуть використовувати лише протягом декількох хвилин у своєму житті, а брати позики у інших, а це запозичення може бути полегшене через Інтернет платформи. Кілька стартапів було запущено, щоб допомогти людям ділитися свердлами та подібними товарами такого типу. Однак було зрозуміло, що споживачі не зацікавлені в таких тимчасових обмінах, що призвелол до невдачі багатьох стартапів, які мали на меті полегшити традиційний обмін.

Спільне споживання Термін «спільне споживання» було введено Маркусом Фельсоном та Джо Л. Спітом у своїй роботі «Структура громади та споживче споживання: рутинний підхід до діяльності», опублікованій у 1978 р. У американському вченому з поведінкиFelson, Marcus and Joe L. Spaeth (1978), «Community Structure and Collaborative Consumption: A routine activity approach,» American Behavioral Scientist, 21 (March–April), 614–24.. У 2011 році «спільне споживання» було названо однією з 10 ідей журналу TIME, які змінять світ.

Дослідження в червні 2018 року використовуючи бібліометрику та мережевий аналіз, проаналізувало еволюцію наукових досліджень спільного споживання та виявило, що цей вираз розпочався в 2010 році з книги «Ботсман та Роджерс» (2010) «Що моє — твоє: Зростання спільного споживання». Кількість досліджень, опублікованих на цю тему, тоді зросла в 2014 році. Крім того, існують чотири групи досліджень: 1) дослідження та концептуалізація спільного споживання; 2) поведінка споживачів та маркетинговий емпіризм; 3) системи мутуалізації та обміну; 4) стійкість в економіці спільної роботи. Аналіз свідчить про те, що цей останній кластер був недостатньо досліджений на відміну від трьох інших, але почав набирати значення з 2017 року.

У 2015 році уряд Великої Британії поставив цілі покращити економічне зростання, в тому числі зробити Британію «Найкращим місцем у світі для початку, інвестування та розвитку бізнесу, в тому числі за допомогою пакету заходів, спрямованих на розблокування потенціалу економіки спільного використання…».

Принцип функціонування

У доповіді, підготовленій 2013 р. групою аналітиків PricewaterhouseCoopers для Європейської комісії, автори визначають економіку спільної участі як таку, що об'єднує «компанії, які застосовують бізнес-моделі, базовані на наданні доступу до чогось на ринках, які функціонують за принципом peer-to-peer». У цій моделі учасники-споживачі платять за право тимчасового використання (доступ) до ресурсу, який належить іншим учасникам (їх автори теж називають споживачами), тоді як компанія просто зводить тих і інших разом.