Ґас Ван Сент молодший (; 24 липня 1952, Луїсвілл (Кентуккі), Кентуккі, США) — американський кінорежисер і сценарист, який живе і працює в штаті Орегон. Починав як представник американського незалежного і квір-кино, але потім знімав і великобюджетні голлівудські стрічки, розраховані на широку аудиторію. Лауреат «Золотої пальмової гілки» за фільм Слон (2003).

Біографія Ґас Ван Сент мол. — нащадок заможних голландських емігрантів, народився 24 липня 1952 року в місті Луїсвілл (Кентуккі), штат Кентуккі, США. Освіту отримав в Род-Айлендській художній школі, де навчався за фахом малювання і кіно. Там же Ван Сент захопився написанням музики. Однокласниками Ван Сента тоді були Девід Бірн, Тіна Веймут і Кріс Франц, що пізніше утворили відому групу «Talking Heads» (у перекладі «Голови, що говорять»). На початку 1980-х Ван Сент переїхав до Портленда, де познайомився з Вільямом Берроузом і створив групу «Destroy All Blondes» («Знищи усіх блондинок»), що проіснувала недовго. Пізніше, в 1990-х, Ван Сент зняв декілька музичних відеокліпів для Девіда Боуї і групи «Red Hot Chili Peppers».

На початку своєї кінокар'єри Ван Сент працював асистентом у Роджера Кормана і захоплювався творчістю Стенлі Кубрика. Як режисер і сценарист Ґас Ван Сент дебютував у 1985 році з чорно-білою гей-драмою «Дурна ніч». Фільм був знятий Ван Сентом на власні кошти (всього близько 25 тисяч доларів) і зробив Ван Сента культовим режисером в гей-середовищі. Перший великий успіх прийшов до Ван Сента у 1989 році після фільму «Аптечний ковбой» з Меттом Діллоном. Тож у 1991 році Ван Сент завітав на Венеційський кінофестиваль з фільмом «Мій власний штат Айдахо» вже як знаменитість. «Мій власний штат Айдахо» — це пронизливий «роуд-муві», в якому свої найкращі ролі зіграли Кіану Рівз і Рівер Фенікс. Цей фільм зробив Ван Сента майже живим класиком. У 1993 Фенікс загинув від передозування наркотиків, а з ним загинув і проєкт фільму про Енді Уорхола, в якому Ван Сент відводив Феніксу головну роль. Пам'яті Фенікса Ван Сент присвятив свій наступний фільм «Навіть дівчата-ковбої іноді сумують».

У 1998 році Ван Сента було номіновано в категорії «Найкращий режисер» на премію Американської кіноакадемії Оскар за фільм «Розумник Вілл Гантінґ» (). Продюсував гучну незалежну кінострічку «Дітки» (, 1995). Ван Сент написав ряд сценаріїв до фільмів і роман «Рожевий» (, 1997). Також в США був опублікований альбом його фотографій під назвою «108 портретів» (, 1993) і вийшли два музичні альбоми: «Ґас Ван Сент» () і «18 пісень про гольф» (, 1999).

На початку XXI століття, вже обласканий Голлівудом, під враженням від робіт угорського режисера Бели Тарра«Нині я намагаюся переглянути прописи кінорежисури і те, як на неї впливає голлівудська індустрія», — писав Ван Сент у буклеті виставки про Тарра, яка проходила у Музеї сучасного мистецтва в 2001 році. Ван Сент повернувся в альтернативне незалежне кіно. Спочатку він зняв фільм «Джері», а в 2003 році отримав «Золоту пальмову гілку» на кінофестивалі в Каннах за стрічку «Слон» (). Основою сюжету «Слона» стала кривава бійня, вчинена школярами в коледжі «Колумбайн». Але цей фільм далекий від документальних дослідів Майкла Мура, «Слон» швидше фільм-балет, абстракціонізм в кіномистецтві. А в 2005 році Ван Сент зняв фільм «Останні дні» про самогубство зірки гранджу, схожої на Курта Кобейна.

Ці фільми Ван Сента є частинами однієї трилогії — трилогії про крайню ізоляцію. «Джері» оповідає про фізичну ізоляцію, «Слон» показує ізоляцію в суспільстві, а «Останні дні» відбивають ізоляцію внутрішню, ментальну. На думку , у фільмах «Останні дні», «Джері», «Слон» Ван Сент винайшов спосіб «перевести туманні прийоми Тарра в розповідні координати сучасної Америки, уникнувши при цьому зайвої затемненості і в той же час зберігши властиве Тарру відчуття філософської глибини і таємниці».

У 2008 році вийшов новий фільм Ван Сента — «Гарві Мілк» з Шоном Пенном в головній ролі, що розповідає реальну історію Гарві Мілка — одного з перших політиків гомосексуальної орієнтації. Фільм був номінований на 8 премій Оскар, у тому числі і в категорії «Найкращий фільм», але отримав тільки дві — за «Найкращу чоловічу роль» і «Найкращий оригінальний сценарій».

У серпні 2008 року Ґас підписує договір з Imagine Entertainment і Columbia Pictures на знімання фільму «Не здавайся» за п'єсою Джейсона Лью. Довгий час вихід картини відкладався. Зрештою дистриб'ютори вирішили підготувати стрічку 64-му Каннському кінофестивалю, на якому і відбулася прем'єра у рамках програми Особливий погляд. Картина отримала більшою мірою негативні відгуки критиків і провалилася в прокаті.

Особисте життя Ґас Ван Сент є відкритим геєм.Gus Van Sant and My Own Private Idaho — LGBT History Month 2022

ФільмографіяХто це такий: Гас Ван Сент Інтернет-видання Moviegram 20.07.2018

{| class="sortable wikitable" width=90% cellpadding="2" style="padding: 2em 2em 2em 0; font-size: 94%;" |+ |- !width="7%" style="background:#E0EEF7;"|Рік !!style="background:#E0EEF7;"|Українська назва !!style="background:#E0EEF7;" |Мовою оригіналу !!style="background:#E0EEF7;"|Примітки |- | 1985 || (Мала Ноче) || Mala Noche || |- | 1989 || Аптечний ковбой || Drugstore Cowboy || |- | 1991 || Мій власний штат Айдахо || My Own Private Idaho|| |- | 1993 || Навіть дівчата-ковбої іноді сумують || Even Cowgirls Get the Blues || |- | 1995 ||За що варто померти || To Die for || |- | 1997 ||Розумник Вілл Гантінґ || Good Will Hunting || |- | 1998 || Психо|| Psych ||римейк однойменного фільму Альфреда Гічкока (1960) |- | 2000 || Знайти Форрестера|| Finding Forrester || |- | 2002 ||Джеррі || Gerry || |- | 2003 ||Слон|| Elephant || |- | 2005 || || Last Days || |- | 2006 ||Париж, я люблю тебе|| Paris, je t'aime ||епізод «Маре» («Le Marais») |- | 2007 || || Paranoid Park || |- | 2007 || У кожного своє кіно|| Chacun son cinéma ||епізод «Перший поцілунок» |- | 2008 || || 8 || |- | 2008 ||Гарві Мілк || Milk || |- | 2011 || || Restless || |- | 2012 || || Promised Land || |- | 2012 || || My Own Private River || |- | 2015 || Море дерев|| Sea of Trees || |- | 2018 || Не хвилюйся, він далеко не піде || Don't Worry, He Won't Get Far on Foot || |- | 2025 || Дріт мерця|| Dead Man's Wire ||

Рекомендована література

Джерела

Посилання

Ґас Ван Сент в Енциклопедії кіно the New York Times''