160-й авіаційний полк спеціальних операцій армії США () — військове формування, вертолітний полк зі складу сил спеціальних операцій армії США, призначений для виконання завдань спеціальних та загальновійськових операцій, які включають широкий спектр різноманітних задач: завдання ударів, підтримка штурмів, ведення спостереження та розвідки, транспортування, евакуація тощо, котрі виконуються у будь-які погодні та польотні умови, вдень та вночі. Основним пунктом постійної дислокації авіаційного полку є Форт Кемпбелл, штат Кентуккі.
Основними завданнями 160-го авіаційного полку є організація, оснащення, підготовка, тренування, забезпечення та застосування повітряного компоненту армійських сил спеціальних операцій по всьому світові з метою підтримки виконання ними бойових завдань. Полк отримав своє прізвисько «Нічні сталкери» за високий професіоналізм у виконанні завдань у складних метеоумовах, в особливості в нічний час. Льотний склад вертолітного полку проходить спеціалізоване навчання з метою виконання найскладніших завдань у ворожому середовищі по усіх регіонах світу з найвищою якістю, точністю та гарантією успіху.
На озброєнні авіаційного полку перебувають вертольоти найсучасніших модифікацій бойових вертольотів типу CH-47 «Чинук», UH-60 «Блек Хок», різноманіття MH-6 «Літтл Берд».
160-й авіаційний полк активно залучається до проведення спеціальних та загальновійськових операцій, починаючи з вторгнення США на Гренаду у 1983 році.
Історія формування
Формування полку У 1980 році, після приголомшливого провалу операції «Орлиний кіготь» з врятування американських заручників у Тегерані під час Іранської кризи, у тому числі й через колосальні помилки з авіаційним забезпеченням ходу проведення операції, Президент країни Джиммі Картер віддав наказ колишньому керівнику військово-морськими операціями адміралу Джеймсу Л. Голловею III ретельно вивчити проблему та надати пропозиції. Адмірал зі своєю комісією прискіпливо проаналізували ситуацію з ходом планування, підготовки та проведення скандальної операції та надав свої рекомендації з того, що потрібно зробити, щоб якомога краще підготуватися наступного разу до спеціальних операцій такого характеру. У доповіді було також відмічено, що в Збройних силах країни немає жодного підрозділу, здатного здійснювати авіаційне забезпечення спеціальних місій у надскладних умовах, в особливості вночі.
На початку 1980-х років розпочалась робота зі створення унікального авіаційного формування, яке відповідатиме усім викликам сучасності, пов'язаним з виконанням спеціальних завдань. Для початку за основу вертолітного підрозділу, що створювався, узяли найкращих пілотів-експертів з авіаційної групи легендарної 101-ї повітряно-штурмової дивізії, а саме з вертолітників 158-го, 229-го та 159-го вертолітних батальйонів.
З набором та укомплектуванням перших підрозділів, льотчики розпочали програму тренування, акцентуючи на досягненні відмінних результатів при польотах вночі та на надмалих висотах. У зв'язку з тим, що більшість персоналу була набрана з 158-го батальйону, група отримала тимчасову назву «Оперативна група № 158». 16 жовтня 1981 року, група переформована на вертолітний батальйон, а 1 квітня 1982 батальйон офіційно включений до Регулярної армії країни й отримав порядковий номер — 160-й авіаційний батальйон, організаційно увійшовши до складу 101-ї повітряно-штурмової дивізії, з дислокацією на Форт Кемпбелл, Кентуккі. На уніформі особового складу вертолітного батальйону залишалися знаки розрізнення 101-ї дивізії.
Пілоти батальйону продовжували інтенсивний курс підготовки на гелікоптерах «Блек Хок» та «Чинук» на авіаційних полігонах повітряно-штурмової дивізії, а легкі вертольоти типу OH-6 «Кейюз», що були виведені зі штату дивізії після В'єтнаму проводили тренування на окремому полігоні.
Перша група бойових пілотів була готова діяти вже на початку 1981 року за планом спеціальної операції «Кредібл Спорт», яка, однак, була скасована, через звільнення іранцями заручників з американського посольства в Тегерані, після інавгурації нового Президента Рональда Рейгана.
Набуті в результаті напружених тренувань спроможності бойових пілотів батальйону відразу були оцінені армійським керівництвом через високу результативність виконання навчальних завдань, в особливості вночі, що на той час не робив жодний авіаційний підрозділ армії США. Поступово зароджувалися нові традиції у вертолітній частині, служити у такому підрозділи вважалося великою честю.
Організаційно авіаційний підрозділ постійно змінювався. 16 жовтня 1986 року батальйон був виведений з формального підпорядкування 101-ї дивізії, а 16 січня 1988 він розгорнувся до штату 160-ї авіаційної групи спеціальних операцій ().
28 червня 1990 у штаті 160-ї авіаційної авіагрупи сформовані штаб та штабна рота й вона була розгорнута до штату вертолітного полку й відповідно отримала сучасну назву — 160-й авіаційний полк спеціальних операцій армії США. Полк отримав у своїй структурі повноцінний штат з 3 вертолітних батальйонів, окремий загін та додатково авіаційний підрозділ армійської Національної гвардії.
Згодом полк був переданий у пряме підпорядкування Командуванню спеціальних операцій армії.
З цього моменту, 160-й полк залучався до проведення майже усіх спеціальних операцій, й довів свою високу майстерність та готовність до виконання завдань у будь-яких умовах обстановки. На середину 2002 року в полку нараховувалося близько 1 400 чоловік, він мав цілий флот різнорідних вертольотів й складався з 3-х батальйонів. Додатково у 1995 році в Панамі була створена спеціальна вертолітна рота «D», яка у 1999 передислокована на Пуерто-Рико. У 2001 вертолітна рота «E» спочатку сформована у Форт Кемпбелл, але згодом перекинута до Південної Кореї.
У липні 2002 командування армії оголосило про збільшення авіаційного компоненту спеціальних операцій з міркувань зростання потреб спецоперацій й розпочало формування 4-го вертолітного батальйону. Для цього ввели до штату ще 12 MH-47 «Чинук», які є єдиними вертольотами в армії, що спроможні здійснювати дозаправлення у повітрі. Вже через місяць, у серпні 2002, керівництво вирішило ще наростити чисельність повітряного компоненту ССО й запланувало з 2005 до 2009 року ввести до штату полку додатково 35 вертольотів та 900 чоловік особового складу.
Наприкінці 2005, 160-й полк завершив формування 4-го вертолітного батальйону. 7 червня 2006, окрема вертолітна рота «F» передислокована до форту Льюїс у штаті Вашингтон, з одночасним розгортанням тут роти «G». Ці дві окремі роти гелікоптерів цільовим образом призначалися для виконання завдань з повітряного забезпечення ССО армії, що підкорялися елементам спецоперацій Європейського та Центрального командувань. Рота «D», що існувала окремо, призначалася для компоненту ССО, підпорядкованому Південному командуванню ЗС США. Однак, вже в грудні 2006 було прийняте рішення про введення усіх окремих рот до штату 4-го батальйону.
6 грудня 2006 у форті Льюїс в урочистій обстановці проведена церемонія активації 4-го вертолітного батальйону 160-го авіаційного полку.
24 квітня 2008 року рота «D» 3-го батальйону була розформована на офіційної церемонії на авіаційній базі Хантер Амі Ейрфілд.
25 березня 2011 утворене тимчасове Авіаційне командування спеціальних операцій армії США, якому підпорядкували 160-й полк ССО.
Участь у бойових операціях Вперше пілоти 160-го вертолітного батальйону здобули бойовий досвід у ході операції «Необхідна лютість» — висадка американських військ на територію Гренади. Бойове хрещення американські льотчики отримали під зенітним вогнем протиповітряної оборони Гренади та кубинських «радників», проте, усі визначені вертолітникам завдання були виконані успішно. Після цього випробування 160-й вертолітний полк вже залучався на регулярній основі до низки операцій, де потребувалася майстерність вищого ґатунку й умови проведення операції були надзвичайно складні або несприятливі. На Гренаді авіаційний батальйон спецоперацій зазнав перші бойові втрати.
У липні 1987 — червні 1989 бойові пілоти авіагрупи брали участь у найскладніших умовах в операціях «Ернест Вілл» та «Прайм Ченс», військові операції з проведення конвоїв з нафтовими танкерами Перською затокою, де на той час палали сутички ірано-іракської війни. У ході останньої операції, у вересні 1987, льотчикам довелось вести бойові дії вночі, застосовуючи в реальних бойових умовах прилади нічного бачення та інфрачервоні прилади, щоб нейтралізувати серйозну загрозу з боку іранських військових.
У червні 1988 році 2 транспортні вертольоти MH-47 авіагрупи взяли участь у спеціальній операції «Маунт Хоуп III», з евакуації радянського вертольоту Мі-24, що впав на глибині майже 800 км від кордону на території Чаду під час лівійсько-чадського конфлікту. Операція провадилася у найскладніших умовах навколишнього середовища при виконанні польотів, й пілоти наочно продемонстрували свої високі здібності діяти в глибокому тилу ворожого оточення, успішно виконати місію і благополучно повернутися.
20 грудня 1989 «Нічні сталкери» були першими, хто розпочав операцію «Справедлива Справа», коли американські війська вторгалися на територію Панами. Бойові гелікоптери здійснили безпрецедентний переліт з Форту Кемпбелл, де були на той час найсуворіші зимові умови до спекотної та задушливої темряви Панами. Вертолітники успішно виконали завдання з підтримки воїнів спецоперацій, забезпечуючи перекидання їх повітрям та своєчасно завдаючи удари по супротивнику. За час операції вертолітне авіагрупа втратила 2 пілотів та 2 вертольоти.
Окупація Саддамом Хусейном незалежного Кувейту утворила серйозний виклик для випробування авіаційного компоненту сил спеціальних операцій на Близькому Сході. 17 січня 1991 бойові пілоти 160-го вертолітного полку, разом з підрозділами спеціальних операцій, розпочали операцію «Буря в пустелі». До бойових дій у війні в Перській затоці залучалася переважна більшість полку, в основному формування 2-го і 3-го батальйонів частини. «Нічні сталкери», що брали активну участь в операціях «Щит» та «Буря в пустелі», провадили велику кількість операцій, у тому числі бойових пошуково-рятувальних, штурмових та рейдових дій, операцій з постачання та забезпечення своїх військ, а також інфільтрацію та ексфільтрацію підрозділів американських ССО. У реальних бойових умовах обстановки льотчики довели високу готовність 160-го авіаційного полу спеціальних операцій вести нічні та довготривалі бойові дії в складних умовах пустельної місцевості, при активній протидії ворога.
У жовтні 1993 оперативна група вертольотів 160-го полку підтримувала бойові дії підрозділів армійських сил спеціальних операцій, що діяли в складі миротворчих сил Організації Об'єднаних Націй та бойовиками польового командира Національного Альянсу Сомалі Мохамеда Айдіда в столиці Сомалі Могадишо. Проводячи рейд, американські війська несподівано зіткнулися із запальним опором сомалійських бойовиків, що значно переважали їх чисельністю. У запеклій сутичці повстанцями було збито два американських вертольоти «Нічних сталкерів» MH-60L «Чорний яструб» повітряного управління спеціальною операцією з кодовим позивним «Супер-61» та «Супер-64», що були збиті з землі вогнем ручних протитанкових гранатометів РПГ-7. У полку загинуло 5 пілотів, ще декілька отримали поранення.
Події тої битви лягли в основу книги "Падіння «Чорного яструба» та фільму, що був знятий по сюжету роману.
З початком війни в Афганістані 160-й полк одним з перших взяв участь у підготовки до операції «Нескорена свобода» — Афганістан. 19 жовтня 2001 перші гелікоптери полку MH-47E, з операторами ССО приземлилися в Делі. Далі оперативна група ODA 595 перекинута до Узбекистану, звідки незабаром сили спеціальних операцій брали участь разом з Північним альянсом у битві за Мазарі-Шаріф, який визволили від бойовиків Талібану.