Дипо́дія (, від di — двічі та pódos — стопа, власне стопа ноги, якою притупували при скандуванні) — в античній метриці — поєднання двох однакових стоп, яке могло ускладнюватися.Сполучення двох пар диподій називалося диметром ( — двомірний). У силабо-тонічній системі, де межі поєднувальних стоп збігаються із словоподілами, — сполучення ямба та хорея, в якому ритмічний акцент припадає на другу стопу. У хореїчних диподіях словоподіли виникають по четвертому і восьмому складах віршового рядка («І яке ти маєш право, / Черепино недобита, / Про своє спасення дбати, / Там, де гине міліон?» — І. Франко), в ямбічному — здебільшого після п'ятого: Вона жива і нежива лежить у полі нерухомо, Не зранять сонячні слова передосінньої утоми (М. Драй-Хмара). Деякі віршознавці (А. Бєлий) вважають, що диподія походить від пеона.
Джерела Літературознавчий словник-довідник / Р.Т. Гром’як, Ю.І. Ковалів та ін. — К.: ВЦ «Академія», 1997. — с. 201 Посилання