Проскури, пізніше Проскури-Сущанські () — давній український шляхетський рід гербу Проскури, який панував на землях Полісся та Київщини.

Проскури поряд з Химськими, Слуцькими, Горностаями, Кропивницькими, Шашкевичами, Єльцями, Олізарами, Немиричами, Кмітами, Лозками, Полозами представляли українську шляхту південно-західного та південно-східного литовського прикордоння протягом 200 років. Саме в цей період в основному склалась соціальна структура краю.

Рід Проскурів вийшов з Полісся. Українська родина, яка після переселення до Корнина взяла додаток до прізвища (придомок): Сущанські.

Маєтки родини

У 1552 році в Чорнобилі був будинок пані ПроскуриСтаття Czarnobyl у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том I, С.751, з 1895 року.

Жердево (в 1552 році Дердево) належало ПроскурамСтаття Żerdewa у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том XIV, С.777, з 1895 року.

У 1581 році Проскури-Сущанські володіють 7 маєткамиŹródła dziejowe. Jabłonowski A. Ziemie ruskie. Ukraina (Kijów — Bracław). T. 22. С. 79, 204. .

Більськ у кінці XVI століття переходить у власність Проскур-СущанськихСтаття Bielsk у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том XV, част.1, С.143, з 1895 року.

У кінці XVI століття Глинськ тощо переходять у власність Проскур-СущанськихСтаття Hlińsk у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том XV, част.1, С.560, з 1895 року.

Мохначка у XVII ст. належала Проскурам-СущанськимСтаття Mochnaczka у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том VI, С.558, з 1895 року

Князь Роман Ружинський разом з дружиною у 1607 році мав позов до суду від Проскурів через напад, який він з підданими здійснив у 1604 році на ґрунти мохнацького підпорядкування, і через вилучення до Паволочі коней, волів, упряжі та інших предметівBoniecki A. Poczet rodów w Welkiem Księstwie Litewskiem w XV i XVI wieku. W. 1883. str. 263, 287.

У 1613-1624 роках слухалися позови: Федора та Юрія Проскурів-Сущанських щодо нападу на дідицтво над Ворсклою, розкопання могили (селітрової) Скоробор та забрані ґрунти до Юрія Вишневецького (12 серпня 1613 року); Проскурів-Сущанських до Олекс. Виговського щодо недопущення проведення екзекуції у села Вигів та Боровицю (19 серпня 1622 року); Федора тощо Проскурів-Сущанських щодо надсилання людей на Глинщину до Яреми Вишневецького 1624 рокуŹródła dziejowe. Jabłonowski A. Ziemie ruskie. Ukraina (Kijów — Bracław). T. 21. С. 182, 371, 624. .

Проскура-Сущанський у 1616 році протестує проти заснування князем Янушем Острозьким під Півнями на Унаві нової слободи.

Приналежною раніш до київського замку Лутавою на Десні вище Остра володіютъ у 1628 році вже Проскури-Сущанські. Вони ж володіють ґрунтами в нижній течії Ворскли від Дніпра до санжарського перевозу на перекопському «шляху». Через старий «сівер» у середній течії Ворскли, тобто Глинщини з городищами Глинське та Більськ, ведеться у 1640 році суперечка між Проскурами-Сущанськими та князем Яремою Вишневецьким, Анною Гербуртовою Жолкевською і Станіславом КонецпольськимЛівобережна Україна в XV—XVII століттях.//«Киевская старина» 1896 рік № 5. .

Посеред інших земель у 1628 році також тримають угіддя Ворскли: незаселеної пустелі та Пашкевичі. Проскури сперечались при поділі гнізда Глинських на ВорскліСтаття Ukraina у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том XII, С. 777—778, з 1895 року

Через велике знищення клопотали про звільнення від податків маєтків Федора Проскури-СущанськогоСтаття Międzyrecz у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том VI, С.380, з 1895 року.

У 1625 році князі Вишневецькі отримали позов від Проскурів щодо повернення маєтків, присуджених у 1622 році від Гальшки.

В 1632-1633 роках Єронім Харленський спеціально заохочував козаків до нападів на маєтки Проскур-Сущанських, щоб змусити їх виїхати. Проскура-Сущанський, бажаючи покласти край суперечкам про межі маєтків, у 1633 році виклопотав у короля Владислава IV комісію для визначення меж маєтку, на той вже час проданого брату його дружини Миколі Лесньовському. Федір одночасно з братом у 1648 році майже з примусу продали Межиріч Харленському і виїхали вглиб Республіки.

Проскури-Сущанські повернулися до Корнина тільки у 1717 році. Після цього заснували кілька нових сіл: Білки, Раківку, Личе, Сущанку, в пам'ять про своє колишнє дідицтво. Сущанка — над Ірпінем, закладена після 1717 року Проскурою-СущанськимСтаття Suszczanka у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том XI, С.605, з 1895 року.

Станишівка в 1719 році у власності ПроскурСтаття Staniszówka у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том XV, част.2, С.617, з 1895 року.

А от їхнє дідицтво на той час зазнало втрат. Скригалівку, Веприк та Білки захоплено єпископами, дідичами Фастова. Після тривалого судового розгляду Проскурам-Сущанським було повернуто тільки Мохначку. В замку Корнина тримали міліцію і давали відсіч гайдамакам. В часи Коліївщини 1768 року в довкіллі Корнина з'явилися гайдамаки під проводом Івана Бондаренка. Для розгону повстанців з Чорнобиля був посланий гусарський загін Енгіля, а з Корнина — відділок надвірного козацтва під керівництвом Данила Щербини. Щербині вдалося у Макарові впіймати самого Бондаренка, а повстанців розігнати. Дідич Корнина Проскура-Сущанський в нагороду за цю послугу добився на сеймі для нього спадкового шляхетства зі звільненням від обов'язків згідно закону 1775 року і поточного сейму, та негайного надання йому зі скарбниці 9000 злотих для невідкладного придбання земських ґрунтів, ухвала про це вписана в книгу конституційСтаття Kornin у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том IV, С.408-409, з 1895 року.

Перед 1800 роком частина Кагарлицьких маєтків Тарновських була придбана Проскурами-СущанськимиСтаття Kahorlik у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том III, С.668, з 1895 року.

Пилява над Росавою заснована 1765 року. Спочатку називалася Пилиня. Володів Яків Потоцький гербу Пилява. Потім належала Проскурам-Сущанським до 1837 рокуСтаття Pilawa у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том VIII, С.130, з 1895 року.

Сущани на васильківському кордоні закладені на початку XIX століття Проскурою-Сущанським.

В Києві був палац Проскур-Сущанських поруч з церквою Доброго МиколиСтаття Kijów у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том IV, С.84, з 1895 року.

Красне біля витоків річки Красної. Власність Проскур-Сущанських та ГойжевськихСтаття Krasna у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том IV, С.620, з 1895 року.

Громади Романівського староства скаржилися, що Проскури-Сущанські, дідичі Корнина, від Романова забрали багато ґрунтів, косять сіно, рубають лісСтаття Romanówka у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том IX, С.728, з 1895 року.

1895 року Яцьки частково в ключі ПроскурСтаття Jacki у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том XV, част.1, С.623, з 1895 року.

Відомі представники

Вперше цей рід згадує НесецькийNiesiecki K. Herbarz Polski T. VII. str. 502.

Семен Проскура гербу Проскура — після Єльців дідич Сущан над Убортю. Через це — Сущанські. Одружений з Орисею Іванівною Юхнович. Через те, що сини батька Орисі, Івана Олехновича, Федір та Василь Юхновичі померли без нащадків, їхні маєтки перепали донькам: Марії у шлюбі з Федором Лозкою і Орисі. Згідно з розподілом ще до нападу Менґлі Ґерая в 1483 році Орисі дісталися вже обжиті Козин та Полствин, і нові Таганча та МежирічСтаття Kozin у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том V, С.46, з 1895 року. Матвій Семенович — отримав 30 березня 1533 році чорнобильський замок на два роки Тимофій Семенович — отримав у 1510 році разом з дружиною Євдокією Федорівною Лозкою маєтки: ПуковоСтаття Karabaczyn у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том III, С.827, з 1895 року, БатиєвоСтаття Brusiłów у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том I, С.389, з 1895 року, Рожів. 1524 року дідич Колдиревич, королівський дворянин.Uruski S. Rodzina Herbarz szlachty polskiej T. 14. С. 355.. У 1545–1547 роках дістав чорнобильське врядування. Іван Тимофійович — чорнобильський урядник та королівський ротмістр, відзначився у війні з Московією у 1568 році. Київський городський суддя, дружина Євдоксія Філонівна Кміта-Чорнобильська. Обуховичі 1581 року у власності Івана Проскури. У 1586 році матір відомого Філона Кміти відписала своїй доньці Євдоксії Трудинівщину, Малехівщину, Требухівщину, половину в Загальцях і Мусійках. Отож Іван взяв ці маєтки в посаг, всі їх урядував та заселив. Звідтоді ця місцевість щорічно розростається. Пасинківщину назвав на честь свого хресного імені — Іванків, звів замок який захистив мешканців від татар, які постійно тут сновиґали, з простого села поступово зробив торговим містечком. Був заможним землянином, бо одночасно з братами володів розлогою батьківщиною, як-то: Овдіївщиною, Музичами, Корнином, Веприном, Мохначкою. Замолоду був товаришем відомого Філона КмітиСтаття Iwanków у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том III, С.314, з 1895 року. Богдан Тимофійович — перший насмілився висунутися далі в степ і став власником Корнина. В 1571 році він вже володів Козином і Полствином, Таганчою і Межирічем. Федір Богданович — дідич Корнина, київський земський писар, посол на сейми 1627 та 1632 року, депутат на Трибунали, депутат у ревізію київських актів 1631 року. В 1638 році Федір з братом Юрієм продали Товаров, Горобіївку, Межиріч, Таганчу, Полствин, Козяків (Козин), Бабичі Єроніму Харленському, а вже пізніше у 1648 році Григорівку (біля Трахтемирова) Юрію Голубу, полковнику канівських козаків. Білки у 1628 році у його власності. В 1631 році Федір Проскура-Сущанський скаржився на Василя Тишу Биковського, який посланими людьми вирубав корнинський ліс біля Ірпіня, Соболівка та гнилої Поляни, а саме: кільканадцять дубів та дерев на кілька тисяч возів, чим завдав шкоду на 761 копу литовських грошей. У Корнині збудував замок, де під час козацьких воєн 1648 року ховалися людиСтаття Kijów у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том IV, С.408, з 1895 року. Іван Федорович — дідич Грудви, капітан коронних військ 1650 року, київський підчаший, київський суддівський депутат, ротмістр коронних військ, виборчий представник від київського воєводства у 1669 та 1674 роках. Степан Іванович — київський підчаший 1698 року, одружений з Катериною з Чергокова. У 1690 році власник Привороття. Іван Степанович — одружений з Теофілою Стемповською. Гаврило Степанович — дідич Корнина, київський підчаший 1751 року. N. Гаврилівна — у шлюбі Вонсович. Іван Гаврилович — овруцький підчаший у 1781 році, королівський камергер у 1788 році. Станіслав Іванович — у 1830 році розпродав свої маєткиЛ. І. Похилевич. «Сказання про населені місцевості Київської губернії». С. 533 . Анна Станіславівна — дружина Заліського. В посаг сім'ї принесла ЯцькиЛ. І. Похилевич. «Сказання про населені місцевості Київської губернії». С. 534 . Людвика Станіславівна — на честь неї названо Людвинівка або Станіславка, у 1826 році закладена батькомСтаття Ludwinówka у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том V, С. 477, з 1895 рокуЛ. І. Похилевич. «Сказання про населені місцевості Київської губернії». С. 532 . Альоіз-Антон Іванович — київський скарбник, дружина N. Трипільська