Ста́нція стикува́ння — роздільний пункт залізниці, на якому сходяться лінії залізниць, які електрифіковані різними родами струму (постійним або змінним).
Устрій станції На станціях стикування обладнано секціонування контактної мережі з можливістю переключення відповідних секцій на той чи інший рід струму. Перемикачі зблоковані із відповідними маршрутами у присторях СЦБ.
Станції стикування в Україні У 1961 році першою станцією стикування в Україні стала станція . Наразі в Україні налічується 9 станцій стикування. На залізницях України напруга у контактній мережі при постійному струмі — 3 кВ, при змінному струмі — 25 кВ. Лінія, електрифікована постійним струмом має позначку (=), змінним — позначку (~).
Перелік станцій стикування (у порядку відкриття як стикових) Іловайськ (1961) на лінії (=) — (~). П'ятихатки-Стикова (1963) на лінії Користівка (~) — П'ятихатки-Стикова (=). Львів (1966), на , , Перемишль (=), на (~). Гракове (1972) на лінії (=) — (~). Немає перемикачів струму, обладнана нейтральною вставкою, розрахована на пропуск двосистемних електровозів, під змінним струмом одна колія. Святогірськ (1977) на вузлі ліній — — Лиман (=) та — (~). Станція такого ж типу, як і . Тимкове (1983) на лінії (~) — Кривий Ріг (=). Огульці імені Олександра Пучка (2007) на лінії Полтава-Південна (~) — (=). Станція такого ж типу, як і , . Під постійним струмом одна колія. Берестин (2012) на перетині лінії Берестин — Харків (=), Полтава-Південна — (~) та неелектрифікованої лінії Берестин — Самар-Дніпровський. Станція такого ж типу, як і , , . Лозова (2012) на перетині ліній Харків — Павлоград (=), Полтава-Південна — (~) та — (=).
Посилання