Wanderer (Вандерер) — з 1885 року німецький виробник велосипедів, мотоциклів та автомобілів. Штаб-квартира розташована в місті Хемніц. 29 червня 1932 року відбулося злиття фірм DKW, Audi, Wanderer і Horch в єдиний концерн Auto Union. У 1942 році компанія припинила виробництво автомобілів. Нині компанія займається поштовими послугами, продажами автомобільних запчастин та пакувальної тари.
Заснування компанії. Виробництво велосипедів 26 лютого 1885 року два молодих чоловіки — Йоганн Баптист Вінкльгофер і Ріхард Адольф Єніке, засновують у місті Хемніц фірму «Winklhofer & Jaenicke — Chemnitzer Velociped-Depot», яка займається продажем і обслуговуванням велосипедів. Вінкьлгофер сам був велосипедистом та інструктором з управління цими механізмами, а Єніке — механік, який, до того ж, 3 роки практикувався в США.
Спочатку вони продавали велосипеди британської фірми Rudge (з великим переднім колесом), які закуповували на батьківщині Вінкльгофера в місті Мюнхені, тобто чисто перепродували велосипеди, які, до речі, коштували до 500 марок, при тому, що робітник тоді аробляв 90 марок на місяць. Однак, не дивлячись на таку ціну, попит на велосипеди зростає, фірма розширюється. Взимку 1886 року компаньйони проєктують велосипед власної конструкції і в січні 1887 року, перейменувавши компанію в «Chemnitzer Veloziped-Fabrik Winklhofer & Jaenicke», починають продавати велосипеди під маркою «Wanderer», що перекладається як «Мандрівник» (в Англії марка «Rover» перекладається точно так само).
Незабаром «Вандерер» стали настільки шанованими велосипедами, що на них пересіла сім'я німецького імператора, а це знову-таки реклама. У 1888 році фірма переходить на виробництво «низьких» велосипедів.
У 1894 році фірма купує територію в містечку Шенау, завод зі складськими територіями був побудований через рік, у цей же час фірма отримує кредит на суму 1 млн марок і перетворюється на акціонерне товариство «Wanderer Fahrradwerke vorm. Winklhofer & Jaenicke A.G.». До речі, ціна на велосипед впала до цього часу в 10 разів. Тож фірма випускає вже не сотні велосипедів на рік, як раніше, а тисячі. Однак, не дивлячись на зростання профіту і цінності фірми, її покидає Ріхард Єніке, який входить до складу директорів. У 1898 році фірма, зіткнувшись з тим, що підрядники неякісно виготовляють деталі, вирішує сама випускати фрезерні верстати для точної обробки деталей.
У 1900 році фірма «Вандерер» патентує в Німеччині 2-швидкісну задню зірочку, 5-ма роками раніше в США вже патентували таку, але вона виявилася незатребуваною, у Британії теж незабаром запатентували таку конструкцію, але цей патент охоплював тільки британський ринок. У 1902 році фірма починає ставити на велосипеди 1.5-сильні двохсоткубові двигуни, таким чином почавши виготовляти мотоцикли.
У цей час фірму залишає другий із засновників компанії — Йоганн Вінкльгофер. Через 2 роки компанія починає випускати друкарські машинки під маркою «Continental».
Початок виробництва автомобілів
У 1905 році починаються роботи над першим автомобілем, проте роботи над одноциліндровим автомобілем були незавершені, коли почалися роботи над другим прототипом, у 1906 році був побудований 2-циліндровий 1.9 л 12-сильний автомобіль, який назвали Wanderermobil. Однак, не дивлячись на цілком типову конструкцію, причому з карданним приводом, фірма вирішила поки не запускати машину, сконструйовану Ріхардом Шульцем, у виробництво.
У 1908 році фірма знову змінює назву на Wanderer — Werke vorm. Winklhofer & Jaenicke AG, при тому, що засновники фірми вже покинули підприємство, їхні імена все одно були вписані в назву фірми. На початку нової десятирічки починаються ходові випробування нового прототипу, машина мала 1.15 л 4-циліндровий мотор потужністю 12 к.с. У цей час у фірму звертається один уродженець Ельзасу, який пропонує свою дуже акуратну конструкцію маленького автомобіля, однак керівництво фірми відхилило його проєкт, вирішивши запустити власне дітище. Тоді цей молодий інженер продає конструкцію фірмі «Пежо», яка, злегка модернізувавши прототип, запускає його під назвою Type BP1, або більш відомий як Веве Peugeot. Ідеться про молодого Етторе Бугатті.
У 1912 році нарешті машина була готова до серійного виробництва. Машина, яка отримала індекс W1, мала 1.15 л мотор, коробка передач була 3-ступінчастою, задній міст приводився в дію за допомогою кардана. Машина була 2-місною, але сидіння розташовувалися по тандемній системі (тобто один сидить за одним), дверей було 2, обидва — з лівого боку, цей тип кузова отримав позначення Н.
Маленькі дешеві машинки стали заполоняти вулички Німеччини. Практично разом з прем'єрою машини збіглася прем'єра оперети німця Жана Жильбера (справжнє ім'я композитора було Макс Вінтерфельд) — «Лялечка», або по-німецьки «Puppchen». Машина була позичена для постановки оперети в Центральному театрі Хемніца для декорацій, відразу ж після прем'єри оперети за машиною закріпилося прізвисько «Puppchen».
Через рік було вирішено збільшити потужність машинки до 15 к.с., збільшивши об'єм мотора до 1.22 л. Крім цього, виробничу програму поповнив варіант з кузовом типу N, який випускався разом з Н. Їх відмінність була в тому, що новий кузов був уже 3-місним, але водій все одно сидів один, а двоє пасажирів тіснилися на задньому дивані. Ця машина продавалася як Wanderer W2 5/15PS. У 1914 році цю машину змінила нова модель — W3 5/15PS, потужність мотора залишилася на колишньому рівні, проте об'єм уже виріс до 1.3 л. Разом з цим з'явилися 2-місні варіанти, у яких пасажир сидів поруч з водієм, з'явилися такі кузови завдяки розширеній колії коліс.
Коли почалася Перша світова війна, завод «Wanderer» починає постачати військам не тільки велосипеди та мотоцикли, але й ці легкі машинки, які використовувалися як тачанки для кулеметів, причому на фронт поставляли поїздами шасі цих машин, а примітивні кузови будували на місці. Так, наприклад, на території сучасної України в руки царської армії потрапив ешелон, який віз «Лялечок» на фронт, машини стали використовуватися і в російській армії.
Виробництво машин продовжилося з 1919 року, завдяки військовим замовленням на «Вандерер» їх виробництво взагалі не зупинялося, як на багатьох підприємствах, які перекваліфікувалися на виробництво вантажних машин або іншої військової продукції. У 1919 році машина піддалася ревізії, з виробничої гами зникли 2-місні тандемні кузови (H-Tourenwagen), тримісні отримують індекс «Nv», а індекс «N» закріплюється за 2-місним звичайним кузовом, крім того, клієнтам пропонується пікап на базі цієї машини. Мотор отримав верхнє розташування клапанів, а потужність 1.3 л двигуна дорівнювала вже 17 к.с. Модель W4 5/15PS продовжували випускати до 1924 року.
У 1921 році модельний ряд фірми розширюється. З'являється 1.55 л 18-сильна модель W6. Цей автомобіль оснащується вже 4-ступінчастою коробкою передач, вся технічна начинка встановлюється на раму з П-подібного профілю.
У 1923 році цю машину модернізують, потужність мотора збільшується до 24 сил. Важіль коробки передач переносять у кузов, розміщуючи його між пасажиром і водієм, ця машина отримує індекс W9 6/24PS.
Тим часом машини і мотоцикли фірми завойовують призові місця на гонках локального значення, причому приходячи до фінішу раніше продукції Benz або Fiat. У 1924 році Карл Баумайстер займає перше місце у своєму класі на гонках «Großer Solitude Bergpreis». У 1925 році Гульдріх Хаузер готує свою «Лялечку» на Тарга Флоріо, мотор машини був форсований до 40 сил, гальма були встановлені на всі колеса.
У 1925 році з'являється останнє покоління малолітражок — W8. Об'єм мотора залишився колишнім, але тепер він видає 20 к.с. Кузови пропонуються тільки в 3- і 4-місному виконанні, але через рік машина знімається з виробництва, не залишивши за собою спадкоємця.
У грудні 1925 року з'являється модель, яка замінює W9. W10/I оснащується тим же мотором 1.5 л, правда, його потужність доведена вже до 30 сил, коробка передач була 4-ступенева і з'єднана в один блок з мотором. Гальма були на всіх колесах, кермо було встановлене ліворуч, нова рама була виготовлена з П-подібного профілю. Кузови цих машин випускалися власними потужностями.
Але у зв'язку з тим, що економіка піднімалася, клієнтура стала вимагати більш солідні машини, незабаром до єдиної машини, що випускалася, додалася ще одна, на її ж шасі. Модель W10/II 8/40PS отримала 1.9 л мотор, потужністю 40 к.с., кузови для неї стали поставляти вже ательє Glässer і Reutter (до речі, фірма «Ройтер», яка була заснована в 1906 році, існує і сьогодні, але зараз вона відома під назвою Recaro).
У листопаді 1928 року на Берлінському автосалоні була продемонстрована перша 6-циліндрова модель фірми. W11 10/50PS отримав 2.5 л 6-циліндровий мотор потужністю 50 сил, коробка передач була 3-ступінчастою. Ця машина стала вже конкурувати з аналогічною продукцією фірми зі Штутгарта — «Мерседес-Бенц».
Цю машину починають випускати за ліцензією у Швейцарії під маркою Martini.
У 1929 році, коли криза вдарила по промисловості Німеччини, Дрезденський банк стає господарем компанії. І не відомо, як склалися б справи у «Вандерер», якби Радянський Союз не закуповував би масово верстати цієї фірми. Але від мотоциклетного виробництва довелося відмовитися, практично весь мотоциклетний відділ був проданий іншій німецькій фірмі — NSU, а також ліцензію на ці мотоцикли купив громадянин Чехословаччини — Янечек, заснувавши фірму Jawa.
У вересні 1930 року з'являється оновлена і в той же час здешевлена версія 10-ки — W10/IV 6/30PS, на машину був встановлений новий 1.6 л мотор потужністю 30 сил, 12-вольтова електросистема була замінена на 6-вольтову. Не дивлячись на те, що покупець може вибрати з декількох типів кузова, основна ставка робиться на 6-місний кузов ландоле, який поставляється таксопаркам.
Незабаром, не дивлячись на те, що одну модель здешевили, з'явилась і дорога спортивна версія W14. Її рама була вкорочена в порівнянні з W11, мотор мав об'єм 3 л і потужність 65 сил, коробка передач була 4-ступінчастою, в задньому мосту був 2-швидкісний редуктор, що поставлявся фірмою «Майбах», кузови поставлялися фірмою Glässer. Автором цього автомобіля, який був проданий у перебігу 1931 року, став новий головний інженер фірми — професор Фердинанд Порше.
У 1932 році підприємство відкриває нові потужності в місті Зігмар, водночас W11 отримує нову 4-ступінчасту коробку передач фірми ZF-Aphon і рульове управління типу «черв'як і ролик», що випускається цією ж фірмою за ліцензією американської компанії «Ross Gear and Tool Inc.»
Разом з оновленою W11 з'являється нова модель W15, яка приходить на зміну W10. Рама машини подовжується, що дозволило використовувати 6-віконні кузови, мотор 1.6 л залишається колишнім, з ним агрегатується 3-ступінчаста коробка передач, одночасно на цій же базі з'являються і творіння доктора Порше — W17 і W20, обидві машини мають 6-циліндрові мотори, перший — об'ємом 1.7 л і потужністю 35 к.с., а другий — 2-літровий з віддачею в 40 сил. Обидві 6-циліндрові моделі оснащуються 4-ступінчастою коробкою передач.
Wanderer у складі компанії Auto Union Наприкінці червня 1932 року фірма входить до складу концерну Auto Union, у Расмуссена вже є фірма, яка виробляє автомобілі класу «Вандерера», «Ауді», яких випускають менше, стають трішки класом вище.
Тим часом 3.25-літровий 8-циліндровий мотор з компресором, спроєктований Порше, стає непотрібний концерну (щоб не створювати внутрішньої конкуренції автомобілям марки «Хорьх»).
У лютому 1933 року відбувається оновлення виробничої програми, всі моделі, вироблені до злиття, знімаються з виробництва. У серію йдуть моделі W21 і W22. Від моделей W17/W20 їх відрізняє нова більш низька рама, задня хитна підвіска на поперечній ресорі (сконструйована Порше і для «Вандерер», і для австрійського «Штайр»), гідравлічний привід гальм. На вибір обидві моделі пропонуються з кузовом седан (перша — 4-віконна, друга — з 6-ма вікнами), або 4-віконні кабріолети.