HMS Duke of York (17) — британський лінкор типу «Кінг Джордж V». Закладений 5 травня 1937 року і вступив у стрій 4 листопада 1941-го. Брав активну участь у Другій світовій війні.

У період з березня по вересень 1942-го супроводжував арктичні конвої, потім був переведений у Гібралтар, де став флагманом З'єднання Н. Під час висадки союзників у Північній Африці «Дюк оф Йорк» прикривав британські авіаносці. У липні 1943-го проводив маневри в Північному морі з метою відволікти увагу німців від висадки на Сицилію. 4 жовтня разом з однотипним лінкором «Енсон» та американським авіаносцем «Рейнджер» здійснив рейд у норвезькі води.

26 грудня 1943-го «Дюк оф Йорк» зробив вирішальний внесок у перемогу над німецьким лінкором «Шарнхорст». Весною-літом 1944-го він прикривав британські авіаносці в операціях проти «Тірпіца». У 1945 році корабель включили до складу Британського тихоокеанського флоту. Він не брав участі у бойових діях проти Японії, однак був присутнім під час її капітуляції.

У липні 1946-го «Дюк оф Йорк» повернувся до Британії та протягом трьох років виконував функції флагмана Флоту метрополії. У вересні 1949-го був виведений у резерв, а в 1957-му виключений зі складу флоту і проданий приватній компанії для розбирання на метал.

Загальні характеристики

«Дюк оф Йорк» — третій лінкор типу «Кінг Джордж V», закладений 5 травня 1937-го на верфі компанії John Brown & Company у місті Клайдбанк«HMS DUKE OF YORK.» www.naval-history.net.. Спущений на воду 28 лютого 1940 року і вступив до строю 4 листопада 1941-го«HMS Duke of York.» www.maritimequest.com.. Спочатку корабель планували назвати «Енсон», однак у грудні 1938-го він отримав назву «Дюк оф Йорк», на честь герцога Йоркського. Таким чином лінкор став восьмим кораблем британського флоту, який отримав цю назву.

Стандартна водотоннажність на початку експлуатації становила 36727 англійських тон (37316 т), повна — 42076 англійських тон (42750 т). Однак у 1945 році, у результаті чисельних модернізацій, стандартна водотоннажність зросла до 39780 т, а повна — до 44790 т. Корпус мав загальну довжину 227,08 м і довжину по ватерлінії 225,6 м, його ширина становила 31,42 м«HMS Duke of York (17) Battleship (1941).» www.militaryfactory.com.. Корабель мав осадку 8,84 м при стандартній водотоннажності та 9,9 м — при повній. Слід відзначити, що це середнє значення осадки, тому що під час експлуатації на корабель встановлювали додаткове озброєння та обладнання, що призводило до збільшення його водотоннажності і як наслідок — осадки. Метацентрична висота лінкора становила 1,85 м при нормальній водотоннажності та 2,46 м при повній.

Силова установка мала потужність 110000 к.с. (82000 кВт), що дозволяло лінкору розвивати швидкість 28 вузлів. Об'єм паливних баків становив 3800 т, але під час експлуатації, шляхом застосування додаткових місткостей в середині корабля, запас пального збільшили до 4100 т. Також «Дюк оф Йорк» брав на борт 200 т дизельного палива, 300 т технічної та 400 т питної води. Дальність плавання при швидкості 27 вузлів становила 3100 морських миль (5700 км).

Опис корабля

Корпус

Лінкор мав корпус з гладкою палубою та майже прямокутним міделем (коефіцієнт повноти 0,99), але з досить гострими обводами (коефіцієнт повноти 0,59). Висота надводних бортів була недостатньою, тому під час плавання на високій швидкості вода заливала носову башту і забризкувала лінзи далекомірів.

Корпус корабля поділявся на 19 водонепроникних відсіків. При будівництві використовувалися, в основному, заклепкові з'єднання. З використанням зварювання були виконані лише найменш важливі частини корпусу та надбудови. Велика висота броньового пояса дозволяла забезпечити лінкору відмінний запас бойової плавучості. Завдяки малій метацентричній висоті, хитавиця корабля мала досить плавний характер, що відмінно позначалося на точності ведення вогню. Остійність лінкора перебувала на високому рівні, кут перекидання при непошкодженому борті перевищував 60 °. Маючи ефективне поєднання остійності та бойових властивостей, «Дюк оф Йорк», як й інші лінкори типу «Кінг Джордж V», був відмінною гарматною платформою.

Енергетична установка

Основу енергетичної установки становили 8 котлів «адміралтейського» типу, які сумарно важили 416 т. Тиск у котлах становив 28,92 кгс/см² (28 атм.), а температура 370 °C. Котельні приміщення розташовувалися поряд і кожні два котли з'єднувалися з турбіною типу Парсонс, що розташовувалася заді них. Турбіни обертали чотири гвинти, діаметром 4,42 м кожен. Частота обертання кожної турбіни становила 2257 об/хв, гвинтів — 236. Енергетична установка мала блочно-ешелонне компонування. Чотири блоки механізмів, по одному на кожен вал, були повністю ізольовані один від одного. Кожен блок мав окрему систему подачі палива, води та масла.

Силова установка в нормальному режимі роботи мала потужність 100 000 к.с. (75 000 кВт). Однак вона могла працювати у форсованому режимі, досягаючи потужності 110 000 к.с. (82000 кВт). Її характеристики дозволяли кораблю розвивати швидкість 27,62 вузли. Однак дальність плавання для кораблів такого класу була порівняно невелика — 3100 морських миль (5700 км) при швидкості 27 вузлів.

Електроенергію для корабельних потреб виробляли 6 турбогенераторів, які отримували пар від головної енергетичної установки. Потужність кожного генератора становила 330 кВт. Подача електроенергії здійснювалася по двох кільцевих магістралях. Для екстрених ситуацій призначалися два аварійні дизель-генератори з потужністю по 330 кВт.

Захист

Броньовий пояс розміщувався ззовні обшивки і мав довжину 126,5 м, що дозволяло повністю прикривати артилерійські погреби та машинну установку. Висота поясу становила 7,16 м і, при нормальній водотоннажності, він ішов під воду на 3,66 м. Пояс формували три ряди плит, які дуже жорстко скріплялися шипами та пазами. Товщина поясу коливалася від 381 мм в районі погребів до 356 мм в районі машинних відділень. Плити нижнього ряду клиноподібно тоншали до 140 і 114 мм відповідно. Пояс замикався траверзами, товщина яких варіювалася від 254 до 305 мм над броньованою палубою і до 51 мм під нею. Загалом бронею було прикрито 70 % довжини корабля.

Головна броньована палуба накладалася на верхній край пояса і закривала весь простір цитаделі. Вона мала товщину від 127 мм над машинним відділенням і до 152 мм над артилерійськими погребами. За межами цитаделі, на рівні з'єднання середнього і нижнього ряду поясних плит, розташовувалась нижня броньована палуба, яка мала товщину від 64 до 127 мм в носі та 114 мм в кормі.

Броньовані плити на артилерійських баштах головного калібру розташовувалися під прямим кутом. Вертикальна лобова плита мала товщину 324 мм, бічні плити — 174—224 мм, задня —174 мм. Дах захищала плита товщиною 149 мм. Бронювання баштових барбетів було диференційованим і коливалося від 280 мм на тильних ділянках, до 343 мм на найбільш загрозливих, бічних. Бойова рубка мала бронювання від 51 до 114 мм.

Підводний захист лінкора був побудований за принципом «сендвіча» і за розрахунками проектувальників, міг витримати підводний вибух потужністю 454 кг тротилу. Його загальна глибина становила 4,11 м на міделі, 4 м в районі носових башт головного калібру і 3 м в районі кормової башти.

Озброєння

Артилерія головного калібру

На лінкорі були встановлені десять 356-мм гармат Mark VII, кожна з яких важила 89 тонн«14»/45 (35.6 cm) Mark VII." www.navweaps.com.. Ствол гармати був розрахований на 340 пострілів повним зарядом. Технічна скорострільність становила 2 постріли за хвилину, фактична — 1,5. Стандартний боєзапас нараховував по 80 снарядів на гармату, максимальний — по 100«HMS King George V.» www.rmg.co.uk..

Артилерія головного калібру розміщувалася в двох чотирьохгарматних баштах типу Mark III та одній двогарматній типу Mark II. Дві башти розташовувалися у передній частині корабля (Mk III і Mk II) та одна — у кормовій (Mk III). Їх конструкція давала можливість підносити гармати на 40 °, що забезпечувало дальність стрільби 35259 м. Піднесення гармат відбувалося зі швидкістю два градуси на секунду. Керування баштами здійснювалося за допомогою гідравлічних приводів, які забезпечували швидкість обертання вісім градусів на секунду. Кут повороту башти А становив 286 °, башт В та Y — по 276 °. Кожна башта типу Mk III, без урахування гармат, важила 1582 т, башта Mk II мала вагу 915 т.

Система керування вогнем складалася із двох командно-далекомірних постів, оснащених оптичними 15-футовими далекомірами (база 4.57 м). Для визначення відстані також використовувалися баштові далекоміри — 12,5-метрові в Mk III та 9-метровий в Mk II. Отримані дані оброблялися . СКВ дозволяла добиватися при хороших погодних умовах 5-7 % влучань на відстані 6-8 миль.

Універсальна артилерія

Універсальна артилерія складалася із шістнадцяти 133-мм гармат Mark I, які могли одночасно вести вогонь по морських і повітряних цілях. Зазвичай використовувалися два типи боєприпасів: бронебійні та фугасні, кожен із них важив 36,3 кг«5.25»/50 (13.4 cm) QF Mark I." www.navweaps.com.. Початкова швидкість вильоту снаряда становила 792 м/с. Боєзапас формувався із розрахунку 400 снарядів на одну гармату. Mk I могли вести вогонь по морських цілях на відстані до 22 км, а по повітряних — на висоті до 14,9 км. Через значну вагу снаряда та роздільний спосіб заряджання гармати мали низьку скорострільність — 7-8 пострілів за хвилину. Управління вогнем здійснювалося з чотирьох контрольно-далекомірних пунктів, оснащених системами HACS Mk V.

Артилерія розміщувалася у восьми спарених баштах, кожна з яких важила 78,7 т. Вони дозволяли змінювати кут піднесення гармат від −5 до 70 ° та повертати їх у діапазоні 160 °, при цьому швидкість піднесення становила 10 °/с, повороту — 20°/с. Башти розміщувалися у два яруси, що дозволяло їм концентрувати вогонь у будь-якому напрямку.

Легка зенітна артилерія

Ближня протиповітряна оборона спочатку складалася із 40-мм автоматичних гармат QF 2 pounder Mark II, які за характерний звук при стрільбі дістали назву «Пом-пом». Кожна гармата мала технічну скорострільність 115 пострілів за хвилину, але на практиці темп стрільби становив 96-98 пос/хв. QF 2 могли вести вогонь на відстані до 6,2 км. Гармати розміщувалися у восьми восьмиствольних установках Mark VI, кожна з яких важила 16 тонн«2-pdr 4 cm/39 (1.575») Mark VIII." www.navweaps.com.. Кут піднесення гармат становив 80 °. У 1945 році «Дюк оф Йорк» отримав 6 зенітних установок Mk VII з чотирма гарматами «Пом-пом». Вони були легші за Mk VI — 10,8 т і змінювали кут піднесення зі швидкістю 25 градусів на секунду.

Керування вогнем здійснювалося із командно-далекомірних пунктів . Їх персонал за допомогою гіроскопів та оптичних далекомірів визначав швидкість повітряної цілі, її напрямок руху та швидкість. Отримана інформація оброблялася електромеханічним комп'ютером і використовувалася для внесення поправок при веденні вогню.

Експлуатація британських лінкорів в перші роки Другої світової виявила їх недостатню захищеність від атак з повітря. Тому ще до вступу в стрій, «Дюк оф Йорк» отримав 8 зенітних гармат «Ерлікон», які розміщувалися в одинарних установках Mk IIIA. Вони мали дальність стрільби 4368 м і скорострільність 450 пос/хв, а ручний привід дозволяв підносити гармату на 90 °. На початку 1944-го, окрім одинарних Mk IIIA на кораблі з'явилися дві спарені установки Mk V. Під час модернізації, що відбулася у вересні 1944 — квітні 1945-го, «Дюк оф Йорк» отримав 40-мм Bofors L60, які розміщувалися у двох чотирьохствольних установках Mk II і могли вести вогонь по цілях на висоті до 5,5 км зі швидкістю 115 пос/хв«Bofors 40 mm/60 (1.57») Model 1936." www.navweaps.com..

У результаті чисельних модернізацій, ближня протиповітряна оборона «Дюк оф Йорка» в 1945 році мала наступний вигляд: 14 установок «Пом-пом» (8 установок по вісім гармат і 6 — по чотири), 2 установки Bofors L60 (по чотири гармати на кожній) та 55 установок «Ерлікон» (39 одинарних і 16 спарених).

Авіаційне озброєння