Ормузьке королівство () — арабська торгова держава X—XVII століть на березі Ормузької протоки.
Назва «Ормуз» походить від середньоперської вимови імені зороастрійського бога Ахурамазди. Як варіант, було висловлено припущення, що назва походить від місцевого перського слова Хур-Мог — «Місце зустрічів»Ebrahimi, Qorbanali (2005–2006). "Hormoz-Hormuz". Motale'at Irani. 4 (7): 48. Інша ймовірна теорія полягає в тому, що вона походить від грецького слова (гормос), що означає «бухта, затока», оскільки тут з 540 року розташовувалася несторіанська митрополича кафедра на чолі із ГавриїломRezakhani, Khodadad (27 February 2020). "The Kingdom of Hormuz". Iranologie.com.
Історія Основу державності було закладено у 960-х роках арабськими шейхами племені Азд чи Кінда після загибелі оманського імама Рашида бін Валіда, що перед тим вигнав карматів з Ормузу. Бл. 963 року шейхи Ормузу визнали владу Муїза ад-Даули, фактичного правителя Аббасидського халіфату. Влада Буїдів була тут міцною до смерті Бага ад-Даули у 1012 році. Ймовірно невдовзі після цього, скориставшись боротьбою між Буїдами Мухаммед Дірамку (за різними відомостями з місцевих чи оманських шейхів) заснував тут власну династію, перетворивши Ормуз на міцну монархіюPotter, Lawrence; Vosoughi, Mohammad Bagher (2010). The Persian Gulf in History. Basingstoke : Palgrave Macmillan. p. 89. Столицею стало Набанд (Деванхана) на іранському узбережжіShabankareyi, Muhammad b. Ali (1984). Majma al-Ansab. Teheran: Amir Kabir. p. 215, яке також відоме як Старий Ормуз. Територія навколо Старого Ормуза також була відома Ібн Баттуті як Могостан (Мугістан). В подальшому велася боротьба з емірами Аравійського півострова за контроль за шляхами з Перської затоки. 1041 року визнав зверхність еміра Абу Каліджара. Контролюючи частини Оману, Мінабу та Мугістану, наступному маліку — Сулейман — вдалося створити базу влади на східній стороні Ормозької протоки та вступити в пряму конкуренцію з шейхами (емірами) Кіша, які раніше були васалами буїдів Фарса. Хормоз, разом з Керманом, суперничав з Кішем та Ширазом, що робило Хормоз вирішальною ланкою в претензіях Кермана на домінування в торгівлі вздовж Перської затоки та Аравійського моря.
У 1050-х роках Ормуз визнає зверхність Керманського султанату, отримавши від Кавурд-бека торговельні привілеї в обмін на збільшення данини до його скарбниці. Разом з тим це сприяло швидкому перетворенню Ормузу на важливий економічний центрFloor, Willem. "Hormuz ii. Islamic Period". Encyclopaedia Iranica.. У Середньовіччі королівство було добре відоме як міжнародний емпорій, що контролював обидва боки Перської затоки та значну частину прибережної зони Аравійського моря.
Ймовірно за часів керманського володаря Султан-шаха Ормуз намагався здобути незалежність, що викликало напад на острів. Ормузький малік Мір Бахрудін Аяз Сейфін вимушен був тікати на острів Кішм, який зробив своєю столицею. Потім купив чи отримав за посаг острів Джерун у Наїма, еміра Кіша.
Поліпшення відносин з Керманським султанатом відбулося за нового правителя Туран-шаха I"Nothing found for Hormuz Essays 3 3". Archived from the original on 26 February 2020. Після загибелі султана Арслан-шаха I 1142 року влада Кермана над Ормузькою державою стала номінальною. На той час малік Іса Джашу встановив контроль над містом Калхат в Омані, завдяки чому став контролювати Ормузьку протоку. Також було відновлено Набанд, що тепер став зватися Ормуз. Втім вже 1190 року малік Кей Кубад ібн Лашкарі вимушено був визнати владу Малік Динара. Невдовзі почалася боротьба за владу, в якій перемогу здобув Тадж уд-Дін Шаханшах ібн Махмудом. 1196 року після падіння Керманського султанату Ормузька держава знову відновила незалежність. При цьому налагоджено відносини з династію Салгуридів в Фарсі. У 1202 році Шаханшаха за підтримки Салгуридів повалив стрийко Сайф уд-Дін Абу Наср 1229 року захопив емірат Кіш, перемігши Малік Султана. Зз часом стосунки з Салгуридами погіршилися, що призвело до того, що салгуридський емір Абу Бакр убив Абу Насра та окупував Ормуз. Потім Абу Бакр призначив своїм новим маліком Шихаба уд-Діна Мухаммада, онука Кея Кубада.
В панування Рукн ад-Діна Махмуда Калхаті (роки правління 1249–1286), що став засновником власної династіїЗа підтримки Бібі Насер ад-Дін, доньки маліка Сайфа уд-Діна Абу Насра й дружини маліка Шихаба уд-Діна Мухаммада, якого вона отруїла й запросила на трон Рукн ад-Дін Махмуд Калхаті, відбувається активно встановлення влади над портовими пунтами на оманському (Калхат, Дуфар) і мекранському та сіндському узбережжяхPotter, Lawrence; Vosoughi, Mohammad Bagher (2010). The Persian Gulf in History. Basingstoke : Palgrave Macmillan. p. 92. Таким чином, Махмуд Калхаті та його дружина Бібі Насер ад-Дін змістили свою увагу з іранської глибинки на торгівлю в Перській затоці та Аравійському морі.
У 1262 році внаслідок поразки держава потрапило під сюзеренітет Кутлугханідів, що перебувало у залежності від Держави Хулагуїдів. Доступ до торговельних шляхів Монгольського світу сприяв ще більшому економічному розвитку держави. Ормуз неймовірно розбагатів, так як був найважливішим транспортним хабом на морському шляху з Індії та східноафриканського узбережжя Суахілі до Персії і Близького Сходу. Цим шляхом активно користувалися купці. На піку своєї могутності в XIII—XIV столітті Ормуз став потужною військово-морською державою з великим торговим та військовим флотом, якій підпорядковувались інші міста на південно-східному узбережжі Аравійського півострова. Під час суперництва Ільханідів з Чагатаями старе місто Ормуз, також відоме як Набана, було покинуте його мешканцями.
Водночас відбувається постійна боротьба за владу серед династії Калхаті. 1291 року було повалено Сайф уд-діна Нусрата, що перед тим вбив 8 своїх братів. У 1301 році малік Бага уд-Дін Аяз, колишній гулям, що перед тим переміг у новій боротьбі за владу, та його дружина Бібі Мар'ям перебрався на острів Джерун. Невдовзі столицею держави стало місто Ормуз на Джерумі (в подальшому острів почав зватися Ормуз), поблизу сучасного Бендер-АббасаVosoughi, Mohammad Bagher. "the Kings of Hormuz: from the Beginning until the Arrival of the Portuguese." in Lawrence G. Potter (ed.) The Persian Gulf in History, New York: Palgrave MacMillan, 2009. p. 92. З невідомих причин Аяз у 1311 році зрікся влади на користь Ізз уд-Дін Гурданшаха, нащадка династії Дірамку. Останній вступив у протистояння з Хулагуїдами, в якій Гурданшах зумів зберегти незалежність Ормузу. При цьому Кіш став незалежним, перетворившись на політичного і торговельного суперника Ормузу. Після його смерті 1317 року почалася боротьба за владу між його синами. Перемогу здобув Кутб ад-Дін Тахмтан, що став одним з найенергійніших правителів Ормуза. Будучи чудовим організатором, його правління ознаменувалося розширенням торговельної могутності Ормуза, розвитком самого острова та перетворенням Ормуза на центр грізної імперії, що простягалася до узбережжя Індії та на захід до регіону Басра. Також вдалося знову підкорити Кіш, державність яку остаточно було ліквідованоMuhammad Shabankareyi: Majma al-Ansab. S. 218–219. Подальші завоювання привели острови Харг, Андарабі та інші далі на захід під контроль Тахматана. Тахтан був беззаперечним правителем усіх островів Перської затоки та господарем багатьох прилеглих прибережних регіонів, включаючи Мугестан, Гамбрун, Рішахр, Зуфар, Калхат та Оман. Цьому процвітанню також сприяла хаотична ситуація у Фарсі та Кермані, де після падіння Ільханату держави-наступники Джалайридів, Інджудів та Музаффаридів приділяли менше уваги справам прибережних регіонів та островів. Це дозволило Тахмтану зміцнити свою владу та зробити Ормуз центром своєї комерційної морської імперії. Цю політику продовжували після смерті Тахмтана 1346 року син Юсеф і онук Туран-шах I. Останній відбив напад Мубаріза ад-Діна Мухаммеда, еміра Держави МузаффаридівMo'in ud-Din Natanzi: Mokhtasar al-Tavarikh. S. 21–22. Контроль над такими островами, як Бахрейн, також забезпечував Ормузьку державу експортними товарами, такими як перли, що було додатковим джерелом доходу для маліків.
Бахман-шах II та Туран-шах II правили в період процвітання, коли маліки Ормуза стали покровителями навчання та знань. Вони були дуже терпимі до шиїтів, несторіанських християн, юдеїв, індуїстів і зороастристівM. B. Vosoughi: The Kings of Hormuz. 2009, S. 93–94. Також вдалося відбити напад Джахангіра, сина чагатайського аміра Тимура. Втім задля безпеки останнього було виплачено одноразову данину.
На початку XV століття Ормуз був одним із королівств, яке відвідав мінський флот під командуванням Чжен Хе під час четвертої подорожіDreyer, Edward L. (2007). Zheng He: China and the Oceans in the Early Ming Dynasty, 1405–1433. New York: Pearson Longman. pp. 77–78. ISBN 978-0321084439Kauz, Ralph; Ptak, Roderich (2001). "Hormuz in Yuan and Ming sources". Bulletin de l'École française d'Extrême-Orient. 88: 27–75. У XV—XVI ст. був відомим у Європі та Азії як значний міжнародний торговий центрFloor, Willem. "Hormuz ii. Islamic Period". Encyclopaedia Iranica.
Чотири сини Туран-шаха II були втягнуті в суперництво за спадкоємність свого батька, і Шенгель-шах Шахві спочатку вийшов переможцем. Проте його брату Салгур-шаху вдалося скинути свого брата та позбавити його синів трону. Салгур-шах правив до 1504 року. Його правління було, мабуть, останнім періодом процвітання Ормуза перед приходом португальців. Втім боротьба за владу послабило позиції Ормузу в Перській затоці, де посилився Джабридський емірат й торговельний союз Тібі на островах біля Аравійського півострова. Втім вдалося успішно протидіяти оманському імаму Умару бін аль-Хаттабу. Два сини Салгур-шаха, включаючи Туран-шаха III, правили менше року, перш ніж їх скинув їхній двоюрідний брат Сайф аль-Дінабу Надар (також відомий як Сайфуд-Дін Абу Наср-шах).
1507 року Ормуз підкорили португальці під проводом Афонсу де Албукеркі. З 1515 року тут було встановлено португальську залогу. Як васал Португалії, Ормузьке королівство брало участь у вторгненні до Бахрейну 1521 року, яке поклало край Джабридського емірату. Правитель останнього номінально став васалом Ормуза, але малік Мукрін ібн Заміл, відмовився платити данину, яку вимагав Ормуз, що спонукало до вторгнення під командуванням португальського адмірала Антоніу Корреї. У боях за Бахрейн брав ормузький флот під проводом рейса ХарафаSanjay Subrahmanyam, The Career and Legend of Vasco da Gama, Cambridge University Press, 1997, 288James Silk Buckingham Travels in Assyria, Media, and Persia, Oxford University Press, 1829, p459.
Португальці правили Бахрейном через низку ормузьких губернаторів. Проте суніти з Ормузу не були популярними серед шиїтського населення Бахрейну, яке зазнавало релігійних негараздів, що призвело до повстанняJuan Cole, Sacred Space and Holy War, IB Tauris, 2007 pp39. В одному випадку ормузького губернатора розіп'яли повстанці, а португальське правління закінчилося в 1602 році після того, як ормузький губернатор, який був родичем ормузького маліка Фіруз-Шаха, почав страчувати членів провідних родин БахрейнуCharles Belgrave, The Pirate Coast, G. Bell & Sons, 1966 p6Curtis E. Larsen. Life and Land Use on the Bahrain Islands: The Geoarchaeology of an Ancient Society University Of Chicago Press, 1984 p. 69.
Разом з тим маліки Ормуза під португальським правлінням були зведені до васалів Португальської імперії в Індії, яка здебільшого контролювалася з Гоа. Архів листування між португальською адміністрацією та маліками Ормуза, містить подробиці розпаду держави на незалежні частини. Такі шейхи чи еміри як Камаль уд-Дін Рашид за підтримки португальців намагалися здобути самостійність від ОрмузуQa'em Maqami, Jahangir. "Asnad-e Farsi o Arabi o Torki dar Arshiv-e Melli-e Porteghal". Asnad.
У 1622 році, за сприяння англійського флоту Ормуз захопив шах сефевідської Персії Аббас I, доля останнього маліка Мухаммад-шаха IV.
Устрій