Люте́́н () — людиноподібна істота у фольклорі деяких областей Франції. Схожий з гномами з германського фольклору, має вигляд маленької людинки, яка веде нічний спосіб життя. Істота жіночої статі називається «люті́ною» (lutine).

Слово «лютен» має кілька варіантів вимови й написання у різних регіонах Франції: lutin, lûton, nûton, nuton.

Етимологія

Походження слова досі викликає суперечки філологівClaude Lecouteux. Dans l'eau, sous l'eau: le monde aquatique au Moyen Âge, vol. 25 de Cultures et civilisations médiévales, Presses Paris Sorbonne, 2002 (ISBN 9782840502166), p. 265. Так, за версією Вальтера фон Вартбурга, ще широкоприйнятою, слово «лютен» походить від імені римського морського бога Нептуна, який втратив свою колишню священність під християнським впливом. Латинська проповідь VII ст. згадує Нептуна серед злих духів, яким забороняється правити обряди, що підтверджує існування аж до цих часів вірувань і забобонів, зв'язаних з ним. Первісно маленькі злі водяники звалися «нептунами» ()Raymond Bloch, " Quelques remarques sur Poséidon, Neptune et Nethuns ", Comptes-rendus des séances de l'Académie des Inscriptions et Belles-Lettres, vol. 125, no 2,‎ 1981, p. 341—352 , у старофранцузькій мові слово зазнало істотних змін: спочатку «нетен» (netun), потім «нюїтон», nuiton (під впливом слова nuit — «ніч»), потім «люїтон» (luiton) і «лютон», luton (під впливом старофранцузького luiter — «боротись», «битись»), і нарешті «лютен» — у Середньовіччі звичайно злий дух. Ця гіпотеза пояснює зв'язок лютенів з морським світом і конями — атрибутами бога Нептуна.

Існують й інші теорії. Клод СтеркClaude Sterckx, «Nûton, lûtons et dieux celtes», Zeitschrift für celtische Philologie, no 46,‎ 1994, p. 39-79 і Жан МаркальJean Markale, L'épopée celtique en Bretagne, Payot, 1971 , p. 180 відмічають, що середньовічні традиції, які порівнюють нетена (люїтона) з лососем чи рибалкою, йдуть від культу кельтського водяного бога Нудда, чиє ім'я споріднене з ім'ям Нептуна. Клод Лекуте, який певний час був прибічником теорії Вартбурга, казавши, що термін «лютен» надто поширений, щоб бути кельтським запозиченням, пізніше погоджується з Анною Мартіно, яка вважає кельтську теорію найімовірнішою. Згідно з гіпотезою Мартіно, слова «нетен» і «люїтон» — різні за походженням і значенням, і тільки пізніше злилися у слово «лютен». Нетен — водяний демон, який походить від Нуади чи іншого загальноіндоєвропейського божества, а люїтон — хатній дух. Це пояснює співіснування обох термінів у XIII столітті, а також той факт, що лютени у сказаннях артурівського циклу мало зв'язані з водою, а в епічній літературі й романах — навпаки.

Зовнішній вигляд

Див. також Домовик Троль

Примітки

Джерело