Lea-Francis (Лі-Френсіс) — з 1895 року англійський виробник велосипедів, мотоциклів та автомобілів. Штаб-квартира розташована в місті Ковентрі. У 1937 році компанію купує Джордж Лік. У 1963 році компанія припинила виробництво автомобілів.
Річард Генрі Лі та Грем Інглесбі Френсіс. Заснування компанії У 1895 році Річард Генрі Лі покинув своє робоче місце в велосипедній фірмі Singer & Co, в якій він пропрацював 7 років. Лі вирішує зайнятися виробництвом велосипедів в парі з Гремом Інглесбі Френсісом, який також до цього працював у велосипедній сфері, компанія Auto Machinery Co випускала деталі для них.
У травні 1896 вони засновують фірму Lea & Francis Ltd. Вони починають будувати дорогі велосипеди на замовлення, які продаються під маркою «Lea», з 1899 року було вирішено продавати свою продукцію як «Lea-Francis».
Початок виробництва автомобілів У 1903 році компаньйони вирішили увійти до автомобільного ринку, для цього вони засновують нову фірму — Lea and Francis Motor Syndicate Ltd. Для роботи над новим проектом наймається Олександр Крейг, першою роботою якого була побудова 3-циліндрового автомобіля для фірми , тому не дивно, що первісток «Лі-Френсіс», який був представлений в 1904 році на Crystal Palace Show, так був технічно схожий на «». Машина мала цікаву особливість — 3.7 л 15-сильний мотор розташовувався під підлогою кузова максимально близько до задніх коліс, так що не було потрібно довгих ланцюгів для приводу колеса. Розподільчий вал мотора мав верхнє розташування і механічний привід клапанів, що було дуже інновативно для початку століття.
Всього було побудовано 3 таких машини під власною маркою, після чого ці машини стали будуватися під маркою «Singer» для колишнього роботодавця Лі, який викупив ліцензію на неї.
У 1906 році договір закінчився, і компанія припинила виробництво автомобілів, зосередившись на велосипедах, але в 1911 році почала виробляти мотоцикли з використанням моторів від фірми JAP. Мотоцикли фірми, так само як і велосипеди, були класу люкс, в яких використовувалися тільки дорогі вузли, до речі, на мотоцикли фірма перейшла під тиском синів засновників — Нормана Лі і Дона Френсіса.
Після Першої світової, в 1919 році, фірма продовжила випускати мотоцикли, які припинила виробляти в 1916 році, переключившись на військову продукцію. В цей же час на раді директорів було вирішено знову почати виробляти автомобілі. Цього разу машину розробив Артур Алдерсон, колишній інженер фірми «Singer». 2-літровий мотор мав податкову потужність в 11.9 к.с. і оснащувався 4-ступінчастою коробкою передач, але оскільки ніякої рекламної компанії не було, то вдалося реалізувати всього 6 таких автомобілів, плюс ще один з кузовом пікап працював як складський в самій фірмі «Лі-Френсіс» майже до середини 30-х, а так машини пропонувалися своїм клієнтам в 2-місному варіанті, кузови хоч і були спроектовані Річардом Лі, але поставлялися фірмою Avon.
Після реалізації 6-ти автомобілів в 1919 році фірма серійно не будувала автомобілі до 1922 року, проте було сконструйовано три прототипи: перший був спроектований Річардом Лі і мав 2-циліндровий мотор повітряного охолодження, кузов був запозичений у автомобіля марки Vulcan, цим прототипом півтора року користувався інший син Річарда Лі — Алан; другий автомобіль був побудований Алдерсоном, мотор також був 2-циліндровим, але цього разу рідинного охолодження, фірми Bradshaw, об'ємом всього 700 кубів, він був найменшим автомобілем у світі з 4-ступінчастою коробкою передач; третій прототип також був побудований Алдерсоном, але вже мав 4-циліндровий 1.1 л двигун Coventry-Simplex і 3-ступінчасту трансмісію, останній прототип був представлений на автошоу в 1922 році як С Type, під час шоу замовили навіть 4 машини, але жодна не була доставлена клієнтам.
У грудні 1922 року на роботу наймають інженера Чарльза Ван Еуегена, голландця за походженням, який встиг попрацювати у фірмах Simplex, Daimler і Swift. У завдання йому дається удосконалити C Type. Він переробляє передній міст і підвіску, готові прототипи також переробляються, і в підсумку продається 90 автомобілів. Як додаткове обладнання до цієї машини пропонувався стартер, який коштував 15 фунтів, що становило 1/15 від загальної ціни на базовий автомобіль.
У 1923 році лондонський дистриб'ютор фірми — Уордман, який крім продукції Lea-Francis представляє й інтереси фірми Vulcan Motors Ltd., зводить своїх обох партнерів один з одним. А поки ті ведуть переговори, Ван Еуген модернізує модель C і створює на її базі D Туре 9.8HP. Нова модель отримала 1.25 л 19-сильний мотор фірми Meadows, 3-ступінчаста трансмісія також була від Meadows, шасі машини також піддалися ревізії. Кузови вже не обмежувалися 2-місними варіантами, також зросла кількість їхніх постачальників, кузови будували: Robinson, Avon і Motor Bodies. Ці машини базово оснащувалися стартером, генератором і електричним освітленням, на відміну від своїх попередників.
У 1924 році в каталоги додається модель E Type, який був оснащений тим же мотором 1.25 л, тільки мав подовжену базу коліс, деякі посилення шасі, радіатор машин збільшився на 5 см в ширину. Закриті кузови поставлялися новим партнером — фірмою Vulcan, за що ті отримують нову 4-ступінчасту коробку передач і рульове управління, розроблене Ван Еугеном. 4-ступінчасту коробку передач тепер стали ставити за замовленням і на D Type. Разом з E з'являється модель F, яка від попередньої відрізняється 3-ступінчастою коробкою передач і 2- або 4-місними відкритими кузовами роботи фірм Avon або Robinson, тобто фактично це здешевлений варіант моделі Е.
У 1924 році Королівський Автомобільний Клуб проводить 6-денні випробування малолітражних автомобілів в Уельсі, серед тестованих був і D Type. Під час тестів проводяться виміри витрати палива, масла, фіксуються всі вимушені зупинки, надійність гальм в цій горбистій місцевості. Машина від «Лі-Френсіс» показує себе з найкращого боку, за що хтось із учасників випробувань пише пальцем на кузові: «Чародій з гори Bwlch-y-Groes».
У цьому ж році Lea-Francis, випустивши всього 1500 мотоциклів за минулі 13 років, вирішує припинити їх виробництво і всі зусилля докласти до автомобільного бізнесу. У грудні 1924 року з'являється найдорожча модель — Н Type, яка була побудована на базі E Type. Мотор від Meadows мав тепер об'єм у 1.5 л, розвиваючи 38 сил, з цим мотором ця машина могла вже розганятися до 100 км/год, проти 80 км/год, які були доступні 1.25 л моделі. Як опцію до цієї машини можна було замовити і передні гальма, але якщо інші машини випустили в кількостях від 100 до 400 примірників, то модель Н знайшла всього 25 покупців.
У 1925 році на скороченому шасі моделі F починають збирати G Type, машина повинна була стати найбільш доступною у виробничій програмі фірми. Ця серія мала тільки 2-місні кузови фірм Robinson і Cross & Ellis. За аналогією з «Фордом» цю машину фарбували тільки в один колір, але не в чорний, як «Форди», а в блакитний, салон був оброблений синьою шкірою.
У 1925 році Еуген готує багато моделей, які, по суті, відрізняються один від одного розміром шасі і моторами. Таким чином з'явилися моделі I, J, K, L, M та інші. До речі, L Type став першою спортивною машиною цієї марки, потужність 1.5 л мотора була доведена до 52 к.с., і автомобіль, оснащений гальмами всіх коліс з підсилювачем системи «Девандре», амортизаторами всіх коліс і спортивним кузовом, міг розвивати вже прийнятні для того часу 115 км/год.
У 1926 році у співпраці з фірмою Vulcan будуються і продаються такі машини, як Lea-Francis Kirkstone. Ця машина, яку будували в «Вулкан», оснащувалась 1.5 л мотором фірми Anzani, якими комплектувалися, крім іншого, такі марки, як: AC, Frazer-Nash або Morgan. Це була важка машинка, яка непогано оснащувалася, так у неї серійно були: багажний кофр, електричні фари, електричні сигнали, склоочисники і друге вітрове скло для задніх пасажирів.
У серпні 1926 року фірма будує на шасі L Type спортивну версію Lea-Francis Special, за машиною пізніше закріпиться інша назва — «Лобстер». Мотор був 1.5 л 52-сильний, але кузов роботи Cross & Ellis був одномісним, радіатор був нахилений на 15 градусів, коробка передач була розташована по центру кузова, що було нетипово для автомобілів цієї марки. Однак через місяць на Брукландс була виставлена машина з іншою технічною начинкою, замість мотора фірми Meadows був встановлений 1.5 л мотор Anzani, оснащений механічним компресором фірми Berk, але, на жаль, пройшовши половину шляху, машина капітулювала через поломку компресора. В кінці року на шасі цієї машини встановили 1.5 л мотор Meadows, оснащений компресором фірми Cozette.
Ще одним плодом бедж-інжинірингу стала модель 1LFS 14/40НР, яку випускала фірма-партнер Vulcan Engineering. Ця машина оснащувалася 1.7 л 6-циліндровим мотором, потужністю 45 к.с., головною особливістю була наявність двох розподільчих валів, тобто системи DOHC. Однак мотор машини, яка могла розвивати 100 км/год, мав одну суттєву проблему — масляний насос не справлявся зі своєю роботою, так що мотор, що вийшов з ладу, був не рідкістю, в 1927 році фірма Vulcan Engineering доопрацювала мотор і попутно збільшила його об'єм до 2-х літрів, що дозволило зняти з нього 60 сил, ця машина називалася 2LFS 16/50НР.
У 1927 році Ван Еуген конструює нові шасі, вони стали ширшими (також і колія коліс стала ширшою) і довшими, на які він встановлює 1.5 л мотори Meadows. Модель P Type була оснащена одним карбюратором і розвивала 38 сил, а потужніша 52-сильна версія отримала назву O Type і була оснащена двома карбюраторами «Зеніт», така машина була значно дорожчою монокарбюраторної, що позначилося і на її популярності, так перших було випущено майже 1100 примірників, в той час як О — всього 55.
Тоді ж після експериментів з «Лобстером» з'являється громадянська серійна компресорна модель, якій судилося стати першим британським серійним автомобілем, оснащеним компресором. S Type, або як його назвав народ — Hyper, був побудований на нових шасі від моделей Р/О, на які встановили 1.5 л мотор з компресором Cozette, з ним мотор видавав 61 к.с. в цивільній версії і майже 80 в спортивній. Різниця між S і P полягала також в наявності вакуумного підсилювача гальм, чого не було у атмосферних машин. Також зовні ця машина відрізнялася від атмосферних похилою решіткою радіатора, ідея якої була запозичена з «Лобстера». У варіанті зі спортивним кузовом ця машина могла розвивати до 180 км/год, в той час як седан міг їхати зі швидкістю в 135 км/год, що теж було аж ніяк не мало для того часу. Ця машина використовувалася любителями поганяти на трасі, так в 1928 році машина прийшла першою в Ards Touring Trophy в Ірландії, також була здобута перемога в Ольстері, і здобуті інші призові місця в інших заходах.
Наприкінці 20-х модель Р/О була модернізована, ці машини отримали похиле розташування радіатора, як у компресорних моделей, вони стали відомі як V і W Type.
У 1929 році фірма бере участь у 24-годинних перегонах Ле-Мана, Кеннет Пікок і Семмі Ньюсом приходять 8-ми в загальному заліку після 4-х «Бентлі», на яких виступають «Бентлі Бойз», одного «Штутц Біркет» з 5.3 л мотором і 2-х «Крайслерів» моделей 75 і 77, також з моторами більше 4-х літрів, тим самим прийшовши першими у своєму класі, причому, екіпаж, який посів друге місце в їхньому класі, відстав на 800 км від них.
У 1930 році «Лі-Френсіс» готують власну версію 6-циліндрової моделі. Мотор власної розробки, об'ємом 2.2 л, розвиває 60 сил. Для побудови перших моделей використовувалися подовжені шасі від моделі Р, але пізніше стали пропонувати і на укороченій базі цю модель, яка отримала ім'я Ace of Spades, що перекладається як «Піковий Туз».