«Where the Streets Have No Name» — пісня ірландського рок-гурту U2. Вона є першою композицією їхнього альбому 1987 року The Joshua Tree і була випущена як третій сингл із цієї платівки у серпні 1987 року. Гуком пісні є повторюване гітарне арпеджіо з використанням ефекту затримки, яке звучить під час вступу та знову наприкінці композиції. Вокаліст Боно написав текст як відповідь на уявлення про те, що релігію та рівень доходу людини можна визначити за назвою вулиці, на якій вона мешкає, зокрема в Белфасті. Через труднощі, що виникли в гурту під час запису, продюсер Браян Іно навіть мав намір стерти стрічки із записом, щоб вони почали все з чистого аркуша.

«Where the Streets Have No Name» отримала високі оцінки критиків і мала комерційний успіх, посівши тринадцяте місце в американському чарті Billboard Hot 100, чотирнадцяте — у Канаді, десяте — у Нідерландах і четверте — у британському чарті синглів. З моменту дебюту в 1987 році під час туру The Joshua Tree Tour пісня залишається невід'ємною частиною їхніх концертних виступів. Для знімання музичного відео, яке отримало премію «Греммі» за найкраще музичне відео на 31-й щорічній церемонії, гурт виконав пісню на даху будівлі в Лос-Анджелесі.

Написання та запис Музика до «Where the Streets Have No Name» виникла з демоверсії, яку гітарист Едж склав за ніч до того, як U2 відновили сесії запису The Joshua Tree. У кімнаті на верхньому поверсі Melbeach House — свого щойно придбаного будинку — він використав чотириканальний магнітофон, щоб записати аранжування клавішних, басу, гітари та драм-машини. Розуміючи, що робота над альбомом добігає кінця, а гурту бракує яскравих пісень для живих виступів, він прагнув «створити ідеальну концертну пісню U2», тож уявив, що він, як фанат, хотів би почути на майбутньому шоу гуртуMcCormick (2006), pp. 184—185. Закінчивши попереднє зведення, він відчув, що створив «найдивовижнішу гітарну партію та пісню у своєму житті». Оскільки вдома нікого не було, щоб поділитися результатом, він згадує, як танцював і махав кулаками в повітрі від радості.

Хоча демозапис сподобався гурту, записати пісню виявилося важко. Басист Адам Клейтон зазначив: «На той час вона звучала як іноземна мова, хоча зараз ми розуміємо, як вона працює». Аранжування з двома змінами музичного розміру та частими змінами акордів репетирували багато разів, але гурт ніяк не міг досягти виконання, яке б їх задовольнило. За словами Даніеля Лануа, який був співпродюсером платівки, «ця пісня була як науковий проєкт. Я пам'ятаю величезну шкільну дошку, як ми їх називаємо. Я тримав указку, наче професор коледжу, і вчив гурт переходу акордів, як довбаний зануда. Це було смішно». Співпродюсер Браян Іно підрахував, що половина часу всіх сесій запису альбому пішла на спроби записати належну версію «Where the Streets Have No Name». Гурт працював над одним дублем тижнями, але, як пояснив Іно, саме з цією версією було багато проблем, і гурт продовжував намагатися її виправити. У процесі роботи вони поступово замінили партію кожного інструмента, поки від оригінального виконання нічого не залишилося.

На «дріб'язкову роботу» було витрачено стільки часу, що Іно вирішив: найкраще буде почати все спочатку. Його ідея полягала в тому, щоб «влаштувати нещасний випадок» і стерти стрічки з піснею. Він пояснював, що це не мало на меті змусити гурт відмовитися від пісні, а навпаки — було б ефективніше почати заново з новим виконанням. У певний момент Іно вже підготував стрічки до перезапису, але стирання так і не відбулося; за словами інженера Флада, його колега Патрік Маккарті повернувся до апаратної і, побачивши Іно готовим стерти записи, впустив тацю з чаєм, яку ніс, і фізично зупинив продюсера.

Студійна версія пісні була скомпілована з кількох різних дублів. Вона стала однією з кількох композицій, зведених Стівом Ліллівайтом в останні місяці роботи над The Joshua TreeMcGee (2008), p. 98. Барабанщик Ларрі Маллен пізніше сказав про цю пісню: «Знадобилося так багато часу, щоб зробити її правильно, що нам було важко вловити в ній хоч якийсь сенс. Вона стала справді великою піснею лише завдяки живому виконанню. На платівці, з музичного погляду, вона не варта й половини того, чим вона є на концерті».

Сприйняття

Після виходу The Joshua Tree критики високо оцінили «Where the Streets Have No Name». Стів Морс із The Boston Globe відзначив «дзвінкі тони Еджа, що створюють обрамлення для пошуку небес»; на його думку, разом із наступним треком альбому, «I Still Haven't Found What I'm Looking For», ці пісні показали, що учасники гурту — «усе ще прочани, які перебувають у пошуку, а не проповідники, які стверджують, що знайшли відповіді». Видання The Bergen Record підтримало ці настрої, зазначивши, що треки демонструють особистий та духовний пошук гурту. Журнал Rolling Stone у своїй рецензії на The Joshua Tree назвав композицію «самовпевненим роком». Газета The San Diego Union-Tribune писала про пісню: «музика несеться вперед, наче хтось рятує своє життя». У The Washington Post зазначили, що трек «дещо неясний за текстом, але підтекст очевидний завдяки рішучому виконанню Боно, тремтливій гітарі Дейва (Еджа) Еванса, „соборному“ басу Адама Клейтона та барабанам Ларрі Маллена, що звучать як гуркіт грому». Часопис Cash Box назвав її «болісно прекрасним роком» із «неймовірною сирою емоцією та силою».

NME похвалив пісню як першу композицію, зазначивши, що альбом «починається з лютої експресії». Видання відзначило пристрасний спів Боно та гру Еджа, яка перетворила гітару на «щось більше, ніж просто шматок дерева, над яким нескінченно знущаються». У рецензії також було сказано, що «останні десять секунд захоплюють дух своєю красою». Журнал The Rocket писав, що пісня створює «стіну звуку», крізь яку проривається вокал Боно з «криком розпачу, поки в тексті болісно осмислюється потреба в особистій духовності». Рецензент порівняв початковий риф із піснею «Ghostdancing» гурту Simple Minds. Аналізуючи The Joshua Tree, Стівен Томас Ерлевайн із AllMusic назвав пісню «епічним початком». Стів Г'ю з того ж ресурсу в окремому огляді пісні відзначив її «наполегливий, рушійний ритмічний драйв та гімновий приспів» — якості, які, на його думку, зробили її улюбленою серед фанатів. Він назвав пісню «ідеальним початком альбому», віддаючи належне «поступовому наростанню аранжування до кульмінаційного піка». Г'ю також назвав манеру Боно «пристрасною та грандіозною», а «його відданість матеріалу — непохитною». Він висловив думку, що саме поєднання його вокалу та «звукової потужності» гурту надало U2 такої «величезної сили».

Чарти

Тижневі чарти +Тижнева позиція в чартах «Where the Streets Have No Name»Чарт (1987—1988)НайвищапозиціяAustralia (Kent Music Report) N.B. The Kent Report chart was licensed by ARIA between mid-1983 and 12 червня 1988.27Canada RPM Top 10011Ireland (IRMA) Note: U2 must be searched manually.1Italy (Musica e dischi) Set «Tipo» on «Singoli». Then, in the «Artista» field, search «U2».15Italy Airplay (Music & Media) 10New Zealand Singles Chart1US Billboard Album Rock Tracks11US Cash Box Top 10016

Річні чарти + Річна позиція в чартах синглу «Where the Streets Have No Name» (1987)Чарт (1987)ПозиціяNew Zealand (Recorded Music NZ)38

Сертифікації

Примітки