Мона́рх ( — "єдиноначальник", "самодержець", "одновладець") — є главою державиWebster's II New College Dictionary. "Monarch". Houghton Mifflin. Boston. 2001. p. 707. довічно або до зречення, а відтак главою держави-монархії. Монарх зазвичай здійснює найвищу владу і повноваження в державі. Переважно монарх або особисто успадковує законне право здійснювати суверенні права держави (часто згадуване як "трон" або "корона"), або обирається за встановленою процедурою з родини або когорти, яка має право надати монарха нації. Крім того, особа може проголосити себе монархом або навіть узурпувати владу, як це робили багато тиранів Стародавньої Греції. Якщо монархом коронується малолітня дитина, то часто призначається регент, який керує державою, доки монарх не досягне необхідного для правління повноліття.
Загальна характеристика Монархи, як такі, носять різні титули – король або королева, князь (в західних мовах може бути "принц") або княгиня (наприклад, суверенний князь Монако), імператор або імператриця (наприклад, імператор Китаю, імператор Ефіопії, імператор Японії, імператор Індії), ерцгерцог, герцог або великий герцог (наприклад, великий герцог Люксембургу), емір (наприклад, емір Катару), султан (наприклад, султан Оману) або фараон.
Монархія має політичний або соціокультурний характер і, як правило (але не завжди), пов'язана з спадковим правлінням. Більшість монархів, як в історії, так і в наш час, народилися і виросли в королівській родині (чиє правління протягом певного періоду часу називається династією) і були підготовлені до майбутніх обов'язків. Використовувалися різні системи спадкування, такі як кровна спорідненість (перевага чоловіків або абсолютна), первородство, старшинство по чоловічій лінії, салічний закон тощо. Хоча традиційно більшість монархів були чоловіками, правили також і жінки-монархи, і термін «правляча королева» позначає правлячого монарха-жінку, на відміну від королеви-консорта, тобто дружини правлячого короля.
У виборній монархії монарх обирається, але в іншому виконує ті ж функції, що й будь-який інший монарх. Історичними прикладами виборної монархії є імператори Священної Римської імперії (обрані князями-виборцями (курфюрстами), але часто походили з однієї династії) та вільні вибори королів Речі Посполитої. Сучасні приклади включають Ян ді-Пертуан Агонг (дослівно «Той, хто став господарем») Малайзії, якого призначає Конференція правителів кожні п'ять років або після смерті короля, та Папу Римсько-католицької церкви, який виконує функції суверена Ватикану і обирається на довічний термін Колегією кардиналів.
В останні століття багато держав скасували монархію і стали республіками добровільно (як Франція внаслідок революції 1870 р. чи Німеччина внаслідок революції 1918 р. та ін.) чи внаслідок зовнішнього впливу (особливо у випадку встановлення комуністичної влади в таких державах, як Болгарія (оформлено референдумом 1946 р.), Румунія (див. комуністичний переворот 1947 р.), Югославія в 1945 р. Окрім них: під тиском союзників в Італії скасовано монархію через референдум після Другої світової війни у 1946 р.; наслідок перевороту скасовано монархію в Греції у 1973 р., щоправда 1974 р. скасування підтверджено повторним референдумом після повалення режиму чорних полковників; Лівійська монархія повалена внаслідок перевороту Каддафі 1969 р.; корейська внаслідок окупації Японією у 1910 р. та ін.)
Захист республіканської форми правління називається республіканізмом, а захист монархії — монархізмом. Головною перевагою спадкової монархії є безпосередня безперервність національного керівництва, як ілюструє класична фраза «[Старий] король помер. Хай живе [новий] король!». У випадках, коли монарх виконує переважно церемоніальні функції (наприклад, у більшості сучасних конституційних монархій), реальне керівництво не залежить від монарха.
Компетенції й повноваження монарха
В абсолютній монархії монарх має абсолютну владу над державою та урядом. У парламентських (в англомовній сфері називаються конституційними для відрізнення від дуалістичних (напівконституційних) монархій) монархіях влада монарха підпорядковується конституції. У більшості сучасних конституційних монархій монарх є переважно церемоніальною фігурою, символом національної єдності та безперервності держави. Дуалістичні (в англомовній сфері називаються напівконституційними) монархії мають менше парламентських повноважень або просто мають монархів з більшою владою.
Монарх і демократія Часом монархія протиставляється демократії, що не є коректним.
Демократія є різновидом політичного режиму (тобто сукупністю способів та методів здійснення політичної влади). За поширеною класифікацією політичні режими поділяються на демократичні, авторитарні й тоталітарні.
Монархія ж є різновидом не політичного режиму, а натомість форми правління (формою правління є структура, правове становище і співвідношення вищих органів державної влади). За основною класифікацією існує дві форми правління: монархія і республіка.
Іншими словами, монархія (за формою правління) може бути демократичною (за політичним режимом) (Великобританія, Данія, Норвегія, Швеція, Нідерланди, Бельгія, Іспанія, Японія і т.д.), а республіка може бути авторитарною чи тоталітарною (Білорусь, РФ а ін.)
Історія
Подібна форма суспільної ієрархії, відома як вождівство або племінне королівство, є доісторичною. Вождівства заклали основи концепції державотворення, яке розпочалося з таких цивілізацій, як Месопотамія, Стародавній Єгипет та цивілізація долини Інду. У деяких частинах світу вождівства перетворилися на монархії. Деякі з найдавніших зафіксованих і підтверджених монархій були Нармер, фараон Стародавнього Єгипту прибл. 3100 р. до н. е., та Енмебарагесі, шумерський цар Кіша прибл. 2600 р. до н. е..
З найдавніших записів відомо, що монархи могли бути безпосередньо спадковими, а інші обиралися з числа відповідних членів. У єгипетській, китайській, індійськійPolitical Violence in Ancient India, p.23, "In later Vedic texts, the frequency of the word "dharma" decreased and its connotations shrank; it came to be especially connected with kingship and with the royal consecration ritual known as the rājasūya.", месопотамській, суданській, реконструйованій протоіндоєвропейській міфології та інших монарх виконував сакральні функції, безпосередньо пов'язані з жертвопринесенням, і іноді ототожнювався з божественним походженням, що, можливо, заклало поняття божественного права королів.
Полібій визначив монархію як одну з трьох «доброякісних» основних форм правління (монархія, аристократія та демократія), на противагу трьом «злоякісним» основним формам правління (тиранія, олігархія та охлократія). Монарх у класичній античності часто визначається як «цар» або «правитель» (переклад слів archon, basileus, rex, tyrannos тощо) або як «цариця» (basilinna, basilissa, basileia або basilisLiddell & Scott; regina). Полібій спочатку розумів монархію як складову республік, але з античності монархія контрастувала з формами республіки, де виконавча влада належала вільним громадянам та їхнім асамблеям (тобто зборам). Індуїстський текст IV століття до н. е. «Арташастра» виклав етику монархізму. В античності деякі монархії були скасовані на користь таких асамблей у Римі (Римська республіка, 509 р. до н. е.) та Афінах (Афінська демократія, 500 р. до н. е.)
До 17 століття монархія зазнала виклику з боку парламентаризму, що розвивався, наприклад, через регіональні асамблеї (такі як Ісландська Співдружність, Швейцарська Ландсгемайнде, а пізніше Тагсатунг, а також середньовічний комунальний рух, пов'язаний із зростанням середньовічних міських привілеїв) та сучасний антимонархізм, наприклад, тимчасове повалення англійської монархії Парламентом Англії в 1649 році, Американською революцією 1776 року та Французькою революцією 1789 року. Однією з багатьох противників цієї тенденції була Елізабет Доубарн, чий анонімний твір «Діалог між Кларою Невілл і Луїзою Міллс про лояльність» (1794) розповідає про «дурну Луїзу, яка захоплюється свободою, Томом Пейном і США, [якій] Клара читає лекцію про Боже схвалення монархії» та про вплив, який жінки можуть чинити на чоловіківThe Feminist Companion to Literature in English, ed. Virginia Blain, Patricia Clements and Isobel Grundy, (London: Batsford, 1990), p. 272..
З того часу підтримка скасування монархії або, відповідно, республік називається республіканізмом, а підтримка монархій — монархізмом. Таким чином, республіки стали протилежною та альтернативною формою правління монархії, незважаючи на те, що випадки порушення цих правил через довічних або навіть спадкових глав держав, як, наприклад, у Північній Кореї.
З піднесенням республіканізму в політиці ХІХ століття виникло різноманітне розмежування між республіканізмом (таким як антимонархічний радикалізм) та консервативним або навіть реакційним монархізмом. У наступному ХХ столітті багато країн скасували монархію і стали республіками, особливо після Першої та Другої світових воєн.
Сьогодні сорок три суверенні держави світу мають монарха, включаючи п'ятнадцять країн Співдружності, главою держави яких є Карл III. Більшість сучасних монархів є конституційними монархами, які зберігають унікальну юридичну та церемоніальну роль, але мають обмежену політичну владу або не мають її взагалі відповідно до конституції. Багато з них є так званими коронованими республіками, які існують переважно в малих державахW. Veenendaal, "Monarchy and Democracy in Small States: An Ambiguous Symbiosis," in S. Wolf, ed., State Size Matters: Politik und Recht I'm Kontext von Kleinstaatlichkeit und Monarchie (Wiesbaden: Springer VS, 2016), pp. 183–198, , ..
Однак у деяких країнах, таких як Марокко, Катар, Ліхтенштейн і Таїланд, спадковий монарх має більший політичний вплив, ніж будь-яке інше джерело влади в державі.
Згідно з дослідженням 2020 року, монархія виникла як система управління через ефективність управління великими населеннями та великими територіями в періоди, коли координація таких населення була складною. Ці автори стверджують, що монархія втратила свою ефективність як тип режиму з появою інновацій у сфері комунікацій та транспортних технологій, оскільки її ефективність порівняно з іншими типами режимів знизилася.
Згідно з іншим дослідженням 2023 року, монархія збереглася як тип режиму, оскільки вона може краще задовольняти вимоги демократизації (якщо йдеться про недемократичний режим), ніж інші форми автократичного правління: «Монархії можуть демократизуватися без дестабілізації керівництва шляхом переходу до демократичної конституційної монархії. Перспектива збереження правителя приваблює опозиційні групи, які цінують як демократію, так і стабільність, але це також має наслідки для їхньої здатності організовувати та підтримувати масові протести».
Престолонаступництво
Спадкування за правом первородства в одній патрілінійній родині було найбільш поширеним (але див. «Королева дощу»), причому перевага надавалася дітям монарха над його братами і сестрами, а синам над дочками. У Європі деякі люди практикували рівний розподіл землі та королівських прав між синами або братами, як у германських державах Священної Римської імперії, аж до кінця середньовіччя, а іноді (наприклад, герцогства Ернестіни) і до XIX століття. Інші європейські королівства практикували ту чи іншу форму первородства, за якою панування успадковувалося його старшим сином або, якщо він не мав синів, його братом, дочками або синами дочок.
Система таністерства, що практикувалася серед кельтських племен, була напіввиборною і надавала значення також здібностям і заслугам