Італійський сад доби відродження () — новий тип регулярного саду, що сформувався в Італії XV-XVI ст., під впливом гуманістичних ідей та античної спадщини.
Загальна інформація
Сади Відродження були ще невеличкі за розмірами, позбавлені пишноти. Використовували фонтан зі скульптурою, лави, боскети, горщики з лимоновими деревами. На ранньому етапі фонтан зі скульптурою згуртовував навколо себе більшу частину садових елементів, котрих ще не було багато.
Над усім домінував палац чи вілла. Тераси ще не підкорені єдиному художньому задуму, одна одній і палацу. Тісніва в міських фортечних стінах не дозволяла створювати сади в містах і вони первісно виникають на околицях (сади Боболі у Флоренції) або в сільській місцевості. Вже в садах Стародавнього Риму знали про фігурне вистриження рослин, про велике значення води в саду (струмки, канали, фонтани), в садах ставили скульптури та будували первісні павільйони. В Середньовіччя сади спростили і за функціями, і за розплануванням. Найкращі риси давньоримських садів відродили італійці доби відродження. Садівником-практиком був вже поет Франческо ПетраркаЛихачев Д. С. «Поезия садов. К семантике садово-парковых стилей», Л, 1982, хоча сади його часу ще зберігали спрощене розпланування.
Звістку про перший дизайн декоративного саду в текстах доби відродження знайдено в творі Альберті (1404—1472) , впливового теоретика культури італійського відродження 15 ст. Альберті звернувся до текстів Вітрувія(«Десять книг з архітектури»), Плінія старшого, котрих цитував як авторитетів для себе і своїх послідовників.
Сад Вілли Кареджі
Козімо Медічі старший (1389—1464) отримав у спадок віллу з невеличким садом в місцині Кареджі поблизу Флоренції«Парки. Сады», М., «Аванта», 2004, с. 50. Він дав наказ декільком скульпторам і архітекторам перепланувати і декорувати сад. Садові доріжки облямували кипарисами, міртовими деревами, висадили запашні квіти і трави. Начитавшись уривків давньоримських письменників, Марсіліо Фічіно почав копіювати стародавніх римлян, читав в цьому саду у голос античні вірші .
Повний опис саду Ручеллаі
Альберті не тільки розробляв тези культурних феноменів, а й надавав практичні поради. Так, сад вілли Краваккі і його розпланування були створені власником вілли Джованні Ручеллаі за порадами Альберті. Гордий володар навіть створив опис власного саду і його частин, приділивши увагу його пропорціонуванню, геометричності і симетрії, опису фігурно вистріжених рослин і красі. Цей твір мимоволі став найбільш повним описом тосканського декоративного саду доби кватроченто.
Сад вілли Медічі в Поджо а Кайяно
Таємним важелем політики родини Медічі (разом із фальшивою підтримкою республіканської форми правління) була підтримка культури і мистецтва в місті Флоренція.
Тим не менше зразковий сад в добу кватроченто створив не Ручеллаі, а Лоренцо Пишний (1549—1492) наприкінці 1580-х і приблизно до 1490 року на його віллі у Поджо-а-Кайяно. Біля палацика створили галявину (prato), за нею симетричні партери, кордони котрих візуально фіксували деревця. Сад мав висаджені оливи, лаври, дерева хвойних порід, що створювали невеличкі гаї (boschi, від них походить садівничий термін боскет). В плані сад мав своєрідну мережу, накинуту на тамтешній ландшафт і несиметричну земельну ділянку біля річки. Власник вілли з садом і клієнти з оточення швидко міфологізували сад і почали називати його Аркадія.
Декоративний сад в Поджо-а-Кайяно мав центричне розпланування і нагадував садок у монастирському дворику, був малим, інтимним і наближеним до масштабу реальної людини. Ніяких фонтанів і ніякої величі. Вся ділянка мала центральну вісь, але вона була ще слабко підкреслена. І декоративний сад був розпланований не на центральній осі, а збоку, мав невеликі розміри, наче ілюстрація до розмежування саду на частини декоративну і частину прагматичну. Плодовий сад тут переважав і головував на земельній ділянці.
Ранні сади неоплатоніків у Тоскані майже не мали декору у вигляді скульптур, бо на відміну від середньовічного Риму їх тут збереглось мало. Зате гурток неоплатоніків, що пристрасно читав римських літераторів, черпав ідеї і образи садів Стародавнього Риму і переносив літературні образи у реальність. Не мав скульптурного декору і первісний садок у Поджо-а -Кайяно.
Наприкінці 15 ст. тосканські сади доби відродження розвинулись і набули певних рис (пропорціонування, геометризм, симетрія, надання переваги певним рослинам, що добре витримують стрижку). Водночас вони ще відокремлені від оточення парканами чи мурами, як сади середньовіччя. І лише з верхівок пагорбів чи з вікон і галерей надають можливість споглядати перспективи чи навколишні панорами, переводячи погляд з рукотворного і симетричного саду на хаотичну природу за мурами рукотворного саду.
Сади Рима на зламі 15-16 ст Папський Рим з декотрим запізненням стає повноцінним центром доби відродження. Раніше за Рим таким центром стала Флоренція. Флорентійці здебільшого і переносять у папську столицю ідеї і настанови відродження. Папський Рим іде шляхом не стільки виховання, скільки шляхом запозичення талановитих майстрів-носіїв нової ідеї з усіх усюд.
Рим на початку 15 ст. зберігає багато чого з середньовіччя. Цілком це стосувалось і садів. Навіть сади пап чи кардиналів були практично середньовічними (hortus conclusus — закритий сад, сад відокремлений).
У 15 ст. в Римі з заплутаним, середньовічним розплануванням і безліччю руїн виникає прагнення відновити місто, відновити поруйновані споруди. Ідея відновлення не забувалась, стала традицією, що привела до планів вибудувати і новий собор Св. Петра, і до прагнення реконструкції самого Риму. Програма Реновація Рима (Renovatio Roma) на століття стане програмним документом, а реалізація програми згодом приведе до виникнення барокового Рима і пишного центра католицизму в 17 ст. На цьому тлі зміни прийшли і у середньовічні римські сади. Але дійсно перший сад доби відродження виник лише на початку 16 ст. і його автором був Донато Браманте.
Сад у дворах Ватикана роботи Браманте
Донато Браманте так реконструював внутрішні двори Ватикана, що з трьох його терас можна було спостерігати за церемоніями в нижньому дворі. Побудова на єдиній осі, симетрія, велич пропорціонування, партери і сходинки декоративних садів Браманте справили на сучасників надзвичайне враження. Принципи Донато Браманте були творчо розвинуті. І вже нові римські палаци та заміські помешкання князів церкви були перетворені на палацово-паркові ансамблі (Вілла Мадама, вілла Джулія Джакомо да Віньоли). В грандіозні, феєричні ансамблі перетворені італійські сади в помешканнях Іпполіто д'Есте, у родини Альдобрандіні (Вілла Альдобрандіні), що передували велетенському саду в Версалі.
На створення реальних садів і парків в 16 ст. почали активно впливати посібники і підручники зі світлинами по створенню декоративних садів. Відповідні підручники з гравюрами планів буди надруковані в самій Італії (Себастьяно Серліо, IV книга з архітектури, 1537 рік), в Британії (Томас Хілл, 1563 рік), в Нідерландах (Ганс Вредеман де Вріс, 1583 рік) та інші.
Галерея
Італійські сади доби маньєризму
Природа і мистецтво по різному існують в ідеологічних схемах відродження та маньєризму.
Майстри відродження активно використовують природні форми, напружено працюють зі спогляданнями над натурою, відбирають найкращі природні зразки, трохи підтягують їх до модного ідеалу і переносять ці образи у мистецтво. Звідси рівновага, краса форм і печатка модного ідеалу. Рівновага, проробленість форм, селекція і покращення природних форм притаманні і італійським садам доби відродження.
«Природа» і «мистецтво» в маньєризмі представлені інакше, неврівноважено і негармонійно. Природа розглядається як мистецький акт верховного Бога, а митець маньєризму рахується з цим, але волає активно змінювати форми і змісти і переносить змінені (драматизовані, огрублені, деформовані) форми і змісти в твори мистецтва заради збільшення їх виразності і більшого впливу на глядача. Італійці навіть запропонували новий термін для творів маньєристів — «грубі красоти». Ці настанови були перенесені і в сади маньєризму. Акт творчості для митця-маньєриста є суперництво з природою, активна її деформація, звідки логічно виникає крайній індивідуалізм наново запропонованих форм і змістів.
Маньєризм в садах і архітектурі розквітнув у периферійних князівствах на кшталт Феррари, Мантуї чи Парми, де в культурі були значні домішки середньовічного світогляду з культом лицарства, насилля, військових перемог і уявами про герцога як «батька держави». Саме в італійських провінціях працюють емігранти-маньєристи з папської держави (Джуліо Романо, Джорджо Вазарі та інші.)
Сад маньєризму швидко підключили до пропаганди і уславлення могутності чергового герцога і його васалів. Справити сильне враження фантазійністю декору і протиставленням природним формам — форми надприродні стає головними завданнями в садах маньєризму. Їх помітно менше, ніж садів відродження, їх замовляють або володарі дрібних князівств, або окремі багатії (Парк Священний ліс). Сади маньєризму співіснують з садами відродження, але збільшуються у розмірах і відмовляються від рівноваги і симетрії розпланування. Плани ускладнюються, а сад помітно театралізується майже до ірреальності. В саду маньєризму наскрізна алея і традиційні прямі доріжки ускладнюються додатковими чи зникають, замість них може бути хвиляста спіраль, що веде від пагорба до пагорба, від ділянки до ділянки з черговим павільйоном, скульптурою, фантазійним об'єктом.
Сад маньєризму може обслуговувати як світського володаря (і тематика саду — світська), так і монастир, тоді він навмисно христианізується. Фантазія паркобудівника-маньєриста не обмежена ні в типі самого саду маньєризму, ні в типі прочитання його змісту-тематики, котрих може бути скільки завгодно (алюзії на Рай, Золоте століття, Аркадію, Парнас, Академію, магнатський сад доби Стародавнього Риму). Розв'язання загадковості саду маньєризму стало найпривабливішою його якістю, що обмовило їх відновлення через століття і навіть створення нових інтерпретацій в 20 столітті (сад Ла Скарцуола (архітектор Томазо Бузи (1900—1981).
Низка якостей саме італійських садів маньєризму була активно запозичена пізніше і перейшла у сади доби бароко.
Але не пропав безслідно і інтимний сад відродження з маломіцним фонтанчиком і маленькими партерами. Цей тип декоративного садка перейшов у садівництво Нідерландів і Англії, був збагачений середньовічними рисами і зажив власним життям, наче забувши італійське коріння.
Галерея обраних фото саду в Бомарцо (парк Священний ліс)
Декоративні сади Венето (терраферма Венеціанської республіки)
Венеція мала власні темпи розвитку культури. Відродження прийшло у Венецію і на терраферму помітно пізніше, ніж у Флоренцію. Зате затрималось тут найдовше, свідоцтвом чому є пізні твори Тиціана, Паоло Веронезе, дещо менше Тінторетто. Сади на террафермі мали середньовічний характер майже все 15 століття. Умов для виникнення садів в самій Венеції не було через надзвичайний брак вільних земельних ділянок, використаних для житлових будинків. Сади отримують розвиток у континентальних володіннях Венеціанської республіки. Ранні сади на террафермі мали спрощене розпланування, невеликі розміри, були розмежовані парканом на декоративну частину (ділянку) і ділянку прагматичну з плодовим садом.