Домусульманська Аравія

Домусульманська Аравія () — період, що охоплює історію Аравійського півострова до появи ісламу і створення Праведного халіфату в VII столітті. В ісламській теології культура доісламського періоду позначається терміном «джахілійя», що перекладається як «часи невігластва».

Вивчення домусульманської епохи також є важливим напрямком у відповідній науці.

Стан наукових досліджень

Наукові дослідження доісламських арабів починаються з арабістів початку XIX ст., коли епіграфістам вдалося розшифрувати написи південно- (X ст. до н. е.) та північноаравійською (VI ст. до н. е.) і решти письмен доісламської Аравії. Таким чином, дослідження відтоді не обмежуються письмовими традиціями, які не є місцевими через відсутність збережених звітів арабських істориків про ту епоху. Нестача матеріалу компенсується письмовими джерелами інших культур (таких як єгиптяни, греки, римляни тощо), тому події цієї епохи доволі складно реконструювати в повному об'ємі. Починаючи з III-го століття н. е., арабська історія стає більш помітною в джерелах з підйомом хим'яритів, а також з появою кахтанітів у Леванті та поступовою асиміляцією набатеїв останніми на початку перших століть н. е. Апогеєм розширення і заявлення про себе арабів стали мусульманські завоювання VII ст.

Джерела історії включають археологічні докази, іноземні розповіді та усні традиції, пізніше записані ісламськими вченими, особливо в доісламських віршах, і хадиси, а також низку давніх арабських документів, які дійшли до середньовіччя, коли їх частини цитувалися або записувалися. Археологічні дослідження на Аравійському півострові були нечисленними, але плідними; сучасні розкопки виявили багато стародавніх місць.

Найновіше детальне дослідження доісламської Аравії — «Араби та імперії до ісламу» — опубліковане видавництвом Оксфордського університету у 2015 році. У цій книзі зібрано різноманітні стародавні тексти та написи для історії, особливо північного регіону в цей період часуOxoford University Press.

Доісторичні часи

Є докази того, що люди жили на Аравійському півострові приблизно від 106 000 до 130 000 років томуВеб-сайт посольства Саудівської Аравії (США) retrieved 20 січня 2011. Суворий клімат історично перешкоджав поселенням на доісламському Аравійському півострові, за винятком невеликої кількості міських торгових поселень, таких як Мекка та Медіна, розташованих у Хіджазі на заході півострова.

Більшість вчених давно визнає Аравійський півострів першоосновою семітських мовЛуїз Герберт Грей, Джон Джеймс Кортні, Бургарт Кінаст, Джеффрі В. Бромілі. Відповідні праці надано в розділі джерел та літератури..

Хронологія Убейдська культура (VI — поч. IV тис. до н. е.) — одна з версій вказує на її виникнення в Аравії. Культура Умм ан-Нар (2600—2000 рр. до н.е) Сабрська культура (2000 р. до н.е) Культура Ваді Сук (1900—1300 рр. до н.е) Лізк/Румайлах — Рання залізна доба (1300—300 рр. до н.е) Самадський період — Пізня залізна доба (100 р. до н.е — 300 н. е.)

Плейстоцен

В епоху раннього палеоліту саме Аравія стала одним з перших місць, звідки людство поширилося далі в Сирію і долини Тигру та Євфрату, почавши свій шлях з Африки. В епоху верхнього палеоліту і мезоліту територію Аравії населяли племена носіїв гаплогрупи С. 130 тис. років тому Аравійський півострів був відносно спекотнішим, кількість дощових опадів була вищою, завдяки чому він був покритим рослинністю і був придатним для проживання землю. У цей час рівень Червоного моря впав, і ширина його південної частини становила всього 4 км. Це на короткий час створило для людей можливість форсування Баб-ель-Мандебської протоки, через яку вони досягли Аравії і заснували ряд перших стоянок на Близькому Сході — таких, як Джебель ФайяЗнайдено нове підтвердження раннього виходу сапієнсів з Африки «південним шляхом»  — Елементи — новини наукиFrom the Trenches — New Evidence for Mankind's Earliest Migrations  — Archaeology Magazine Archive.

Між Червоним морем і Джебель-Файя (ОАЕ) — відстань 2000 км, де нині розташовується непридатна до життя пустеля. З кінцем льодовикового періоду в Європі клімат став більш спекотним і посушливим і Аравія перетворилася на пустелю, погано пристосовану для життя людини.

Розселення семітів

Деякі автори вважають, що Аравія була вітчизною стародавніх семітів, однієї з гілок яких були араби. Інші вважають, що семіти в V тис. до н. е. мігрували з африканського регіону Сахари. Хай там як, вони вже на рубежі IV—III тис. до н. е. влаштувалися в Аравії. Стародавні кочівники-араби поклонялися богині Аллат, шанували зірки і вірили в талісмани (культ чорного каменю сягає глибокої давнини).

Перші згадки та держави

Адити влаштувалися в Південній Аравії (сучасний Ємен), оселившись на схід від племені Кахтан. Вони заснували державу Ад приблизно від X ст. до н. е. до III століття н. е. Згадуються в Корані(50:12-14). Націю Ад знали греки та єгиптяни. «Географія» Клавдія Птолемея (II ст. н. е.) називає цю територію «землею Іобаритів», регіон, який пізніше в легенді назвали УбаріДжеймс Р. Вайсмен. Дистанційне зондування в археології, с. 71-73, 86, який також згадується в Корані під назвою Ірам(89:6-14).

Мідіяни — один з народів, що згадуються в Книзі Буття(25:1-2)(37:28) та Корані(15:78-79)(26:176-189)(28:20-28). Походження мідіянців не встановлено. Через мікенські мотиви на тому, що називається мідіянською керамікою, деякі вчені, зокрема Джордж МенденголлДжордж Мейдинголл. Карая та Мідіяніти, с. 137—145, Пітер ПаррПітер Парр. Подальші роздуми про заселення північно-західної Аравії наприкінці другого тисячоліття с. 213—218 і Бено РотенберґБено Ротенберґ. Єгипетські колісниці, мідінці з Хіджазу/Мідяану (Північно-Західна Аравія) та амалекітяни з Негеву в копальнях Тімна: наскельні малюнки в стародавніх мідних копальнях: нові аспекти історії регіону II, с. 12, припустили, що мідіяни спочатку були народами моря, які мігрували з регіону Егейського моря, та згодом зазнали впливу семітів, переселившись на їх землі. Питання про походження досі залишається відкритим. У пізніші часи мідіяни, ймовірно, змішалися з іншими кочовими народами Аравії і втратили свою самобутність.

Традиційно відомості про існування мідіянців ґрунтувалися виключно на біблійних і класичних джерелах, але нещодавно посилання на регіон Мідіян було виявлено в тайманському написі, датованому до IX століття до нашої ериПерша згадка про Мадіян в епіграфічному тексті з Аравії.

Маккан засвідчено як назву торгового партнера шумерів. Це була гірнична країна, яка поставляла мідь і діорит. Часто припускають, що вона знаходилася на теренах сучасного Оману. Найдавніші знахідки міді та перші рудники датують тут III тис. до н. е. Основний район розробок зосереджувався в горах поблизу Оманської затоки, де на території площею близько 30 тис. км² розташовувалось більше 100 мідних родовищ і рудопроявів.

Головні тогочасні держави

В часи виникнення перших осередків цивілізацій на Східному Середземномор'ї, Месопотамії та Єгипті, Аравія, будучи на перехресті трьох континентів, Європи, Азії та Африки, не стала воротами Передньої Азії. Прадавні вогнища старосхідної культури оминули перші аравійські держави, які постали на півдні півострова — Мінейське та Сабейське царства. Джерельна база часів перших держав достатньо детальна: крім власне арабських матеріалів, повідомлення Біблії, античних авторів (Геродот, Діодор, Страбон тощо) і сусідніх народів. Проте подібні згадки зазвичай містять періодичний і малоінформативний характер.

Хадрамаут

Перші написи про державу Хадрамаут відомі з VIII ст. до н. е. Вперше воно згадується сторонньою цивілізацією в старосабейському написі Карабіль-Ватар з початку VII ст. до н. е., в якому правитель Хадрамаута, Ядаїл, згадується як один із його союзників. Дільмун вперше з'являється на шумерських клинописних глиняних табличках, датованих кінцем IV тис. до н. е., знайдених у храмі богині Інанни в місті Урук.

Держава згадується в Таблиці народів під іменем , також у Страбона під назвою Хатрамотітіс ().

Саба

Сабеї були стародавнім народом, який розмовляв старою південноаравійською мовою і жив на території сучасного Ємену, на південному заході Аравійського півострова; з 2000 до н. е. до 8 століття до н. е. Деякі сабеї також жили в Д'мті, розташованому в Еритреї та північній Ефіопії, завдяки їхній гегемонії над Червоним морем. Вони тривали з початку 2-го тис. до 1-го століття до н. У 1 столітті до нашої ери воно було завойоване хим'яритами, але після розпаду першої хим'яритської імперії царів Саба і дху-Райдана Середньосабське царство знову з'явилося на початку 2 ст. Він був остаточно завойований хим'яритами наприкінці III ст.

Сабейське царство сприятливо впливало на прогрес в суміжних регіонах Африки. У VIII столітті до н. е. на ефіопських землях постала велика сабейська колонія, яка стрімко відокремилася від своєї аравійської метрополії. З прибуттям сабеїв пов'язана відома ефіопська легенда про «Соломонову династію», представниками якої нібито були ефіопські царі. Згідно з легендою, всі вони були нащадками Давньоізраїльского царя Соломона і біблійної цариці Савської, тобто, правительки Сабейського царства. Ефіопи традиційно називали царицю Савську ефіопською Македою або Білкіс. Переселення аравійців на плато Тигре призвело до поширення в Ефіопії не тільки семітських мов, а й численних навичок: кам'яного будівництва методом сухої кладки та різьбленню по каменю, розписної кераміки і ще деяких досягнень цивілізації. Змішавшись з кушитами, що мешкали в регіоні Тигре, аравійські переселенці утворили агазі — Давньоефіопську народність, на ім'я якої сучасна територія Тигре стала відома як «країна Агазі», а давньоефіопська мова — як геєз.

Аусан

Стародавнє Аусанське царство зі столицею в Хаджар Яхірр у ваді Марха, на південь від ваді Байхан, тепер позначене телем, який місцеві називають Хагар-Асфаль. Колись це було одне з найважливіших малих держав Південної Аравії. Місто було зруйноване в VII ст. до н. е. мукаррібом Саби Каріб'іл Ватар, згідно з сабейським текстом.

Хаджар Яхірр був центром надзвичайно великого міста для Південної Аравії, на яке вплинула елліністична культура, з храмами та палацовою спорудою, оточеною глинобитними будинками, з ймовірним місцем для базару чи ринку та караван-сараю.

Кедарити

Припускають, що кедарські племена (𒆳𒋢𒈬𒀭 (ᵏᵘʳШумуʾілу) тотожні біблійних ізмаїльтянам (біблійний іврит: יִשְׁמְעֵאלִים‎, романізовано: Yīšməʿēlīm) та вважали аккадську назву Шумуʾілу похідною від Yīšməʿēlīm. Але це залишається дискусійним. Втім достеменно відомо, що кедарити були арабською племінною конфедерацією, тісно пов'язаною з іншими стародавніми арабськими народами Північної Аравії та Сирійської пустелі. За правління новоассирійських царів Асархаддона та Ашшурбаніпала, ассирійські записи згадували кедаритів майже як синонім арабів загаломFulton, A. S. (1979). «Kedar». In Bromiley, Geoffrey W.; Harrison, Everett F.; Harrison, Roland K.; LaSor, William Sanford; Geraty, Lawrence T.; Smith, Jr., Edgar W. (eds.). The International Standard Bible Encyclopedia. Vol. 3. Grand Rapids, United States: William B. Eerdmans Publishing Company. p. 5. ISBN 978-0-802-83783-7..