Афендик Іван Корнилійович (1776, хутір Афендика, Бориспільська сотня, Київський полк — березень 1851, м. Псков) — російський державний та банківський діяч українського походження. Псковський та волинський віце-губернатор, статський радник. Біографія
Син бунчукового товариша Гетьманщини, сотника Бориспільської сотні Корнилія Максимовича Афендика (не пізніше 1756 – не раніше 1830), бунчукового товариша, онук Київського полкового хорунжого Максима Афендика (1722 або 1723 або 1724 – не пізніше 1798), поміщика с. Іванків.
Мати – донька полкового хорунжого Антона Яновського.
Народився 1776 року, ймовірно, на хуторі АфендикаОписи Київського намісництва 70-80 років XVIII ст.: Описово-статистичні джерела/ АН УРСР. Археогр. комісія та ін.— К.: Наукова думка, 1989.— 392 с.— ISBN 5-12-000656-6. — С. 93-94, 99-100, який згадано у описі 1781 року.
З 1791 — студент класу поетики Києво-Могилянської академії.
Вчився, очевидно, лише до класу філософії, бо вже 24 жовтня 1795 розпочав службу у Київській цивільній палаті й менш ніж через пів року (18 березня 1796) дістав свій перший чин — колезького канцеляриста. 1 травня 1797 його було призначено у департамент цивільних справ київського Головного суду. 11 січня 1800 отримав чин колезького реєстратора.
21 грудня 1802 його переведено у Санкт-Петербург на посаду писця Державного позикового банку. Департаменті міністерства фінансів займався справами державних банків (з 27 серпня 1803). 12 січня 1804 року призначений на посаду повитчика (діловода).
8 серпня 1809 року його причислено до Депаратменту міністра фінансів у канцелярію для діловодства стосовно державних банків.
13 січня 1812 його призначено секретарем загальної канцелярії міністра фінансів у справах утвореного Департаменту державних маєтностей.
Під час Французько-російської війни 1812–1815 перебував на посаді бухгалтера і працівника комітету петербурзького ополчення, що займався постачанням провіанту.
Після війни продовжував працювати у Департаменті державного майна: 21 січня 1822 — правитель Канцелярії, а від 3 серпня 1826 — начальник 1-го відділення.
9 січня 1829 його переміщено на вакансію начальника 1-го відділення (Головного відомства казенних селян) Департаменту державних маєтностей.
2 березня 1832 року його було призначено волинським віце-губернатором і переведено у Житомир, він очолив Волинську казенну палату.
27 лютого 1837 року його призначено псковським віце-губернатором, очолив Псковську казенну палату. Очолював її до смерті.
Помер у березні 1851 року, перебуваючи на державній службі, у м. Псков.
Нагороди Відзначено державними нагородами: орденом св. Володимира IV ст. (1818) та III ст. (1829), орденом Анни ІІ ст. (1824), орденом Станіслава ІІ ст. (1833), І ст. (1840).
Особисте життя
Був одружений (з 25 грудня 1821) із поміщицею Софією Василівною Нертовською (24.3.1801 – 23.06.1831).
Мав чотирьох синів: Федора (1823 – ?) Корнилія (1826 – після 1876), діти Антоніна та Михайло, останній працював чиновником у Житомирі, на Волині, був живий у 1915 році) Василя (1828 – 1876), діти Ольга (1858), Микола (1864), Марія (1866) Олександра (1830 – ?)
та двох дочок: Катерину (1823 – 1826) Надію (1824 – ?).
Примітки
Література Акты и документы.., отд. 2, т. 5. К., 1908; Модзалевский В. Л. Малороссийский родословник, т. 1.К., 1908.