Кримський (також Дніпрово-Донський) улус Золотої Орди існував у XIII—XV ст. на території Кримського півострова та Північного Приазов'я. Назва походить від столичного міста Крим (сучасний Старий Крим).Олександр Галенко // «Які історичні назви мав Кримський півострів?» стор. 30 з Крим: шлях крізь віки. Історія у запитаннях і відповідях / НАН України. Інститут історії України. Відп. ред. В. А. Смолій. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — 456 с. ISBN 978-966-02-7228-6

Завдяки присутності генуезьких колоній Кримський улус мав важливе економічне значення для Золотої Орди і перебрав на себе роль основного центру міжнародної торгівлі після економічного і політичного занепаду Сарая. У 1-й половині 15 столітті улус перетворився на суверенний Кримський ханат.

Історія

Передісторія

У 12 столітті половці зайняли майже весь Кримський півострів, за винятком його гірської частини. Їхнім головним політичним і торговим центром став Судак. Торгово-економічний вплив половців поступово поширився на весь Крим, включно з гірсько-лісовою та передгірською зонами, що привело до подальшої тюркізації місцевих говірок і виникнення нової мови — мови кримськотатарського народу.

У період монгольських завоювань 13 століття, під час походу Джебе і Субедея причорноморські половці спочатку були розбиті у 1222 році в битві на річці Дон. Потім монголи вдерлися до Криму, захопивши й пограбувавши Судак. Однак руйнування Судака не спричинило тривалого занепаду міста. Навесні 1223 року монгольське військо залишило Крим та здобуло перемогу в битві на Калці над об'єднаними русько-половецькими силами.

У 1239 році (за іншими даними 1238) монгольські війська під проводом Шибана, Бучека і Бурі здійснили новий військовий похід до Криму. Після розгрому степових кочовиків монгольське військо рушило до прибережних міст. 26 грудня 1239 року воно обложило Судак, який був узятий через кілька днів. Призначення Шибана керівником походу пояснюється не лише його військовим талантом, а й тим, що саме Крим мав перейти під його владу. Проте Шибан не залишився в Криму, а разом із військом взяв участь у поході монголів до Центральної Європи.

Під час завоювання Криму в монгольському війську, ймовірно, вже перебували вихідці з півострова, які могли приєднатися до Джучі та Субедея ще під час походу 1222–1223 років. Показово, що після повернення з цього походу Субедей попросив Чингізхана сформувати окреме військо з нових підданих, які прибули разом із ним. На підставі цього можна припустити, що ідея заснування окремого Кримського улусу виникла ще в 1220-х роках.

У складі Золотої Орди За повідомленням Плано Карпіні у 1245—1247 роках територія між Дніпром і Доном перебувала у складі тумену (Муджи Яя), другого сина Чагатая.Олександр Галенко // «Що призвело до утворення Кримського ханату?» стор. 112 з Крим: шлях крізь віки. Історія у запитаннях і відповідях / НАН України. Інститут історії України. Відп. ред. В. А. Смолій. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — 456 с. ISBN 978-966-02-7228-6 Проте Карпіні не згадує саме про Кримський улус. Можна припустити, що місцем перебування Мауці була територія так званого Самаро-Орельського улусу.

Вільгельм де Рубрук який у 1253 році прямував до Каракорума через Крим, писав про зустріч зі Скатаєм — начальником області, який у своєму підпорядкуванні мав лише близько 500 людей. Разом з тим Рубрук не зафіксував існування великого улусу між Дніпром і Доном. Представником монгольської влади на цих землях він вважав кримського темника Скатая.

Місто Крим уперше згадується під 1262—1263 роками у єгипетському джерелі про подорож послів мамелюцького султана Бейбарса до золотоординського хана Берке. Джерело описує Кримський улус як тумен, організований за військово-територіальним принципом.

Унаслідок поразки Чагатаїдів в усобиці серед Чингізидів улус перейшов до рук Оранг-Тімура, сина правлячого хана Монгке-Тімура, 1269-79 ним відав сельджуцький султан Ізеддін Кейкаус, вигнанець з Анатолії. Далі його перебрав Туле-Буга, правнук Бату, а коли він 1287 став ханом його брат Алгуй. У 14 столітті тут відомі улус-беки, які були родичами ханів по жіночій лінії (Інак Кутлубуга, Мамай), а останнім був Бек-Ярик-оглан, правдоподібно син хана Тохтамиша.

У 14 столітті назва «половці» зникла з давньоруських джерел. Нащадки тих половців, які опинилися під владою монгольських ханів, залишилися основним етнічним компонентом населення Золотої Орди і таким чином, послужили основою сучасних тюркомовних етносів західної частини Євразії, зокрема кримських татар.

Після монгольського завоювання місцева тюркська говірка лишалася універсальним засобом міжетнічного спілкування (лінгва франка). Про це свідчить «Codex Cumanicus» — пам'ятка початку 14 століття, укладена домініканцями для місіонерської діяльності серед кочовиків, яка містить словник, фольклорні та релігійні тексти. Мова твору є близькою до мови половців, на основі якої сформувалася сучасна кримськотатарська мова. Проте мовою діловодства й літератури слугувала чагатайська мова.Олександр Галенко // «Якими мовами розмовляло й писало населення на Кримському півострові?» стор. 40 з Крим: шлях крізь віки. Історія у запитаннях і відповідях / НАН України. Інститут історії України. Відп. ред. В. А. Смолій. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — 456 с. ISBN 978-966-02-7228-6

Остаточне відокремлення Криму від Золотої Орди відбулося в 15 столітті.

Примітки

Джерела

Крим: шлях крізь віки. Історія у запитаннях і відповідях / НАН України. Інститут історії України. Відп. ред. В. А. Смолій. — К.: Ін-т історії України НАН України, 2014. — 456 с. ISBN 978-966-02-7228-6 Галенко О. І. КРИМСЬКИЙ ХАНАТ // Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон — Кю / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. — К.: В-во «Наукова думка», 2008. — 568 с.: іл..