Більше ніж три століття за часів існування династії Сун (960–1279) у Китаї спостерігалися безперервні темпи зростання рівня доходів на душу населення, і разом з цим відбувався ріст кількості жителів. Також були помітні структурні зміни в економіці, що мали зв'язок із збільшенням темпів технічного прогресу. Набір за допомогою рухомих літер (ручний набір), покращення якості насіння рису та інших культур, які вирощувалися для торгівлі, чорний порох, водяні годинники (гідрологіуми), використання вугілля як джерело палива для різних галузей промисловості, удосконалені технічні прийоми для виготовлення заліза та сталі, річкові шлюзи і безліч інших технічних новинок видозмінили економічний стан тогочасного Китаю. На півночі країни головне джерело палива керамічних промислових печей для випалу та печей зроблених із заліза змінюється із дерева на кам'яне вугілля.

Також за часів правління династії Сун помітно зросла кількість комерційних (торговельних) зв'язків із світовим ринком. Гуртові купці були залучені у світову торгівлю через вкладання капіталу в торгові та промислові судна, які досягли таких віддалених портів як Східна Африка. Крім цього, даний період відзначається розробкою першої світової банкноти, або друкованих паперових грошей, таких як цзяоцзи та хуезі, які оберталися в масовому масштабі. Поєднання єдиної податкової системи та ефективних торговельних шляхів на суші і в океані справді підтверджувало розвиток загальнонаціонального ринку. Регіональна спеціалізація сприяла економічній прибутковості і підвищила ефективність виробництва. Хоча більшість фінансів із казни центрального уряду виділялася на військову силу, податки, націлені на зростання торговельного базису, наповнювали грошову скарбницю і продовжували підтримувати монетарну систему країни. Реформатори і консерватори дискутували на тему ролі влади в економіці. Імператор і його уряд як і раніше брав на себе відповідальність за економічний стан держави, але у більшості випадків менше заявляв про свої права у порівнянні із ранніми династіями. Уряд все ж таки продовжував нав'язувати виключне право на чітко визначені промислові товари та продовольчі речі, щоб підвищити державні доходи і зберегти ресурси, які були життєво важливими для гарантії безпеки імперії, такі як чай, сіль та хімічні складові елементи для виробництва чорного пороху.

Саме ці зміни зробили Китай світовим лідером, що наштовхнуло певну групу істориків назвати цей період «рання сучасна» економіка, яка функціонувала багато століть до того, як Західна Європа здійснила свої досягнення. Багато цих економічних вигод втрачені, хоча продовжували свій шлях розвитку під час панування династії Юань.

Сільське господарство

Спостерігалося масове збільшення орних земель під час правління династії Сун. Уряд заохочував населення освоювати землі покриті чагарниками і окультурювати їх. Тим, хто займався землеробством на занедбаних територіях і платив податки, надавалося постійне право володіти новими землями. В рамках цієї політики обсяг оброблюваних земель у династії Сун згідно із оцінюваннями досяг вершини у 720 мільйон му (китайська одиниця вимірювання) і не був перевершений навіть пізнішими династіями Мін і Цін.

Зрошення орних земель також значно сприяло розвитку країни під час цього періоду. Видатний державний діяч та економіст Ван Аньші у 1069 році видав закон і постанову, що стосуються іригації, які заохочували розширення зрошувальної системи в Китаї. За 1069 рік близько 10 800 іригаційних проектів було завершено, відповідно до них більше ніж 36 мільйонів му державної та приватної землі зрошено. Основні іригаційні проекти охоплювали землечерпальні роботи на Жовтій річці, що знаходиться на півночі Китаю, та штучне замулювання землі в долині озера Тайху. В результаті цієї політики рослинницька продукція в китайській державі зросла втричі. Сільськогосподарська врожайність під час правління династії Сун була приблизно 2 тан (одиниця, яка дорівнює 110 фунтів або 50 кілограм) хлібних злаків на му в порівнянні з 1 тан у часи ранньої Хан і 1,5 тан протягом пізньої Тан.

Економічний розвиток Китаю за часів керування династії Сун ознаменувався удосконаленням сільськогосподарських інструментів, насіння та мінеральних добрив. Династія Сун отримала у спадок плуг інновацій описаний у Тан як «Класика Плуга», що документально доводить його використання у Цзяннань. Сун поліпшила вигнутий залізний плуг, який використовувався у династії Тан, і винайшла сталевий плуг спеціально створений для освоєння пустирів. Даний вид плуга не був із заліза, проте з міцної сталі, лезо зроблене коротше, але товстіше, що особливо допомагало у проходженні через очерети та коренеплоди пустирів у долині річки Хуайхе. Інструмент створений для полегшення розсадження рослин отримав назву «Кінь для розсадки» і був також винайдений у час існування династії Сун. Він виготовлявся із дерева ююб («китайський фінік») та адамового дерева. Селянські господарства Сун використовували бамбукові колеса гідротурбіни для підкорення потоку енергії річок з метою підняття води для зрошення сільськогосподарських угідь. Водяне колесо було 30 чи в діаметрі із 10 поливними трубами скріпленими по його периметру. Деякі фермери навіть використовували колеса оснащені трьома стадіями поливання, щоб підняти воду на висоту більше ніж 30 чи. Висока врожайність насіння рису із Тямпи та Кореї, індійського зеленого горошку та кавуна із Середнього Сходу була запроваджена в Китаї протягом цього періоду, значно збільшуючи різноманітність сільськогосподарської продукції. Фермери династії Сун наголошували на важливості «чорного золота» як удобрення. Вони розуміли, що при його використанні раніше необроблювану землю можна перетворити на сільськогосподарське угіддя. Чен Пу зазначав у своїй «Книзі про сільське господарство» 1149 року, що поширена думка про те, що оброблювана земля виснажується після посіву від трьох до п'яти років підряд, не є правдивою; якщо землю часто поповнювати новим ґрунтом і вносити мінеральні добрива у вигляді так званого «чорного золота», то вона стає більш родючою і не втрачає свої якості необхідні для повноцінного врожаю.

Економічне поповнення

Бавовна була ввезена в центральний Китай часів династії Сун із острова Хайнань. Квіти бавовнику збирали, переробляли у пряжі, виробляли тканини і ткали з них національний одяг. Бавовна особливого виду вирощена і оброблена в Хайнань має значну розмаїтість, тканині притаманні великі полотнища часто пофарбовані у яскраві кольори, зшивання двох одиниць яких створювало постільне покривало, а чотирьох — штори. Коноплі також вирощувалися у значних обсягах і перероблювалися у полотна. Незалежні селянські господарства, що займалися шовкопрядінням, процвітали в районі гори Дунтін у Сучжоу. Фермери, задіяні в даній сфері землеробства, не заробляли на життя за допомогою сільськогосподарських угідь, а замість цього вони вирощували шовковиці та розводили шовкопрядів для збирання шовку.

Цукрова тростина вперше з'явилася в Китаї в період Чжаньго («період воюючих країн»). Під час управління династії Сун долина озера Тай була відома завдяки вирощування цукрової тростини. Письменник династії Сун Ван Чжо описав у деталях метод обробітку цукрової тростини і як саме виготовити з неї цукровий порошок. Його монографія «Класика цукру», яка була видана у 1154 році, знаменується першою книгою в Китаї про цукрову техніку вирощування та виготовлення.

Плантації чаю династії Сун були в три рази більшими, ніж за часів існування династії Тан. За даними опитування 1162 року чайні плантації були розподілені по 66 префектурах в 244 округах. Плантація Північного Парку була імперською чайною плантацією в префектурі Фуцзянь. Її урожаєм були більше ніж 40 сортів чаю як данини для імперського двору. Тільки кінчики ніжного чайного листя збиралися, оброблялися і пресувалися в чайні плитки, які мали вирізьблений малюнок дракона відомого як «дракон чайних плиток». Із збільшенням кількості міст зросла цінність рослинних ферм, які почали з'являтися у передмістях. У південному Китаї в середньому 1 му сільськогосподарських земель засіяних рисом підтримувався однією людиною в той час як на півночі країни — близько 3 му на одного жителя. Квіткові розсадники теж процвітали. Півонія була найулюбленішою квіткою багатих і впливових. Вирощувалося близько дев'яноста сортів півонії. Також розводили жасмин і дику яблуню, привезені із Персії.

Організаційна структура, капіталовкладення та торгівля Під час династії Сун купецтво стало більш досвідченим, високо шанованим і організованим, ніж в ранні періоди розвитку Китаю. Їхнє наростаюче багатство часто конкурувало із фінансовим станом учених-чиновників, які керували справами уряду. Щоб впорядкувати професії було встановлено певні правила та роз'яснення для купців династії Сун: … встановити партнерство та акціонерні товариства з поділом власників (акціонерів) і керівників. У великих містах купці були зорганізовані в гільдії залежно від типу продукції, яку вони продавали; вони час від часу визначали ціни та організовували розпродажі товарів оптових торговців для власників роздрібної торгівлі. Коли уряд подавав заявки на одержання товарів чи нараховував податки, керівники гільдій повинні були вирішувати ці питання.

Хоча потужні державні підприємства і великі приватні фабрики переважали у торговій системі міського Китаю за часів правління династії Сун, існували також безліч малих комерційних підприємств і приватних власників, розташованих по всій території передмість та сільських районів, які спричинили економічний бум того періоду. В той час крім законної торгівлі існував навіть чорний ринок, який одного разу був посилений племенами Чжурчжені, що завоювали північний Китай та засновували династію Цзінь. Наприклад, близько 1160 року н. е. відбувався щорічний чорний ринок незаконного вивезення або ввезення великої рогатої худоби у кількості від 70 до 80 тисяч. Також поряд із нафтовими пресами, виноробними магазинами, малими місцевими паперовими виробництвами тощо функціонувала велика кількість малих за розміром успішних печей і гончарних майстерень, що перебували у власності місцевих сімей. На додаток була можливість розвиватися малим економічним підприємствам для досягнення економічного успіху. Найпоширенішими серед них були власники готелів, незначні віщуни, продавці наркотиків, продавці одягу і тканин та інші.

Селянські сім'ї, що продавали великий сільськогосподарський надлишок на ринок, не тільки могли дозволити собі купувати більше вугілля, чаю, олії та вина, але й вони могли також накопичувати достатню кількість коштів для встановлення вторинних засобів виробництва з метою збільшення їхнього багатства. Крім необхідних сільськогосподарських продуктів харчування фермерські родини могли часто виготовляти вино, вугілля, папір, тканини та інші товари, які вони продавали за допомогою посередників. Фермери у Сучжоу часто спеціалізувалися на збільшенні популяцій шовкопрядів шовковичних для виробництва шовкових товарів, в той час у провінціях таких як Фуцзянь, Сичуань та Гуандун фермери переважно вирощували цукрову тростину. З метою забезпечення процвітання сільських районів технічні заяви для громадських робіт та покращені методи сільського господарства відігравали важливе значення. Більша частина китайської системи зрошення мала бути оснащеною безліччю стельмахів для масового виробництва стандартизованих водяних коліс та квадратних піддонів задіяних у ланцюгові насоси, які могли піднімати воду з нижніх рівнів до вищих іригаційних площин.