Казанська духовна семінарія — навчальний заклад Російської православної церкви (безпатріаршої) з викладанням татарської мови. Семінарія готувала священно- і церковнослужителів із місіонерським профілем. Заснована 1723 та ліквідована 1921.
Історія
У 1723 році в Казані була заснована архієрейська елементарна школа.
Положення Казанської єпархії, населеній переважно не християнами, спонукало митрополита Тихона до залучення в духовну школу дітей з недавно звернених іновірчих сімей, щоб вони після закінчення навчального закладу послужили справі освіти серед ще не звернених своїх одноплемінників.
В 1733 році слов'яно-латинська школа, завдяки діяльності архієпископа Казанського Іларіона (Рогалевського), була перетворена в семінарію за зразком Києво-Могилянської академії, що доставила сюди і перших вчителів. У ній викладалися риторика, філософія і богослов'я, а в кінці XVIII століття також історія, географія, математика і нові мови.
У 1797 році семінарія перетворена в академію з вищим богословським курсом в дусі того часу; в силу місцевих потреб викладалася тут і татарська мова.
У царювання Олександра I при діяльній участі Казанського архієпископа Амвросія (Подобєдова) в семінарію була введена нова методика викладання, схвалена для народних училищ.
В результаті реформи освіти Казанська духовна академія 21 вересня 1818 була закрита, в Казані передбачалося залишити лише тільки семінарію, зробивши її підзвітній Санкт-Петербурзькій духовній академії.
Відкриття академії знову послідувало в 1842 році, спершу в Спаському монастирі, потім в особливому заміському приміщенні.
Після революції була закрита більшовицьким режимом.
Ректори
Свенцицький, Василь Якович (без посади) (1723–1732) Герман (Барутовіч) (на посаді керуючого «семінарської конторою») (1732–1736) Сильвестр (Гловацький) (у званні префекта) (1736–1838) Димитрій (Сеченов) (1738–1740) Сильвестр (Гловацький) (1740–1744) Веніамін (Пуцек-Григорович) (6 грудня 1744–1748) Феофіл (Ігнатович) (1748 — вересень 1765, до 1751 — у званні префекта) Ієронім (Фармаковський) (1765–1767) Костянтин (Борковський) (1767-5 серпня 1772) Платон Любарський (5 серпня 1772–1787) Гедеон (Замицький) (1787–1792) Амвросій (Яковлєв-Орлин) (1792–1794) Сильвестр (Лебединський) (27 травня 1794–1799, з 25 липня 1797 — ректор академії) Антоній (Соколов) (1800–1805 (1808-?)) Єпіфаній (Канівецький) (6 лютого 1808 — 18 березня 1816) Афанасій (Протопопов) (18 березня 1816 — 28 липня 1817) Феофан Александров (1817–1832) Стефан (Зілятров) (11 січня 1833-21 січня 1842) Платон (Фивейський) (21 січня 1842 — 3 травня 1843) Климент (Можаров) (9 травня 1843-25 вересня 1850) Варсонофій (Охотин) (31 березня 1864–1876) Никанор (Каменський) (1879–1891) Філарет (Нікольський) (1892–1895) Алексій (Молчанов) (7 вересня 1899–1900) Зеленецький Олександр Федорович (26 липня 1900-7 липня 1905) Михайло (Богданов) (1905–1907) Бєліков Василь Іванович (30 серпня 1907–1918)
Посилання