Владисла́в Ю́рійович Сурко́в (; , с. Солнцево, Липецька область, за іншими даними — Дуба-Юрт, Чечня</small>) — російський політик. Дійсний державний радник I класу. Ідеолог проєкту «Новоросія».
Помічник Президента Російської Федерації (2013—2020). Заступник голови Уряду Російської Федерації (2011—2013), керівник апарату уряду Російської Федерації (2012—2013). Перший заступник керівника адміністрації президента Росії (2008—2011), заступник керівника адміністрації президента Росії і помічник президента Російської Федерації Володимира Путіна (2004—2008). 25 січня 2020 року директор Центру політичної кон'юнктури Олексій Чеснаков повідомив, що помічник президента РФ Володимира Путіна Владислав Сурков залишив держслужбу «у зв'язку зі зміною курсу на українському напрямку». Водночас прессекретар президента РФ Дмитро Пєсков заявив, що указу про відставку Владислава Суркова з поста помічника президента РФ немає. Коментуючи питання, чи дійсно у політиці Москви щодо України відбулися зміни, які коректно називати зміною курсу, Пєсков заявив: «Будь-які міркування на цю тему — це особиста точка зору».
Життєпис
Прийшов на роботу в адміністрацію глави держави 1999 року, ще за першого президента РФ Бориса Єльцина. Відомий політичний маніпулятор («політтехнолог»), займався рядом великих політичних проєктів, в тому числі працював над організацією виборчих блоків «Єдність» (1999) і «Батьківщина» (2003), а також наглядав за партійним будівництвом «Єдиної Росії» (2003) і «Справедливої Росії» (2006). Журнал «Профіль» в одній зі своїх публікацій 2006 року назвав Суркова «незмінюваною ланкою в системі влади» в разі відходу якої «політичний простір швидко перетвориться… в кашу з малопродуктивних, часом просто бездарних політиків». Ідейний натхненник масової цензури, створення «культу особи Путіна», безпринципної пропаганди («сурковська пропаганда»), «сірий кардинал» путінської Росії 2000-2010-х років.
Ймовірний автор детективних романів «Околоноля» і «Машинка і Велік» під псевдонімом — Натан Дубовицький.
Звинувачується СБУ в організації терористичних акцій під час подій 2014 року в Києві та Криму. У зв'язку з активною роллю у анексії Криму та агресії Росії проти України знаходиться у санкційних списках США, ЄС та інших країн Заходу.
Біографія
Походження, дитинство Владислав Юрійович Сурков, згідно з офіційною біографією, народився 21 вересня 1964 року в селі Солнцево Липецької області Росії. За іншими відомостями, Асланбек Андарбекович Дудаєв (Сурков В. Ю.) народився 1962 року в селі Дуба-Юрт Чечено-Інгушської Автономної Республіки. Його мати — Суркова Зоя Антонівна (*1936), випускниця Тамбовського педагогічного інституту, була направлена за розподілом шкільною вчителькою до Чечні. Батько — Дудаєв Андарбек Данільбекович (*1942) шкільний вчитель молодших класів, який змінив ім'я пізніше на Юрій. Батько згадує, що назвали сина на честь більшовика-революціонера Асланбека Шеріпова. Владиславом в дитинстві його називала матір, на свій російський манір, а він і чеченська рідня називали Асіком (пестливо від Асланбек, що означає Слава). У 2005 році в інтерв'ю німецькому виданню «Шпігель» () Сурков заявив, що його батько дійсно був чеченцем і що перші 5 років життя сам Сурков провів у Чечні.
За спогадами жителів села Солнцево, Зоя Суркова повернулася з Дуба-Юрта на батьківщину вагітна, народила сина і знову поїхала до Чечні вчителювати. Владислава деякий час виховували дідусь з бабусею з боку матері, у яких була своя пасіка. Повернувшись пізніше до батьків у Дуба-Юрт, Владислав був улюбленцем діда і бабусі з боку батька, які ні в чому йому не відмовляли. У 1967 році Юрій Дудаєв отримав роботу на грозненському телебаченні і сім'я переїхала з Дуба-Юрта до Грозного. Незабаром Юрій Дудаєв поїхав до Ленінграда вступати до військового училища, почав служити в ГРУ, брав участь в ряді спеціальних операцій у В'єтнамі. До родини Юрій Дудаєв вже не повертався. Вийшовши на пенсію, проживає в місті Уфа.
Після розлучення з чоловіком Зоя Суркова, забравши п'ятирічного сина, переїхала з Чечні до Липецької області. З батьком Владислав Сурков ніколи більше не зустрічався, хоча і спілкувався з ним на відстані. Пізніше Владислав з матір'ю переселились до міста Скопин Рязанської області, де Зоя Суркова влаштувалася вчителем образотворчого мистецтва та географії у школу № 62 (тепер № 5), де й пропрацювала більше 25 років. У цій же школі Владислав навчався 8 років, з 1971 по 1979 роки. До школи він вступав вже як Владислав під материнським прізвищем, в 16 років отримав паспорт громадянина СРСР як Владислав Юрійович Сурков. Згідно з твердженнями вчителів, в школі він чудово вчився, писав вірші, захоплювався музикою, був старостою класу і членом ради дружини піонерської організації. Після закінчення 8-річної школи Владислав поступив до середньої школи № 1, яку закінчив у 1981 році.
Молодість За даними ряду ЗМІ, після школи 1982 року Сурков вступив до Московського інституту сталі і сплавів (МИСиС), який він так і не закінчив, але в гуртожитку інституту познайомився з Михайлом Фрідманом.
У 1983—1985 роках Сурков, згідно зі своєю офіційною біографією, служив в лавах Радянської армії, в одній з артилерійських частин Південної групи військ СРСР в Угорщині. Однак 12 листопада 2006 року міністр оборони Росії Сергій Іванов в інтерв'ю програмі «Вести недели», що виходить на телеканалі «Росія», повідомив, що готовий розкрити телеглядачам «секрет»: Сурков, як і повпред президента в Південному федеральному окрузі Дмитро Козак, строкову службу проходив у військах спеціального призначення Головного розвідувального управління (ГРУ). Даний факт в інтерв'ю підтвердив і батько Владислава Суркова.
Після армії Сурков вступив до Московського інституту культури, де навчався на факультеті режисури масових театралізованих вистав за спеціальністю «театральна режисура». Інститут Сурков не закінчив, довчившись лише до третього курсу.
Ряд ЗМІ вказували, що Сурков після інституту працював токарем, в інших публікаціях стверджувалося, що він деякий час був керівником самодіяльного театру.
Кінець 1980-х років 1987 року Сурков, після роботи охоронцем Михайла Ходорковського, очолив рекламний відділ створеного останнім Центру міжгалузевих науково-технічних програм (ЦМНТП) — Фонду молодіжної ініціативи при Фрунзенському райкомі Комсомолу. Ряд ЗМІ стверджували, що Сурков прийшов до Ходорковського з кооперативу «Камелопарт», де був адміністратором зі зв'язків з замовниками (кооператив займав кімнату в будинку, де розташовувався ЦМНТП). У той же час повідомлялося, що 1988 року Сурков організував агентство з надання піар-послуг «Метапресс» і вже звідти на запрошення Ходорковського перебрався в державно-кооперативне об'єднання «МЕНАТЕП», створене в 1987 році на базі ЦМНТП. Ряд джерел також вказували, що кооператив «Камелопарт» був організований 1988 року, а агентство — лише 1991 року (фактично, воно вже було підрозділом «МЕНАТЕП»).
1990-ті роки У 1991—1996 роках Сурков займав посади начальника управління по роботі з клієнтами та начальника відділу реклами в Об'єднанні кредитно-фінансових підприємств «МЕНАТЕП» (в подальшому банк «Менатеп»), очолюваного Ходорковським. За даними ряду ЗМІ, з січня по травень 1992 року Сурков був членом правління «МЕНАТЕП». Того ж року, він деякий час очолював Російську асоціацію рекламодавців. На думку Михайла Ходорковського, Сурков — «виключно обдарований піарник» і «дуже талановитий креативщик», якому за талант можна пробачити все або майже все.
У 1996—1997 роках Сурков був призначений заступником керівника, а потім і керівником департаменту зі зв'язків з громадськістю ЗАТ «Роспром».
У лютому 1997 року Сурков перейшов до очолюваного Михайлом Фрідманом Альфа-Банку, де став першим заступником голови ради банку. Причини його переходу невідомі, проте ряд видань припустило, що Сурков «втомився бути третім» (після Ходорковського і Леоніда Невзліна). За іншою версією Сурков — не командний гравець, він за своєю природою одинак, і, можливо, йому просто набридає подовгу працювати на одному місці.
Наприкінці 1990-х років Сурков закінчив Міжнародний університет в Москві, отримав ступінь магістра економічних наук.
Впродовж 1998—1999 років Сурков займав пост першого заступника генерального директора, директора зі зв'язків з громадськістю ВАТ «Громадське російське телебачення» (ОРТ). У травні 1998 року був обраний відповідальним секретарем Відкритої наглядової ради телеканалу ОРТ. Суркова на телеканал запросив підприємець Борис Березовський.
Політика Навесні 1999 року Сурков став помічником Олександра Волошина — керівника адміністрації президента Російської Федерації, а в серпні того ж року — його заступником. На початку грудня 1999 року, вже завдяки протекції самого Суркова, на таку ж посаду був призначений його колишній підлеглий Олександр Абрамов. ЗМІ згодом припустили, що прихід Суркова в Кремль став можливий завдяки його зв'язкам з Борисом Березовським, не виключали вони і ймовірність того, що його рекомендував Фрідман або президент «Альфа-Банку» Петро Авен. 27 грудня 2011 року, після відставки з посади заступника голови Адміністрації Президента Росії Сурков сказав:
Перший президентський термін Путіна
На своєму новому посту, за даними ЗМІ, Сурков займався плануванням і реалізацією великих політичних проєктів в інтересах Кремля. Вже восени 1999 року експерти називали Суркова «геніальним комунікатором», «креативним піарником-консультантом, здатним передбачити багато подій». Працюючи в цей час з різними депутатськими групами над створенням єдиної підвладної Кремлю політичної партії, активно впроваджує механізм входження до таких груп — «спонсорство». Спершу 1999 року створюється на противагу Євгену Примакову й Юрію Лужкову передвиборчий блок «Єдність». Пізніше, в 2003 році було утворено виборчий блок «Батьківщина» і партію влади — «Єдину Росію». Через 3 роки формується друга партія влади з конгломерату Справедливої Росії, партії пенсіонерів і партії життя. Для неформальної народної підтримки утворюється молодіжний рух «Ті, що йдуть разом».
Другий термін Путіна У березні 2004 року Сурков був призначений заступником керівника адміністрації — помічником президента Російської Федерації Володимира Путіна. На цій посаді Сурков здійснював організаційне та інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності президента з питань внутрішньої політики, а також федеративних і міжнаціональних відносин, керував діяльністю Управління президента з внутрішньої політики, забезпечував взаємодію президента з Радою Федерації, Державною Думою, Центральною виборчою комісією Росії, а також з політичними партіями, громадськими і релігійними об'єднаннями, професійними спілками. У сфері його відповідальності перебувало забезпечення взаємодії з органами державної влади суб'єктів Російської Федерації і органами місцевого самоврядування, а також зв'язок із засобами масової інформації.
У вересні 2004 року Сурков був обраний головою ради директорів ВАТ «АК Транснафтопродукт» (ТНС), у лютому 2006 року, згідно з розпорядженням прем'єр-міністра РФ Михайла Фрадкова, покинув цей пост.
Наприкінці червня 2006 року розгорівся скандал навколо виселення судовими приставами жителів мікрорайону Південне Бутово, під час якого мер Москви Юрій Лужков звинуватив москвичів, які не побажали покинути свої будинки, в «жлобстві», а місцеві жителі подали на Лужкова колективний судовий позов про захист честі і гідності. Цей конфлікт став однією з головних тем трьох центральних телеканалів РФ, прозоро натякаючи на політичне підґрунтя «Бутовської справи». Сурков тоді назвав події в Південному Бутові «показником здоров'я суспільства». Президент Інституту національної стратегії Станіслав Бєлковський вказував, що ситуація була пов'язана з процесом вибору наступника президента, і зневадженням кандидатури Лужкова.
У червні 2007 року, в рік парламентських виборів, Сурков наголошував, що партія «Єдина Росія» — це гарант спадкоємності курсу президента Путіна, тому що президент і партія — це одне політичне ціле.