Оле́г Бори́сович Фіа́лко ( Олег ФІАЛКО: «Українські анімаційні фільми — низької якості» - Урядовий Кур'єр, 3 листопада 2011, Дружківка, УРСР, СРСР — 27 липня 2024) — радянський і український кінорежисер, сценарист. Заслужений діяч мистецтв України (1996). Член-кореспондент Національної академії мистецтв України (2004). Кавалер Ордена «За заслуги» III ступеня (10.09.2021).
Біографія Навчався в ЗОШ № 6 м. Дружківки та Дружківському машинобудівному технікумі (закінчив у 1964).
Закінчив кінознавчий (1969) та режисерський (1973, у М. П. Мащенка) факультети Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого.
З 1973 р. — на Київській кіностудії ім. О. Довженка: асистент режисера, режисер, режисер-постановник.
Тривалий час, паралельно з посадою режисера-постановника, працював секретарем Спілки кінематографістів України, заступником начальника Головного управління культури Київської держадміністрації, постійним президентом кількох кінофондів. Учасник і лауреат всеукраїнських та міжнародних фестивалів. .
З 2001 року — на творчій роботі.
З 2011 року — голова Українського Оскарівського Комітету.
Був членом Національної спілки кінематографістів України.
Помер 28 липня 2024 року у віці 78 років.
Фільмографія
Режисерські роботи 1971 — Іду до тебе...(асистент режисера) 1973 — Як гартувалась сталь (другий режисер) 1975 — Чоловічий хліб 1975 — Не віддавай королеву (т/ф, другий режисер) 1975 — Переходимо до любові (режисер-постановник, у спіавт. з О. Мішуріним) 1977 — Єралашний рейс (режисер-постановник) 1979 — Пробивна людина (режисер-постановник, у спіавт. з О. Борисовим) 1982 — Повернення Батерфляй (режисер-постановник) 1988 — Бич Божий (режисер-постановник) 1990 — Імітатор (режисер-постановник) 2004 — Казанова мимоволі (т/ф, 4 с, режисер-постановник; Росія—Україна) 2007 — Діви ночі (режисер-постановник; за повістю Юрія Винничука) 2008 — Садівник (режисер-постановник)
Режисер-документаліст 2000 — Мала частина Батьківщини великої 2001 — Ігор Савченко. Інтонації (в документальному циклі «Обрані часом») 2002 — І ніхто інший
Участь у документальному фільмі 1984 — Tschechow in meinem Leben / Чехов у моєму житті (реж. )
Сценарист Яма Апельсини для коня 1988 — Бич Божий (у спіавт. з В. Тодоровським) 1990 — Імітатор (у спіавт. з Ю. Маминим, В. Лейкіним, В. Копильцем) 2007 — Діви ночі (у співавт. з Г. Ховрахом) 2013 — Це я (у співавт. з Ганною Акулевич)
Продюсер 2013 — Це я
Художній керівник 2013 — Повернутись зі світанком (к/м)
Актор 1969 — Острів Вовчий 2009 — Мелодія для катеринки — ''режисер
Нагороди Заслужений діяч мистецтв України (22 серпня 1996)Про присвоєння почесних звань України працівникам культури і мистецтва Документ 757/96, поточна редакція — Прийняття від 22.08.1996 Почесним знак «За честь і гідність» Міжнародного дитячого кінофестивалю у дитячому оздоровчому центрі «Артек» Нагороджений Золотою медаллю фонду ім. Ханжонкова за вагомий внесок у розвиток кінематографа Орден «За заслуги» III ступеня (10.09.2021)Указ президента України від 10 вересня 2021 року № №465/2021 «Про відзначення державними нагородами України»
Громадська позиція У 2018 підтримав звернення Європейської кіноакадемії на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова.
Примітки
Література Календар знаменних і пам’ятних дат Донецької області. 2011 рік [Текст] / Упр. культури і туризму Донец. облдержадмін., Донец. обл. універс. наук. б-ка ім. Н. К. Крупської ; уклад. І. В. Гайдишева ; ред. Т. С. Литвин ; наук. ред. Н. П. Авдєєнко, Н. В. Петренко ; від. за вип. Л. О. Новакова, засл. працівник культури України. – Донецьк : Сх. вид. дім, 2010. – 132 с.
Посилання
Інтерв'ю в «Дзеркалі тижня» № 24(603), 24 — 30 червня 2006 Інтерв'ю в газеті «День», №180, 20 жовтня 2006