Телокактус (Thelocactus (K.Schum.) Britton & Rose 1922) — рід сукулентних рослин з родини кактусових.
Етимологія
Родова назава походить від — «сосок», що пов'язано з тим, що всі види телокактуса мають чітко виражені туберекули.
Історія систематики
Наприкінці XIX століття Карл Шуман описав цей Телокактус, зарахувавши його як підрід до роду Ехінокактус (Echinocactus). За його систематикою цей підрід містив 22 види. У 1922 році Натаніель Бріттон і Джозеф Роуз виділили цей таксон в окремий рід Thelocactus, залишивши в ньому 12, описаних Шуманом видів (тільки п'ять з них (Thelocactus hexaedrophorus, Thelocactus rinconensis, Thelocactus leucacanthus, Thelocactus tulensis, Thelocactus bicolor) залишаються на рівні виду після перегляду в 1987 році Андерсоном роду Thelocactus). Курт Бакеберг у своїй основній праці «Die Cactaceae» (томи 5 і 6) визначив 17 видів, і 8 різновидів цього роду. Чарльз Гласс і Роберт Фостер зараховували до телокактусів 10 видів і 7 різновидів. У 1978 році Едвард Андерсон і Барбара Ролстон публікують монографію про рід Thelocactus (в «Cactus & Succulent Journal»), в якій спробували включити види цього роду до роду Гімнокактус (Gymnocactus). Але це припущення пізніше було спростовано, і підрід Gymnocactus був віднесений Андерсоном до роду Neolloydia. У 1987 році Андерсон знову звернув свою увагу на рід Thelocactus і зробив повний перегляд роду (Bradleya 5: 49-76, огляд роду Thelocactus) за допомогою сучасних технологій, використовуючи скануючий електронний мікроскоп для того, щоб ретельно вивчити форму і структуру таких майже невидимих частин рослини, як частинки пилку, структуру насінної шкірки і епідермісу. В результаті цих досліджень він повернув Телокактусу статус роду, включивши до нього 12 видів і 9 підвидів (див. розділ Види).
Загальна біоморфологічна характеристика
Рослини середньої величини, ростуть поодиноко або утворюють кущики з декількох пагонів. Стебло приплюснуто-кулясте, шароподібне, яйцеподібне, до більш-менш циліндричного, в діаметрі 3-30 (40) см, висота близько 5-35 см, 8-25 ребер, частіше 8 і 13, низьких і горбкуватих, часто повністю розділених на спірально розташовані пагорбки, більш-менш конусоподібні або пірамідальні. Ареоли круглі або овальні, спочатку з короткою білуватою шерстю, пізніше голі; квіткоутворюючі ареоли розташовані у верхній частині більш-менш витягнуті, або подовжені до щілиноподібного жолобка або борозенки. У верхній частині ареоли між колючками і жолобком у деяких видів утворюються одна дві гландули (нектарника) — залози, що виділяють чисту віскозну рідину, солодку на смак. Колючки часто дуже густі і кольорові. Радіальних колючок в ареолі 0-25, вони прямі, або вигнуті 0,5-7,5 см завдовжки, голкоподібні або шилоподібні, до дуже приплющених. Центральних колючок в ареолі 0-4, прямі або зігнуті, міцні голкоподібні або шилоподібні, близько 1-10 см завдовжки. Колір всіх колючок спочатку білий, жовтий, коричневий до коричнево-червоного, червоний, пізніше сіро-коричневий; колючки гладкі або більш-менш закручені, в старості іноді розпадаються на волокна. Квіти виростають від жолобка, над ареолою на дуже молодих горбках поблизу середини верхівки, денні, дзвонові до тарілчастоподібні, завдовжки 2-7 см, в діаметрі від 2,5 до 10 см, білі, рожеві, червоні або жовті з різними відтінками, з шовковистим блиском. Зовнішні пелюстки оцвітини зазвичай з темнішою коричневою смужкою по середині тонкими зубчастими обідками, що плавно переходять в пофарбовані лусочки на квітковій трубці і насінники. Плід сухий більш-менш кулястий, в діаметрі 1-1,5 см, на ньому 5-30 тонких лусочок і завжди суха оцвітина, в зрілому стані околоплодник твердий, але соковитий, відкривається отвором біля основи, нахил якого до осі плоду близько 45 градусів. Насіння темно-коричневе до коричнево-чорного, більш-менш несиметричної форми і не постійної величини, яйцеподібне або грушоподібне по середині більш-менш здавлене, завдовжки 1-3 мм.
Ареал і екологія
Батьківщиною телокактусів є гірські райони і плоскогір'я Мексики і півдня США. Більшість цих рослин виростає на вапняних схилах пустелі Чіуауа в Центральній і Північній Мексиці, від північного кордону до Керетаро. Ростуть на кам'янистому ґрунті, як на відкритих просторах, так і під притіненням трави, ксерофітних дерев і чагарників. Телокактуси найчастіше зустрічаються на південних схилах пагорбів у сусідстві з багатьма кактусами інших родів, на наносних ґрунтах, дренованих роздрібненими вапняними породами та продуктами вивітрювання лавового походження.
Ареал: США (Техас), Мексика (Чіуауа, Коауїла, Нуево Леон, Тамауліпас, Сан-Луїс-Потосі, Ідальго, Федеральний округ, Сакатекас, Керетаро).
Види Види роду Thelocactus за Едвардом Андерсоном (2002):
Thelocactus bicolor (Galeotti ex Pfeiff.) Britton & Rose 1922 Thelocactus bicolor subsp. flavidispinus (Backeb.) N.P.Taylor 1998 Thelocactus bicolor subsp. schwarzii (Backeb.) N.P.Taylor 1998 Thelocactus conothelos (Regel & Klein) Backeb. et F.M.Knuth 1935 Thelocactus conothelos subsp. argenteus (Glass & R.C.Foster) Glass 1998 Thelocactus conothelos subsp. aurantiacus (Glass & R.C.Foster) Glass 1998 Thelocactus garciae Glass & M.Mend. 1998 Thelocactus hastifer (Werderm. & Boed.) F.M.Knuth 1935 Thelocactus heterochromus (F.A.C.Weber) Oosten 1940 Thelocactus hexaedrophorus (Lemaire) Britton & Джозеф Нельсон Роуз|Rose 1922 Thelocactus hexaedrophorus subsp. lloydii (Britton & Джозеф Нельсон Роуз|Rose) N.P.Taylor 1998 Thelocactus lausseri Riha & Busek 1986 Thelocactus leucacanthus (Zucc.) Britton & Джозеф Нельсон Роуз|Rose 1923 Thelocactus leucacanthus subsp. schmollii (Werderm.) Mosco & Zanovello 1999 Thelocactus macdowellii (Rebut ex Quehl) Glass 1969 Thelocactus rinconensis (Poselg.) Britton & Джозеф Нельсон Роуз|Rose 1923 Thelocactus rinconensis subsp. hintonii Lüthy Thelocactus setispinus (Engelm.) E.F.Anderson 1987 Thelocactus tulensis (Poselg.) Britton & Джозеф Нельсон Роуз|Rose 1923 Thelocactus tulensis subsp. buekii (Klein) N.P.Taylor 1998 Thelocactus tulensis subsp. matudae (Sánchez-Mej. & A.B.Lau) N.P.Taylor 1998
Охорона у природі Види роду Thelocactus, представлені в Червоному списку Міжнародного союзу охорони природи: Thelocactus bicolor — статус: «Найменший ризик» Thelocactus buekiiУ списку Андерсона проходить в ранзі підвиду Thelocactus tulensis subsp. buekii — статус: «Найменший ризик» Thelocactus conothelos — статус: «Найменший ризик» Thelocactus hastifer — статус: «Види під загрозою вимирання» Thelocactus hexaedrophorus — статус: «Найменший ризик» Thelocactus lausseri — статус: «Даних недостатньо» Thelocactus leucacanthus — статус: «Найменший ризик» Thelocactus macdowellii — статус: «Види, близькі до загрозливого стану» Thelocactus multicephalusНа сайті «The Plant List» проходить в ранзі підвиду Thelocactus rinconensis subsp. multicephalus, у списку Андерсона відсутній взагалі — статус: «Найменший ризик» Thelocactus rinconensis — статус: «Найменший ризик» Thelocactus setispinus — статус: «Найменший ризик» Thelocactus tulensis — статус: «Найменший ризик»
Культивування
Телокактуси добре ростуть у мінералізованому субстраті, що складається наполовину з глинисто-дернової землі, до 30 % гравійних складових з домішкою дробленого гіпсу або мармурової крихти, а решта — наповнювачі. pH — близько 6. При достатку тепла і сонячного світла в період вегетації рослини розвиваються порівняно швидко і вже в 3-4-х річному віці готові, у своїй більшості, до цвітіння. При поливі потрібно враховувати, що період вегетації телокактусов в природі короткий, тому після рясних поливань в кінці весни — початку літа їх обсяг різко обмежують до настання осені, потім дешо збільшують і зводять до нуля до початку зимівлі. Рослини дуже чутливі до перезволоження. Внаслідок застоювання води в горщиках загниває коренева шийка, яку потрібно обкладати промитим щебенем або керамзитом.
Зимують телокактуси всуху при температурі 6-10 °C. Найкращим способом вважається розмноження посівом насіння, хоча «дітки», зняті з пеньків маточних рослин, вкорінюються порівняно легко і вегетативний спосіб розмноження телокактусів також заслуговує на увагу. Але якщо з покоління в покоління ці кактуси розмножувати вегетативно, вони довго не входять у фазу цвітіння. Сіянці і маленькі пагони рекомендовано спочатку тимчасово щепити.
Див. також
Систематика кактусових
Примітки
Література
Curt Backeberg Die Cactaceae: Handbuch der Kakteenkunde. 2. Auflage. Band V, Gustav Fischer Verlag, Stuttgart New York 1984, ISBN 3-437-30383-X David Hunt, Nigel Taylor «The New Cactus Lexicon» DH Books, 2006 ISBN 0953813444, 9780953813445 Flora of North America Editorial Committee, e. 2003. Magnoliophyta: Caryophyllidae, part 1. Fl. N. Amer. 4: I—XXIV, 1-559. Турдиев С. и др. Кактусы. (Издание 2-е). Алма-Ата, «Кайнар», 1974 г.
Джерела
Буренков А. А. Кактусы в гостях и дома, — Феникс, 2007. — 472 с. — ISBN 978-966-651-431-1 Борисенко Т. И. Кактусы. Справочник, — Киев: Наукова думка, 1986. — 286 с., ил. Ян Ван дер Неер. Все о кактусах. — Санкт-Петербург: ООО «СЗКЭО» Кристалл", 2004 — 208 с., ил. — ISBN 5-306-00348-6, стор. 176 Edward F. Anderson. «The Cactus Family». 776 р. ISBN 0 881924989
Посилання
Thelocactus site (сайт, присвячений роду Телокактус) Thelocactus на сайті «Desert-tropicals.com» Thelocactus на сайті «CACTUSPEDIA» Thelocactus на сайті «The Plant List» Thelocactus на сайті «Germplasm Resources Information Network» (GRIN) Міністерства сільського господарства США Thelocactus в базі даних «Tropicos» Міссурійського ботанічного саду Thelocactus на сайті «Plantsystematics» Thelocactus на сайті «Cactiguide» Encyclopédie des Cactus, Plantes Grasses et Succulentes () Телокактус на сайті Московського клубу любителів кактусів Телокактус на сайті Українського сайту про кактуси і кактусистів