Національна гвардія у 1991—2000 роках 30.8.1991 — Указом Президії Верховної Ради Української РСР «Про підпорядкування Україні внутрішніх військ, що дислокуються на її території», було оголошено про створення на основі цих військових частин Республіканської гвардії України.

22.10.1991 — командувачем Республіканської гвардією України призначений полковник В. А. Кухарець, згодом генерал-лейтенант гвардії

4.11.1991 — прийнятий Закон України «Про Національну гвардію України», державному збройному органі, покликаному захищати суверінетет України, її територіальну цілісність, а також життя і особисту гідність громадян, їх конституційні права і свободи від злочинних посягань та інших антигромадських дій.

27.12.1991 — сформовано Харківське вище військове училище НГУ, з 30.12.1997 — Військовий інститут НГУ.

2.1.1992 — на основі частин внутрішніх військ сформовані управління 5 дивізій, 13 полків і 5 окремих батальйонів НГУ, дислокованих в 12 областях України, загальною чисельністю 16 671 військовослужбовців.

5.1.1992 — частини і підрозділи НГУ склали присягу на вірність народу України.

17.3.1992 — відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо охорони державного кордону України з Республікою Молдова», з метою локалізації збройного конфлікту в Придністров'ї і недопущення військових дій на територію України, ряд частин і підрозділів НГУ були перекинуті в Одеську область; в подальшому, в рамках проведення спільно з Прикордонними військами спецоперації «Кордон», такі відрядження частин НГУ стали щорічними.

11.6.1992 — створено Управління авіації НГУ, до складу гвардії були передані 51-ша окрема гелікоптерна бригада і 31-ша окрема бойова гелікоптерна ескадрилья

30.6.1992 — на базі колишньої 48-ї мотострілецької дивізії Радянської Армії сформована 6-та дивізія НГУ, яка стала найбільш боєздатним з'єднанням гвардії

1.7.1992 — сформовано управління 22-ї окремої бригади НГУ з охорони дипломатичних і консульських представництв іноземних держав.

12.1.1993 — сформована База зберігання зброї і боєприпасів НГУ.

28.10.1993 — встановлено День Національної гвардії України — 4 листопада

1.1.1995 — в Криму сформовано управління 23-й окремої бригади НГУ

20.1.1995 — відповідно до Указу Президента України «Про підпорядкування окремих підрозділів Національної гвардії України Міністерству внутрішніх справ України» до складу Військ внутрішньої та конвойної охорони МВС України було передано 9 полків і 4 окремих батальйони НГУ, в зв'язку з чим були розформовані управління 1-ї, 2 -ї і 3-ї дивізій НГУ

4.4.1995 — сформована «Біла пантера» — 17-й окремий батальйон спеціального призначення НГУ

11.9.1995 — київський 1-й полк НГУ переформований в 24-ту окрему бригаду НГУ

6.10.1995 — НГУ передана в оперативне управління Президента України — Верховного Головнокомандувача Збройними Силами України, з цього часу гвардію часто неофіційно називають «президентськими військами»

11.10.1995 — в Одесі сформована 25-та окрема бригада НГУ

12.10.1995 — командувачем НГУ призначений генерал-лейтенант А. І. Кузьмук, згодом Міністр оборони України

5.5.1996 — для посилення НГУ в її склад були передані ряд підрозділів Збройних Сил України: 1-ша окрема бригада морської піхоти, 52-й окремий механізований полк та ін. частини

20.5.1996 — на основі управління кримської 23-ї окремої бригади НГУ сформовано управління нової 7-ї дивізії НГУ

Липень 1996 — командувачем НГУ призначений генерал-лейтенант гвардії І. І. Вальків

Січень 1998 — командувачем НГУ призначений генерал-лейтенант А. І. Чаповський

Березень 1998 — в зв'язку з виникненням масових заворушень, проведено значне посилення частин кримської 7-ї дивізії НГУ

10.6.1998 — всі окремі батальйони НГУ перейменовані в батальйони спеціального призначення

Грудень 1998 — частини 5-ї дивізії НГУ й екіпажі 51-ї окремої гелікоптерної бригади НГУ взяли участь в ліквідації наслідків повені в Закарпатті

24.12.1998 — всі полки НГУ перейменовані в бригади спеціального призначення

30.10.1999 — 24-й окремій бригаді НГУ присвоєно найменування «Київської», нині Окремий Новоросійсько-Київський ордена Червоного Прапора полк спеціального призначення Президента України

17.12.1999 — відповідно до Указу Президента України «Про передачу підрозділів Національної гвардії України до складу інших військових формувань» військові частини НГУ були передані до складу Збройних Сил України та Внутрішніх військ МВС України

11.1.2000 — прийнятий Закон України «Про розформування Національної гвардії України»

Коротка історія Перший указ Президії Верховної Ради Української РСР, який стосувався створення Республіканської гвардії, побачив світ 30 серпня 1991. Згідно з указом, в розпорядження Верховної Ради УРСР переходили «всі дислоковані на території республіки військові частини Внутрішніх військ МВС СРСР, їх органи управління з озброєнням і матеріально технічною базою».

Під юрисдикцію України перейшов ряд частин, мало пов'язаних між собою. Необхідно було провести значну роботу організаційного характеру, за яку взялася спеціальна комісія на чолі з депутатом генерал-майором В. Саніним, який незабаром трагічно загинув в автомобільній катастрофі. До складу комісії увійшло багато офіцерів Внутрішніх військ, які взялися за обробку всіх необхідних документів. Серед них були полковники В. Мохов, В. Макаров, підполковники Н. Мельник, А. Рябуха (всі вони стали генералами НГУ), М. Бортник, В. Говоруха, майор П. Костюк.

Стараннями генерала Саніна, проєкти постанов «Про Республіканську гвардію» і положення «Про порядок комплектування, військового, матеріально-технічного і фінансового забезпечення Республіканської гвардії» 12 вересня 1991 р. були заслухані на засіданні комісії з питань оборони і державної безпеки.

22 жовтня 1991 р. в Республіканській гвардії з'явився свій командувач — полковник (з 31 грудня 1991 року — генерал-майор, а з 18 березня 1993 року — генерал-лейтенант гвардії) В. Кухарець (1938 р. н.), колишній командир Дніпропетровської бригади ВВ.

З ініціативи нового командувача і групи офіцерів і народних депутатів України, було вирішено, що гвардія повинна називатися не Республіканською, а Національною. Саме тому 4 листопада 1991 року Верховна Рада прийняла Закон «Про Національну гвардію України», підписаний Л. Кравчуком. Відповідно до закону, на Національну гвардію покладалися функції захисту конституційності і недоторканності України, участь у ліквідації аварій, наслідків стихійних лих, охорони кордонів, особливо важливих державних об'єктів, посольств і консульств.

Відразу після затвердження закону про НГУ розпочала роботу комісія з формування гвардії. Ця комісія повинна була розробити штати управлінь і з'єднань гвардії, визначити місця їх дислокації і чисельність. Уже через місяць, 4 грудня 1991 року, була визначена початкова організаційна структура і штатна чисельність НГУ. Незабаром, за планом, було створено Головне управління командувача НГУ, в яке входили управління:

використання сил і засобів; служби; бойового і спеціального навчання; матеріальних ресурсів; озброєння і техніки; розквартирування і військового господарства; фінансово-планове; комплектування та кадрів.

Загальна чисельність особового складу Головного управління становила 198 осіб.

Згодом були створені ще два управління:

соціально-правового захисту та виховної роботи (1 квітня 1992 р.; 10 осіб); авіації (12 червня 1993 р.; 28 осіб).

Першим заступником командувача став генерал-майор І. Вальків (1941 р. н.), колишній командир дивізії ВВ, а штаб НГУ очолив В. Мохов (1947 р. н.). Посада заступника командувача з навчання та виховної роботи зайняв Н. Мельник (1946 р. н.), начальником тилу став В. Макаров (1949 р. н.), одними з перших начальників управлінь були А. Рябуха і А. Пекельний (останній — комплектування і кадрів).

Положення про Головне управління НГУ було затверджено розпорядженням Президента України лише 12 липня 1992 р. Згідно з цим розпорядженням, при командувачі було створено додатковий консультативний орган — Військова рада НГУ. До його складу увійшли генерали Кухарець, Вальків, Макаров, Мельник, Мохов, Пекельний, народний депутат Верховної Ради України, заступник голови комісії з питань оборони і державної безпеки П. Мисник.

Створення Військової ради НГУ не було викликано будь-якою необхідністю, оскільки він фактично дублював керівництво гвардії. Ідея Військової ради виявилася невиправданою.

На початку 1992 р. Національна гвардія мала в своєму складі 14 підрозділів, дислокованих у 12 областях України, які разом налічували 16 671 військовослужбовця.

5 січня 1992 р. частини гвардії склали присягу на вірність народу України.

До середини 1992 р. відбувалося становлення Національної гвардії, формування нових підрозділів. Фактично в НГУ стали одночасно існувати три різнопланові категорії частин:

з'єднання, що раніше належали Внутрішнім військам МВС СРСР (крім конвойних частин); передані НГУ підрозділи, які виконували міліцейські функції (т. зв. «спеціальні моторизовані частини міліції»); частини, сформовані заново.

У червні 1992 р. НГУ поповнилася сильним військовим з'єднанням — до її складу була включена 48-ма мотострілецька Ропшинська ордена Жовтневої Революції тричі Червонопрапорна імені М. І. Калініна дивізія, виведена з Чехословаччини.

Взагалі, за планами командування, до осені 1992 року в складі Національної гвардії мало бути 5 дивізій:

1-ша Київська; 2-га Східна; 3-тя Південна; 4-та Північна; 5-та Західна.

Крім того, 48-ма мотострілецька дивізія стала 6-ю дивізією НГУ, а так як вона розмістилася на території, відведеній для формування 2-ї дивізії, остання створювалася лише частково.

До складу 1-ї Київської дивізії повинні були увійти полки: Київський, Вінницький, Черкаський; батальйони: Житомирський, Хмельницький, Чернігівський. На ділі гвардійські підрозділи були створені тільки в Києві і Житомирі.

2-га Східна дивізія мала складатися з полків: Харківського, Чугуївського, Луганського; батальйонів: Полтавського, Сумського, Шосткинського. Реально ж, з'явилися тільки частини в Харкові, Чугуєві (де була розміщена 6-та дивізія НГУ) і Луганську.

3-тя Південна дивізія — полки: Запорізький; батальйони: Миколаївський, Херсонський, Кіровоградський і Одеський. Крім того, до складу дивізії мала увійти окрема Сімферопольська бригада з Сімферопольського полку, Севастопольського батальйону, Керченській, Джанкойської і Євпаторійської рот. Із запланованого складу Південної дивізії так і не з'явилися частини в Кіровограді, Джанкої та Євпаторії.

4-та Північна дивізія складалася б з Донецького, Дніпропетровського і Криворізького полків, Маріупольського та Павлоградського батальйонів.

І, нарешті, 5-та Західна дивізія розпоряджалася б Львівським і Ужгородським полками; Чернівецьким, Луцьким, Івано-Франківським, Рівненським, Тернопільським і Дрогобицьким батальйонами. Підрозділи гвардії в Рівному, Чернівцях та Ужгороді так і не були сформовані.

Крім того, в гвардію увійшли Харківське вище військове училище тилу МВС СРСР, яке, згодом, стало інститутом НГУ, а також школа прапорщиків. У Києві гвардійськими стали полки зв'язку та матеріально-технічного забезпечення Внутрішніх військ.

Гелікоптерна бригада НГУ, сформована на основі 51-го окремого гвардійського гелікоптерного полку в Олександрії і 31-ї окремої гелікоптерної ескадрильї в Білій Церкві, налічували 45 машин.

Також гвардії були передані Центральний військовий госпіталь в Києві і турбаза «Топольок» в селищі Затока Одеської області.

В цілому, до категорії колишніх Внутрішніх військ відносилася велика частина 1-ї, 3-ї і 4-ї дивізій НГУ. 6-та дивізія НГУ, 52-й полк НГУ в Павлограді і Керченська бригада НГУ відносилися до категорії колишніх армійських частин. І, нарешті, частини 5-ї дивізії НГУ, крім 14-го полку НГУ у Львові, були заново сформованими частинами.