Захребетники, застінники, гулящі люди — категорія збіднілого населення в Україні, Росії та Білорусі 15—17 ст. Захребетники, як правило, не мали власної оселі, особистого господарства, не платили податків, а мешкали й наймитували за гроші в заможних хазяїв або виконували за своїх хазяїв повинності. За соціально-економічним статусом захребетники наближалися до бобилів, бурлаків, загородників та ін. зубожілих верств суспільства. Протягом 16—17 ст. частина захребетників влилася до складу запорозького та донського козацтва, інша — потрапила в особисту чи земельну залежність від можновладців. Тих, які поліпшили своє матеріальне становище, урядовці могли записати до стану селян чи міщан.
Див. також
Ізгої Безхатьки
Примітки
Джерела Гуржій О. І. Захребетники // Павлов-Сильванский Н. П. Феодализм в удельной Руси. В кн.: Павлов-Сильванский Н. П. Сочинения, т. 3. СПб., 1910; Мишко Д. І. Соціально-економічні умови формування української народності (становище селян і антифеодальні рухи на Україні в XV — першій половині XVI ст.). К., 1963; Гуржій О. І. Еволюція соціальної структури селянства Лівобережної та Слобідської України (друга половина XVII—XVIII ст.). К., 1994.