Лі Денхуей (; 15 січня 1923 — 30 липня 2020) — тайванський політик, президент Республіки Китай та голова Гоміньдану з 1988 по 2000 рік, мер Тайбею (1978 — 1981), губернатор провінції Тайвань (1981 — 1988), за стажем. Перший президент народжений на Тайвані, перший якого обрали демократично та останній, кого обрали непрямим шляхом.

Президентство Лі позначене продовженням курсу демократичних реформ, який був започаткований його попередником Цзян Цзін-го. Був прихильником незалежного руху на Тайвані та проводив активну зовнішню політику по здобуттю союзників у світі. Його часто критикували за бажання оголосити незалежність острова, що йшло у розріз із політикою Гоміндану, партії яку він очолював. Після закінчення президентства Лі продовжував бути «духовним лідером» Союзу солідарності Тайваню активістів руху за незалежність Тайваню.

Під час японського правління Тайваню використовував власне японське ім'я Івасато Масао (). Заявляв, що знає японську краще за китайську, та вважав себе японцем до 22 років. Під час візитів до Японії завжди використовував японську, не користуючись перекладачами.

Життєпис Лі народився в префектурі Тайхоку, під час японського правління Тайваню.

Він був студентом Імператорського університету Кіото протягом 14 місяців між 1943 і 1944 роками, перш ніж війна та перервали його навчання. Лі покинув навчання щоби добровільно вступити на службу в Імператорську армію Японії як один із 36 тайванських добровольців з Кансайського регіону. У грудні 1944 року його відправили назад на Тайвань, щоб розміститися в зенітному підрозділі в Гаосюні, після чого йому було наказано знову повернутися до Японії в січні 1945 року для навчання в військовій академії зенітної оборони. Потрапивши до Японії, він вивчав роботу радіолокаційних станцій та тренувався разом з пілотами-камікадзе як другий лейтенант. Лі був назначений у Нагої та став свідком . За словами біографа Ши-шань Цая: «замість того, щоб збивати ворожі літаки, все, що він міг і робив, це доставляти поранених до лікарні, допомагати дітям та людям похилого віку евакуюватися з Нагої, навчати цивільних добровольців бою з бамбуковими списами та копати доти вздовж затоки Ісе, готуючись до американського вторгнення». Після оголошення капітуляції Японії Лі був звільнений з Нагої та повернувся до навчання у Імперському університеті в Кіото, закінчивши його в 1946 році.

Після випуску з Кіото Лі поступив до Національного Тайванського університету. Потім в 1968 році отримав докторський ступінь сільськогосподарських економік в Корнелльському університеті Сполучених Штатів, розпочавши кар'єру професора економіки. Як член Гоміньдану, він був призначений мером Тайбея в 1978 році та став губернатором провінції Тайвань у 1981 році за президента Чан Чінго.

Президентство У 1989 році був прийнятий Закон про Громадські Організації, який легалізував інші політичні партії. Рух демократизації Тайваню започаткував Цзян Цзін-го, який скасував у 1987 році. Після смерті Цзяна Лі був непрямо обраний президентом Тайваню. Лі змінив Чанґа на посаді президента після його смерті в 1988 році.

На початку свого президентства Лі намагався створити основу для мирних відносин між Тайванем та Материковим Китаєм, відмовившись від політики Чан Кайші щодо протидії комунізму та відновлення єдиної держави і також скасував визнання Комуністичної партії Китаю як повстанської організації.

31 березня 1994 року на озері Цяньдао стався , після чого Лі порівняв дії КПК з бандитизмом. Його різка критика та використання терміну «бандити» викликала ажіотаж у Тайвані, однак прем’єр-міністр Китаю Лі Пен пізніше вибачився та висловив співчуття.

Під час перебування на посаді проводив політику «прагматичної дипломатії» (), відмовившись від традиційної позиції Китайської Республіки як уряду, що представляє весь Китай, фактично погоджуючись на участь Китайської Народної Республіки в міжнародних заходах і відходячи від принципу «ханці й зрадники не можуть співіснувати». Лі активно установлював та відновлював дипломатичні відносини з низкою держав та здійснював президентські візити до країн, зокрема до Сінгапуру, Філіппін, Таїланду, Індонезії, Йорданії, Об’єднаних Арабських Еміратів і США. Він також зміцнював відносини з Японією, просував «південну політику», спрямовану на поглиблення дружніх зв’язків із країнами Південно-Східної Азії, розширюючи міжнародний простір Республіки Китай. У 1993 році було дозволено прямі інвестиції на материк, які до того здійснювалися лише через Гонконг і Макао.

Уже в 1996 році відбулися перші прямі демократичні президентські вибори, на яких перемогу знову добув Лі Денхуей. 14 вересня 1996 року на з’їзді тайванських підприємців Лі запропонував політику «стримування поспіху і зберігання витримки» (), що стосувалася інвестицій тайванського бізнесу в материковий Китай, продовжуючи підхід запропонований ще у 1987 році тодішнім прем’єр-міністром Сунь Юньсюанем. У 1998 році прем’єр-міністр Сяо Ваньчан наголосив, що перегляд цієї політики можливий лише за умови усунення Китаєм ворожого ставлення щодо Тайваню та поваги до рівноправного поділу управління між обома берегами.

Смерть 8 лютого 2020 року Лі був госпіталізований після того, як захлинувся над склянкою молока, і залишався в лікарні під наглядом через побоювання щодо легеневої інфекції. Пізніше йому поставили діагноз аспіраційної пневмонії, спричиненої легеневою інфільтрацією, і згодом його інтубували. Лі помер від поліорганної недостатності та септичного шоку у лікарні для ветеранів Тайбею о 19:24 30 липня 2020 року у віці 97 років.

Примітки

Джерела Умер Ли Дэнхуэй /РБК, 31.07.2020/

Література

Посилання Friends of Lee Teng-Hui Association Always in My Heart  — 1995 Lecture delivered at Cornell University Alumni Reunion Биография Президента Китайской республики, Офис Президента Китайской Республики Ассоциация друзей Ли Дэнхуэя Академия Ли Дэнхуэя Америка и Тайвань, 1943—2004 Профиль Ли Дэнхуэя в журнале Корнеллского университета