Розкриття фінансової інформації полягає в наданні інформації, яка сприятиме розумінню фінансового стану суб'єкта господарювання, його результатів і руху грошових коштів і допоможе в оцінці майбутнього руху грошових коштівДив. 15 — ФІНАНСОВІ ІНСТРУМЕНТИ: РОЗКРИТТЯ ТА ПОДАННЯ ІНФОРМАЦІЇ..
Історична довідка Сучасні британські автори називають фінансову звітність в числі 2 найважливіших документів, які компанії мають регулярно надавати Будинку Компаній, — annual return (річна корпоративна декларація) і annual accounts (фінансова звітність).Mayson, French & Ryan on Company Law (2007) Oxford: OUP, c. 105
Однак на момент ухвалення Першої директиви питання розкриття фінансової звітності було каменем спотикання для досягнення компромісу між державами. Ванеса Едвардс, провідна британська авторка з європейського корпоративного права, вказує з цього приводу на те, що: «there was a fierce resistance from Germany to the proposed imposition of financial disclosure requirements on limited liability companies. In Germany in the 1960s no accounting disclosure was required of private limited companies, of which there were 58,000 in 1966 as against 2,400 public companies. There was also strong opposition from France (which required disclosure only by listed companies whose balance sheet exceeded FFr10 million) to compulsory disclosure in general and to disclosure by private companies in particular.»Edvards, V. (1999) «EC Company Law», Oxford: Clarendon Press, p.22
Підсумком цієї полеміки був компроміс: компанії подібні до société à responsabilité limitée and societa a responsabilita limitata відповідно до законодавств Німеччини, Бельгії, Франції, Італії та Люксембургу були звільнені від обов'язку розголошувати свою фінансову звітність, якщо їх баланси є меншими за значення, вказане в Четвертій директиві № 78/660/EEC Ради Європейських Спільнот «Про річну звітність деяких типів господарських товариств»Розміщений на сайті Верховної Ради переклад на російську мову Четвертої директиви не враховує останніх змін, внесених до документу. З текстом документу англійською мовою, з урахуванням змін і доповнень станом на 1 січня 2007 р. можна ознайомитись на офіційному вебпорталі Європейського союзу Директива № 78/660/EEC . Стаття 11 і стаття 47 цієї Директиви надає державам-членам право дозволити господарським товариствам, які станом на звітну дату відповідають двом із трьох критеріїв, оприлюднювати скорочений баланс (в обсязі, передбаченому цією ж статтею Директиви) і не публікувати взагалі звіти про прибутки і збитки, річні звіти і висновки осіб, які відповідають за аудит звітності. Станом на 2007 р. ці критерії є такими:
валюта балансу — не більше 4 500 000 євро, чистий обіг — не більше 8 800 000 євро, середньосписочне число працівників у звітному році — не більше 50.
Якщо станом на звітну дату господарське товариство перестає задовольняти двом із зазначених трьох критеріїв, стаття 11 не застосовується лише якщо такий стан триває протягом 2 звітних років підряд.
Стаття 27 Директиви встановлює більш високі порогові значення, які дають можливість об'єднувати однією строчкою декілька строчок повної звітності.
Стаття 47 Директиви передбачає можливість для держав-членів надати компаніям право не оприлюднювати звітність в загальному порядку. В цьому випадку компанії зобов'язані забезпечити вільний доступ до звітності за місцем знаходження компанії, а копія звітності має надаватись безкоштовно на першу вимогу.
Імплементація в Україні
Імплементуючи положення Першої і Четвертої Директиви, Україна не скористалась своїм правом надати невеликим господарським товариствам звільнення від обов'язку оприлюднювати фінансову звітність. Цей обов'язок у повному обсязі застосовується до всіх юридичних осіб (включаючи повні і командитні товариства), за винятком бюджетних установ. Оскільки розкриття інформації про компанії розглядається як противага обмеженій відповідальності, європейські директиви не вимагають від компаній, чия відповідальність є необмеженою, розкриття фінансової звітності. Саме тому положення Першої директиви поширюються лише на компанії з обмеженою відповідальністю (еквівалент акціонерних товариств, ТОВ, приватних підприємств в Україні) і не поширюються на товариства, відповідальність яких не обмежена (повні і командитні товариства).
Недивно, що жорсткість підходу до розголошення фінансової звітності компенсується в Україні відсутністю відповідальності за порушення цього обов'язку. Як роз'яснює Деркомпідприємництва у Листі від 16 березня 2007 р. № 1897 «застосування штрафних санкцій до суб'єктів господарювання (та/чи їх службових осіб), які не відзвітували перед державним реєстратором, … не встановлено». Комітет звертає увагу на статтю 164-2 Кодексу про адміністративні правопорушення, яка встановлює загальну відповідальність у вигляді штрафу від 8 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Штраф накладається на винних посадових осіб компанії-порушника лише з ініціативи органу державної контрольно-ревізійної служби (ст. 234-1 Кодексу). Цим же Листом Держкомпідприємництво інформує, що Законом не встановлено механізм внесення державним реєстратором до реєстру відомостей про фінансову звітність. Відповідний порядок має бути розроблений Держкомпідприємництвом спільно з Держкомстатом. Станом на липень 2009 р. такий порядок розроблено не було.
Стаття 6 Першої директиви передбачає обов'язок держав-членів встановити санкції за нерозголошення компаніями фінансової звітності. Так, у Великій Британії санкціями є кримінальна, адміністративна (у вигляді штрафу) відповідальність директорів компанії і цивільна (також у вигляді штрафу) відповідальність компанії. Якщо директор компанії не виправив порушення, до нього застосовується штраф, який нараховується щодоби, поки порушення триває. Розмір штрафів, які стягуються з компанії-порушника становить від 150 до 1550 фунтів щодо приватних компаній (еквівалент ПрАТ, ТОВ і приватних підприємств в Україні) і від 750 до 7500 фунтів щодо публічних компаній (еквівалент ПАТ в Україні). Протягом 2005—2006 рр. у Британії було зібрано з компаній-порушників більше 1 млн фунтів у вигляді штрафів, однак рівень додержання вимог закону залишається високим — 95 % усіх британських компаній з обмеженою відповідальністю розкривають фінансову звітність вчасно.Davis, P.L. et. at. (2008) «Gower and Davis' Principles of Modern Company Law», London: Sweet&Maxwell, c. 749 У разі якщо застосування усіх цих санкцій не призводить до виконання вимог Закону, зацікавлена особа, а також реєстратор може звернутися до суду з позовом до директора про усунення порушення. Невиконання рішення суду з цього питання вважається неповагою до суду, яка карається тюремним ув'язненням. В 1997 р. Євпропейський суд справедливості вирішив справу щодо права країни обмежити коло осіб, уповноважених порушити питання про стягнення штрафу з компанії-порушника. Суд постановив, що право звернутися до суду з вимогою про стягнення штрафу має будь-яка зацікавлена особа.Справа Verband deutscher Daihatsu-Händler eV v Daihatsu Deutschland GmbH С-97/96 (1997) ECR I-6843.
Закон України про бухгалтерський облік передбачає, що фінансова звітність підприємств не становить комерційної таємниці, не є конфіденційною інформацією та не належить до інформації з обмеженим доступом (ч. 2 ст. 14 ). Ці зміни були внесені на виконання Угоди про Асоціацію з ЄС. Таким чином, в Україні прямо передбачена необхідність розкриття фінансової звітності, однак на практиці ця норма закону не працює. Ряд аналітичних та антикорупційних організацій публічно вимагали відкриття фінзвітності у червні 2020 роціЗвернення щодо відкриття фінансової звітності компаній Вебсайт BRDO 6 червня 2020 . У лютому 2021 року спільнота OpenUp подала позови про відкриття фінзвітності проти Міністерства юстиції, Державної податкової служби та Держстату.Активісти пішли судом проти Мінюсту, Держстату і податкової через неоприлюднення фінзвітів Українська правда 8 лютого 2021 .
Реєстраційні справи і розкриття статутів
Стаття 11.6 Закону встановлює обмежений режим доступу до документів, які містяться у реєстраційній справі юридичної особи (підприємця). Видавати копії документів з реєстраційної справи забороняється. До документів реєстраційної справи, з-поміж іншого, відносяться: документи, що подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи, зокрема один екземпляр оригіналів установчих документів; документи, що подаються для проведення державної реєстрації змін до установчих документів, зокрема один екземпляр оригіналів змін до установчих документів та/або один екземпляр установчих документів у новій редакції.
Право доступу до документів, які знаходяться у відповідній реєстраційній справі, мають: засновники (учасники) юридичної особи (підприємця), а також уповноважені ними особи; особи, які згідно з відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру, мають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності, працівники контролюючих і правоохоронних органів на підставі відповідного письмового запиту, якщо такий запит подається у зв'язку із здійсненням ними повноважень, що визначені законом.
Статути і зміни до них названі у Першій директиві першими серед документів, розкриття яких зобов'язані забезпечити країни-члени (параграфи «а» і «б» статті 2.1.). В Україні, однак, установчі документи юридичних осіб залишаються недоступними для зацікавлених осіб. О. Кібенко характеризує це становище як «грубе» порушення вимог Першої директиви.Кібенко, О. «Європейське корпоративне право на етапі фундаментальної реформи: Перспективи використання європейського законодавчого досвіду у правовому полі України» с. 153 Крім вимог Першої директиви, обмеження доступу до статуту товариств з обмеженою відповідальністю певною групою осіб порушує також вимоги статті 143.2 Цивільного кодексу України , відповідно до якої статут будь-якого ТОВ зберігається реєстратором і є відкритим для ознайомлення.
Режим обмеженого доступу до інших документів реєстраційної справи є несумісним із статтею 3 Першої директиви, яка передбачає, що документи реєстраційної справи, на підставі яких реєстратор здійснює записи у реєстрі, повинні бути надані для ознайомлення або в копіях будь-якій зацікавленій особі.
Однак фахівці Державного департаменту з питань адаптації законодавства ігноруючи ці розбіжності, стверджують, що є повністю врахованими в національному законодавстві України положення статті 2 і 3 Першої директиви щодо ведення реєстраційних справ юридичних осіб і щодо переліку відомостей про товариство, які мають бути розкритими.Огляд стану адаптації законодавства до acquis communautaire — К.: Видавничий дім «Професіонал», 2007, с. 34-35
На відміну від інших компаній, публічне акціонерне товариство зобов'язане оприлюднювати на власній вебсторінці в мережі Інтернет свій статут, протоколи загальних зборів та інші документи, визначені статтею 78.3 Закону України «Про акціонерні товариства».
Реєстратор
Функції реєстратора виконують за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи — підприємця реєстраційні служби районних, міських та міськрайонних управлінь юстиції.
Публікація інформації Публікація інформації, внесеної до реєстру, є вимогою Першої директиви. Імплементуючи цю вимогу, Закон передбачає, що відомості з реєстру підлягають публікації у спеціальному друкованому засобі масової інформації, яку здійснює реєстратор. Як повідомляє Держкомпідприємництва у Листі від 16.08.2004 р № 5530, такий спеціалізований друкований засіб масової інформації офіційно зареєстровано в Державному комітеті телебачення і радіомовлення України під назвою «Бюлетень державної реєстрації».Марина Самборська, «Реорганизация путем преобразования: ЗАО в ООО», 24 липня 2007 р. Інформація, яка заноситься до реєстру, повинна бути опублікована в Бюлетені реєстратором протягом десяти робочих днів з моменту внесення відповідного запису до реєстру (ч. 18 ст. 22 Закону).