Старе́ Мі́сто () — найстаріша частина міста Кракова, оточена з усіх боків парком Планти. Центральною частиною є Площа Ринок, або Головний Ринок (). Входить до складу адміністративного району Старе Місто.
У 1978 році Старе Місто Кракова разом із Вавельським замком, єврейським кварталом Казімеж і кварталом Страдом були внесені до списку світової спадщини ЮНЕСКО. У 1994 році Старе Місто, Вавель, Казімеж, Страдом, Новий Світ і Пясек були оголошені історичною пам'яткою Польщі.
Основні пам'ятки Старого Міста Кракова розташовані на головній площі: Маріацький костел, Сукенніци і вежа ратуші, а також рештки укріплень — Флоріанська брама і Барбакан.
Становлення архітектури Старого міста Ренесанс Епоха Відродження є періодом найбільшого розквіту Старого міста. В цей час Вавельський собор перебудували в італійському стилі. Роботи виконували італійські художники, запрошенні польською королевою Боною Сфорца. На запрошення приїхали такі майстри як: Бартоломео Берреччі, Франческо з Флоренції, Джованні Марія Падовано, Санті Ґуччі. Дуже характерною частиною Відродження Старого Міста є вулиця Канонічна.
Бароко У XVII столітті починається епоха бароко і саме тоді король Сигізмунд III Ваза став покровителем культури. Завдяки йому був запрошений архітектор Джованні Баттіста Тревано, який перебудував церкву Святих Петра і Павла у бароковому стилі. Впродовж цього періоду Старе місто було двічі зруйноване шведами (1655, 1657). Наприкінці XVII століття було збудовано академічну колегію Святої Анни.
У першій половині у XVIII столітті такі архітектори як Каспер Бажанка та Франческо Палатіді збагатили архітектуру Кракова новими витворами мистецтва. Барокова культура зробила значний внесок в сучасний вигляд Старого Міста. Старі готичні церкви були перебудовані в дусі бароко, повстали нові вівтарі, скульптури та ікони.
У XIX столітті вирішено ліквідувати міські укріплення, які знаходилися в аварійному стані. Таке рішення було прийнято австрійською владою, але акція знесення проводилася в період Варшавського герцогства (1807-1815). Завдяки зусиллям професора Фелікса Радванського були врятовано невеликий відрізок оборонних мурів. На звільненому місці розбили Парк Планти.
У той же час був створений Міський театр розташований на площі Святого Духа. Театр збудований на місці старого монастиря-лікарні, яким завідував монаший Орден Святого Духа. Ці старі будівлі збереглися до XIX століття. аж поки 1893 року на їх місці не було збудовано будівлю театру,яскравого прикладу еклектичної архітектури.
Будівлі Старого міста, занесені у Список ЮНЕСКО Площа Ринок
Зміни, які призвели до перетворення Ринкової площі на репрезентативну площу, як ми її знаємо сьогодні, почалися після кінця XVIII століття і тривали з різною інтенсивністю протягом XIX століття.У 1782 році, на південній стороні вежі ратуші, для краківського гарнізону польських військ було створено класичний зворотний бік. У вісімнадцятому столітті так звані Будинок офіцерів та готичний будинок Великих ваг було перебудовано. Процес організації ринку активізувався після Третього поділу — в перші роки 19-го століття було знесено будівництво Мала Вага, Будинок офіцерів та частина дерев'яних лавок. У наступні роки ратуша була зруйнована — спочатку планувалося знести лише найбільш пошкоджений житловий будинок. На жаль, з'ясувалося, що демонтаж газону спричинив руйнування стін ратуші, який також був зруйнований. Планована реконструкція суконна вступила в силу тільки в другій половині дев'ятнадцятого століття, перш ніж старі кіоски демонтовано, і поверхня була покрита впорядкованим тротуаром. У 1852 році залізні лавки були зруйновані, а потім всі інші кіоски та лавки на західній стороні Салону.
XIX століття, і особливо його друга половина, є часом інтенсивних змін у появі приміщень навколо Ринкової площі. Сьогоднішня поява майже всіх будівель формувалося в той час. Також були побудовані нові будинки на місці декількох зруйнованих середньовічних будинків — ці «нові» структури можна було б розраховувати на шість ринкових площ.
Реконструкція Головної площі розпочалася у серпні 2005 року. З робіт на боці пам'ятника Адаму Міцкевичу. Крім заміни поверхні, робота також включала заміну енергетичної та каналізаційної мережі, установку волоконної оптики. Також було встановлено спеціальні водозабори для флористів.
Маріацький костел
Сучасний зовнішній вигляд храм здобув внаслідок перебудови у 1392—1397 роках. Перший храм на цьому місці був споруджений у 1221—1222 роках. 1241 року церква була зруйнована монголо-татарами. У 1290—1300 роки було збудовано частково на попередніх фундаментах ранньоготичний зальний храм, який був освячений близько 1320—1321. У 1392—1397 храм був перебудований під базиліку.
У XV столітті обвалилася частина хрестово-реберних склепінь пресбітерію, після чого у 1442 році майстер Ципсер виклав нові дещо спрощеного вигляду, додавши низку чисто декоративних ребер. 1478 році споруджений гострий готичний шпиль.
У 1585—1586 роках стараннями архіпресвітера Героніма Поводовського (Hieronim Powodowski) виконано нову поліхромію інтер'єрів та змінено деталі внутрішнього інтер'єру. 1666 року додана корона другої вежі.
Близько 1750 року за вказівкою архіпресвітера Яцека Августина Лопацького, інтер'єр повністю перебудований у стилі пізнього бароко за проєктами Франческо Торіані та Франческо Плачіді. Понижено дах над пресвітерієм і головною навою, в інтер'єрі впроваджено артикуляцію стін пілястрами. При цьому було втрачено багато оригінальних кам'яних оздоб XIV—XV століть. Оновлено 26 вівтарів, спорядження, обладнання, лави, картини, стіни у 1753—1754 роках прикрашені кольоровими розписами Анджея Радванського. З цього періоду походить пізньобароковий ґанок.
У 1887—1891 роках під керівництвом Тадеуша Стриєнського проведено реставрацію. Відкриті з-під тиньку автентичні готичні елементи змінили уявлення істориків мистецтва про первинний вигляд храму. Рівень віднайдених під тиньком каменярських оздоб виявився несподівано вищим, ніж цього очікували історики мистецтва. Стриєнський запросив до співпраці скульпторів Владислава Хросьнікевича та Адама Трембецького, які виконали реставрацію, або повне відтворення кам'яних деталей. В інтер'єр впроваджено неоготичні розписи за проєктом Яна Матейка, з яким співпрацювали Станіслав Виспянський і Юзеф Мегоффер — автори вітража у вівтарях і над основними органами.
Наприкінці XX століття в храмі була проведена комплексна реставрація, завдяки якій базиліка отримала сучасний блиск. Близько 1912 року в костелі встановлено 12 статуй святих, створених скульптором Зигмунтом Лангманом.
Вежа Ратуші
Вежа Ратуші — готична вежа з XIV століття, розташована на Ринковій площі в Кракові висотою 70 м. Залишилася з ратуші, зруйнованої у 1820 році, — тоді — головна адміністративна будівля Кракова. Серед будівель на Ринковій площі виділяється ратуша зі своїм силуетом: висока вежа, увінчана готичним куполом з годинником, з прилеглим тілом, замкнутим трикутним стовпом та житницею.
Перша згадка про башту Ратуші походить з 1383 року. У 1434 році роботи на башті очолював Ярр із Торунь. Башта була покрита свинцевим листом зеленого кольору. У 1524 році на вежі було встановлено годинник з Нюрнберга. У 1556 році після пожежі купола вежа була відновлена.
24 травня 1680 року, через удар блискавки у вежу, сталася пожежа, через яку згоріли шпиль, годинник, дзвін розплавився, а сама вежа згоріла на половину. Відтворення вежі у 1683—1686 роках очолював королівський архітектор Петро Бебер. Він підняв вежу, спроєктував новий, бароковий купол, але без годинника. Працював королівський архітектор, ймовірно, не надто надійно, оскільки у 1702 році повідомлялося, що шпиль «був в руїнах». Барокова вежа вижила, у той час біля вежі була побудована ратуша, яка існувала в різних формах до 1946 року.
1 березня 1817 року на зборах Вільного міста Кракова було прийнято рішення знести частину будівлі ратуші, в якій розташовано житницю. У заключній частині резолюції говориться: Tower Hall, однак, місце для головного охоронця, то Хауптвахе і тіло старої ратуші з боку вежі, щоб залишитися в цілому. У 1820 році було зруйновано житницю, внаслідок чого з'явилися стіни власної ратуші, що, в свою чергу, призвели до знесення всього будинку. Лише башта залишилася.
У 1906 році Краківська фабрика вітражів С. Г. Желенського () хотіла профінансувати проєкт годинника з підсвічуванням на вежі, але цього не відбулося. У 1927—1930 роках, після реконструкції вежі, яку очолив Франциск Мончинський, було вирішено видалити штукатурку з вежі. Під час останньої реконструкції вежі у 1962—1966 роках, проведеного Віктором Зіном та Владиславом Грабським, реконструйовані еркери на першому поверсі та стелю першого поверху, а також купол споруди. Нині вежа — філія Краківського історичного музею.
Сукенниці
Тканинний зал у Кракові — це історичний будинок для одягу, розташований у центральній частині Ринкової площі в Кракові. Тканинний зал багато століть переживав багато змін, і його нинішня форма не є подібною до старого тканинного залу. Ще у 1257 році вони складали подвійний ряд кам'яних лавок, що утворили своєрідну алею посеред Ринкової площі. Тканинний зал у цій формі зберігся до середини XIV століття. Прототипом сьогоднішнього залу були гарні стільниці, оточені хатами, стійлами та ятками. Близько 1300 проспектів з дахами було покрито, що надало їм зовнішній вигляд ринкової зали. У такій формі вони збереглися до середини XIV століття.
Новий готичні зал поставив король Казимир III, приблизно 1358. Центральний зал з довжиною 108 м і шириною 10 м на обидві сторони мають два додаткових рядів кіосків на глибину 7,5 м. У довгій осі було 18 яток, які були покриті склепіннями, відкритими і всередині з овальними або напівкруглими порталами. На південній і північній сторонах були побудовані двоколірні, аркові аркади. Вони вже нагадали про форму існуючої зали. Ця будівля пробула як готична до 1555 року, коли її спалили.
У 1556—1559 роках розпочалося відновлення спалених Сукенниць. Роботу очолив майстер Панкраті, який спорудив великий зал будівлі. Тоді будівля була увінчана парапетом підрозділів аркади і гребінь з горгулею проєкту Санті Гуччі. Також було додано лоджії на колонці, розроблена Яном Марією Падовано.
У рамках організації Ринкової площі в 1875—1879 роках зал був перебудований за проєктом Томаша Прілінського. Нижня зала була перетворена в серію дерев'яних торговельних кіосків, розташованих вздовж стін. На вершинах на східній стороні розміщені маски, що зображують сатиричні портрети президентів Кракова (по Walery Gadomski на основі малюнків Яна Матейка). Нижній зал був оформлений у 1895 році гербами польських міст, світлиця була адаптована до потреб музею.
Сьогодні в Сукненніці є два ряди кіосків, переважно з ювелірними виробами, сувенірами та виробами народних майстрів. Нині на першому поверсі Тканинної зали розташована Галерея польського живопису та скульптури XIX століття, що також є філією Національного музею. На першому поверсі Тканинної зали є також кафе «Норольський». Під зовнішньою частиною тканинного залу збережене старовинне та ефективне газове освітлення.
Флоріанська брама
Флоріанська брама (ворота Святого Флоріана) — середньовічні ворота, розташовані в Старому місті в Кракові на початку Флоріанської вулиці, на перетині з вулицею Піярською. Це залишок колишніх міських стін. Її висота становить 34,5 м. Над входом (з боку Плантів) розміщено барельєф з гербом П'ястів, виготовлений Зигмунтом Лангманом за дизайном Яна Матейка. З врутрішнього, міського боку, розташований барельєф XVIII століття, із зображенням святого Флоріана. Барокова корона Флоріанської брами була виготовлена у 1660 році. В даний час брама є частиною туристичного маршруту оборонних стін.