Страйки на Донбасі у 1914 —1917 рр. — ряд страйків, які проводились на території Донбасу робітниками заводів, рудників та інших підприємств проти експлуатації, за підвищення заробітної платні, поліпшення умов праці.
1914 рік
Передумови
У роки Першої світової війни зросли обсяги промислового виробництва, збільшився прибуток підприємців. У той же час ще більш посилилася експлуатація робітників, їх рівень життя суттєво знизився.
Порівняно з мирним часом зарплати у шахтарів і металургів зросли. Однак збільшення номінальної заробітної плати мало що змінило в дійсному положенні робітників. Заробітна плата знижувалася штрафами, видачею робітникам ордерів на отримання товарів за високими цінами з рудничних лавок, збільшенням плати за житло. Разом з тим значно збільшувалася тривалість робочого дня. 12-13-14-годинний робочий день став явищем звичайним як на заводах, так і на рудниках, хоча найбільша тривалість робочого дня в промисловості, законом від 2 червня 1897 була встановлена в 11,5 годин. З введенням понаднормових робіт на багатьох підприємствах робочий день доходив до 18-20 годин.
Під час війни ще більше погіршилися житлово-санітарні умови, оскільки число робочих значно збільшилося, а нових поселень в цей період заводчики і шахтовласники не будували, якщо не вважати дерев'яних бараків-казарм, побудованих для військовополонених. Зросла квартирна плата, що особливо відбивалося на погіршенні побутових умов робітників металургійних заводів, які знімали квартири у приватних домовласників. Важкі житлові умови викликали велику смертність, особливо серед дітей. Із загального числа дітей у віці від 1 до 7 років зазвичай помирало 55 %.
У надзвичайно важких умовах, піддаючись постійним переслідуванням з боку царської влади, працівники боролися проти погіршення умов проживання та роботи висуваючи крім економічних вимог і політичні. Антивоєнні страйки на Донбасі почалися в перші ж дні мобілізації.
Страйк в Олександрівську 19 липня 1914 року почали страйкувати шахтарі в Олександрівську (нині — Шахти). Керували страйком X. П. Чернокозов та І. Л. Шведов.
Сутички в Луганську Відбувалися хвилювання серед мобілізованих. У Луганську внаслідок зіткнення новобранців із загонами кінної поліції троє страйкарів було вбито, шестеро поранено.Сборник документов и материалов. Киев, 1966, стр. 12—15.
Влада заарештувала близько 100 осіб, 85 віддано під суд. Кілька людей згодом було розстріляно, 37 посаджено у в'язницю.См. А. К. Котик. Рабочее движение на Украине в годы первой мировой войны и Февральской революции, стр. 69.
Сутички на станції Криндачівка На станції Криндачівка 400 мобілізованих шахтарів вступили в зіткнення з поліцією.См. там же, стр. 70.
Розстріл мобілізованих на станції Бузанівка Докладніше: Розстріл мобілізованих на станції Бузданівка
19 липня (за іншими даними — 20) мобілізовані металісти з Макіївки на станції Бузанівка (нині — Мишине) відмовились сідати у вагони. Розпочався стихійний мітинг. Керував мітингом робітник шахти «Софія» Костянтин Єфремов. Паралельно група мобілізованих на чолі із Михайлом Васютиним викрали паровоз та відігнала його за станцію. Поліція викликала сотню козаків. Несанкціонований мітинг було розігнано. вбито 13 (у тому числі Костянтин Єфремов) і поранено 17 осібСм. А. Б. Беркевич Крестьянство и всеобщая мобилизация в июле 1914 года. // Исторические записки, т. 23, 1947, С. 24.; Історія міст і сіл УРСР. Донецька область. — http://imsu-doneck.info/mista-i-sela-doneckoi-oblasti/makiivka.html?start=3; http://mayak-makeevki.in.ua/haplanov-1690-1917/398-pervaya-mirovaya10.html .
1915 рік
Військово-промислові комітети
Восени 1915 року на Донбасі були створені військово-промислові комітети з дозволу уряду. За сприяння цих комітетів промисловці хотіли отримати якомога більше прибутків, підвищити продуктивність праці на військових заводах, посилити свій вплив на державні справи, а також загальмувати страйковий рух. Під час виборів у ВПК більшовики пропонували бойкотувати вибори, а меншовики навпаки підтримували вибори та участь в цій організації робітників. У Макіївці, Луганську, Горлівці промислові комітети не були створені через бойкот виборів робітниками.
У грудні 1916 року в Донбас прибув меншовик - представник Центрального промислового комітету Абросимов з метою домовитися про спільну роботу робочих комітетів. Але його приїзд виявився безрезультатним. Юзівка, Лозова-Павлівка, Петровські заводи, Краматорськ, Бахмут не мали робочих комітетів.
Профспілки
У роки війни діяли профспілки — робітників друкарської справи в Бахмуті, союзу прикажчиків в Маріуполі, союзи металістів в Суліні і на заводі Гартмана в Луганську. Згодом — у червні 1915 року-листопаді 1916 — дві останні профспілки були закриті.
Споживчі комітети Перед війною на Донбасі були створені споживчі комітети. У Донбасі їх було небагато: в Єнакієвому, Дружківці, Суліні, Макіївці. Ці організації найчастіше виникали з ініціативи підприємців і користувалися невтішною репутацією у робітників. У роки війни дещо посилився кооперативний рух, зростала кількість членів наявних кооперативів. У Макіївці 1915 року, в кооперативі було 711 членів, а 1916 року — уже 2 893 членів. 22 травня на Прохоровському руднику в приміщенні споживчого товариства цих копалень був скликаний з'їзд споживчих товариств Донбасу. У ньому брали участь представники 15 споживчих товариств. Представниками від робітників були, по донесенню охранки (царська секретна служба), «переважно більшовики». З'їзд прийняв статут, розроблений Московським союзом споживчих товариств.
У 1915 році в Донбасі відбулося 62 страйки з 45 979 учасниками. З них 48 % припадає на шахтарів (30 824 учасника) та 14 % -на металістів (15 155 учасників). Порівняно з іншими промисловими районами — Петербурзьким, Московським — розмах страйкової боротьби в Донбасі під час війни був нижче.
За страйковою активністю, на першому місці стояли Юзівсько-Макіївський (21 страйк з 18 973 учасниками) і Горлівсько-Костянтинівський (18 страйків з 10 170 учасниками) райони. У Алмазно-Мар'їнському, Чістяково-Звірівському, Олександрівсько-Грушівському районах, на Приазовських заводах число страйкарів за 1915 рік не перевищувало 4 000-4 500 чоловік у кожному.
Страйк шахтарів у березні-квітні 1915 року Значною подією 1915 року був березнево-квітневий страйк шахтарів.
Безпосереднім приводом до нього, послужило повідомлення харківської ліберальної газети «Южный край» про виступ міністра торгівлі і промисловості Всеволода Шаховського на нараді членів Державної ради в березні 1915, де він відкрито заявив, що зарплата, одержувана шахтарів знаходиться на низькому рівні і не відповідає прискореному зростанню цін.
29-31 березня в Юзівсько-Макіївському, Горлівсько-Костянтинівському, Алмазно-Мар'їнському гірничих районах почалися страйки шахтарів, що тривали до 2-4 квітня. 30 березня — 4 квітня страйк охопив 4 300 шахтарів Рутченково-Чулковських та Вознесенської копалень. У Горлівському підрайоні страйкувало 4 910 людей, в Мар'їнському — 3 650. Страйкували гірники Петро-Мар'їнського і Варваропольских об'єднаних копалень, Голубовської копальні, копалень товариства «Коренєва і Шепілова». В Макіївському підрайоні було охоплено сім підприємств. Страйкували шахтарі Франко-російського товариства, Берестово-Кринських кам'яновугільних копалень (2 500 чоловік), Катеринославського гірничопромислового товариства (2 200 чоловік), Прохорівської і Риковської копалень, шахти «Софія-Похила». Загальне число страйкарів у Макіївському підрайоні становило 6 640 чоловік. До 5 квітня страйк загалом закінчився.
Страйкарі висунули вимоги підвищення заробітної плати на 20-30 %, а на деяких шахтах — до 50 %, скасування штрафів за невихід на роботу, своєчасного випуску працівників з шахт після закінчення роботи та інші, що стосуються поліпшення умов праці шахтарів.
У квітні 1915 року до страйкарів приїхав товариш міністра промисловості Дмитро Коновалов, який обстежував становище шахтарів. В записці до міністра писав, що страйк носить економічний характер і політичної агітації не спостерігається.
Проте міністр торгівлі і промисловості - князь Всеволод Шаховський не вірив висновкам власного помічника. 28 травня 1915 року в листі міністру внутрішніх справ він писав: «… останнім часом на деяких заводах і копальнях виникають страйки за умов, що дають привід припускати, що тут діють не одні лише економічні причини, але є і агітація політичного характеру».
Страйк підприємств Російського гірничо-металургійного товариства Уніон (15-28 квітня 1915) З 15 по 28 квітня тривав страйк 3 370 металістів Макіївського сталеливарного заводу товариства «Уніон». Робітники вимагали збільшення заробітної плати на 25 %, оплати святкових днів у збільшеному в 1,5 рази розмірі. Вони наполегливо домагалися задоволення своїх вимог. Страйк охопив й інші підприємства товариства «Уніон». 20 квітня до страйкарів Уніону приєдналися робітники шахт «Італія», «Калинове» і «Амур» (760 чоловік), не припиняючи роботи, пред'являли вимоги до адміністрації робітники Луганського заводу Гартмана і шахтарі Щербинівської копальні.
До Макіївки було стягнуто поліційні сили всього Макіївського гірничого району. 26 квітня 46 учасників страйку були заарештовані і відправлені на фронт. Страйк був розігнаний.
Страйк гірників Парамоновської копальні 2-4 травня 1915 р.
2-4 травня страйкувало 3 100 гірників Парамоновського рудника (Таганрог), які вимагали збільшення заробітної плати на 30 %. Боротьба за підвищення заробітної плати була основним мотивом економічних страйків у Донбасі. У травні 1915 року безлад і голод вельми чутливо позначалися на гірничопромисловому районі.
Страйк на Сулинському заводі Організованіше інших пройшов двотижневий страйк 3 тис. робочих Сулинського заводу, який очолювався профспілкою металістів. Вранці 20 травня в правлінні спілки з'явилися страйкарі-робочі мартенівського, прокатного, а потім і інших цехів, всього 3 465 чоловік. До б години вечора страйкували всі цехи, крім доменного. Правління спілки намітило вимоги до адміністрації: підвищення заробітної плати всім робітникам від 45 до 80 %, ввічливе поводження адміністрації з робітниками і звільнення ненависних інженерів, які знущались над робітниками. Після неодноразових переговорів правління союзу з адміністрацією заводу остання погодилася підвищити заробітну плату на 10 %. Але робітники продовжували страйкувати.
До страйку приєдналися доменники. Підприємці вирішили зірвати страйк за допомогою штрейкбрехерів і репресій. У Сулин спеціально прибув член Державної думи меншовик-оборонець Туляков, який погрожував робітникам у разі невиходу на роботу, відправленням на фронт.
Страйк шахтарів товариства «Грушевський антрацит» 22-26 травня 1915 22-26 травня страйкували 900 шахтарів товариства «Грушевський антрацит», які пред'явили економічні вимоги. Страйк закінчилася збільшенням заробітної плати на 10 копійок в день.
Всього на донецьких підприємствах, що входили до Області Війська Донського, в травні страйкувало 7 240 металістів і близько 4 тис. шахтарів. У другій половині 1915 окремі страйки металістів і шахтарів виникали на підприємствах різних районів Донбасу — Горлівсько-Костянтинівського, Лисичанського, на заводах Маріуполя.
1916 рік
Горлівсько-Щербинівський страйк
1916 року на Донбасі з новою силою розгорнувся страйковий рух. У квітні почалася політичний страйк шахтарів Горлівсько-Щербинівського района. 14-18 квітня в Алмазному підрайоні почали страйкувати робітники Брянського, Орловського, Каменського, Орлово-Оленівського, Ірмінського та Селезнівського рудників — всього близько 20 тис. осіб. Але страйк не став загальним: в боротьбу не були втягнуті металісти Донецько-Юр'ївського і Кадієвського заводів. До того ж страйк носив суто економічний характер.