Координаційна теорія Вернера () — одна з перших теорій утворення координаційних сполук, розроблена швейцарським хіміком Альфредом Вернером.
Основними її положеннями є такі: більшість атомів проявляють у координаційних сполуках два типи валентності: основну (в сучасній термінології — ступінь окиснення) та побічну (в сучасній термінології — координаційне число); кожен з атомів намагається, щоб обидва види валентності (основна та побічна) були насичені; побічні валентності мають чітке просторове спрямування.
Джерела