Рáмана Махарші́ (гінді, санскрит: रमण महर्षि; тамільське ім'я при народженні: வெங்கடராமன் ஐயர் — Венкатара́ман , 30.12.1879 — 14.04.1950) — індійський мудрець, духовний учитель, індуїстський філософ і йогЕнциклопедія «Britannica». Дехто вважає його одним з десяти найвидатніших святих Індії за всю її багатотисячну історіюMahadevan T. M. P. Ten Saints of India. Bombay, 1961, P 117..
Біографія Венкатарман Айяр народився в сім'ї брахмана в селищі Тіручулі, яке розташоване в 45-ти км від міста Мадурай (штат Таміл-Наду на півдні Індії). У батьків він був другим з чотирьох дітей. Дядько Венкатармана й два його двоюрідних діда стали монахами-санн'ясинами.
Коли Венкатарману виповнилося дванадцять років, його батько захворів і невдовзі помер. Далі підліток жив у дядька, вчився в школі американських місіонерів (до цього він вивчав англійську мову в індійській школі). Шкільні друзі помітили, що та футбольна команда, на чийому боці грав Венкатараман, неодмінно вигравалаДэвид Годман. Жизнь с Раманой Махарши. Воспоминания Аннамалая Свами. М.: Ганга, 2011, С 16..
Венкатарман читав містичну літературу й книги традиції бгакті, зокрема, житія південноіндійських шиваїтських святих і життєпис середньовічного поета-містика Кабіра. Юнак виявляв схильність до духовного життя. Згодом він згадував: «Давалася взнаки не довершена духовна практика з моїх минулих життів. Я міг поринути в повну внутрішню зосередженість, забувши про тіло»Шрі Рамана віджая, 1920. (Біографія тамільською мовою).
У шістнадцятирічному віці Венкатараман отримав духовний досвід, який кардинально змінив його подальше життя. Венкатараман раптом відчув сильний страх смерті; лежачи нерухомо, він уявив, що його тіло стає холодним застиглим трупом і буде кремовано. Проте далі він подумав:Arthur Osborne. Ramana Maharshi and the Path of Self-Knowledge. 1954 , P 8. Але чи помер я зі смертю тіла? Хіба це тіло і є я? Воно німе й інертне, але я відчуваю всю силу моєї особистості й навіть голос свого Я, котре не тотожне тілу. Я є Дух, трансцендентний до тіла. Тіло помирає, але смерть не може торкнутися Духа.
Усе це було не пустопорожнім розмірковуванням, а спалахнуло в мені як жива істина, яку я усвідомив безпосередньо, майже без процесу мислення.
Після цього всі інтереси й помисли майбутнього духовного учителя сконцентрувалися виключно на проблемі Я: «Інші думки могли з'являтися й щезати, наче різні музичні звуки, але Я завжди було присутнє, подібно до основної ноти раґи».
У тому же 1896 році в Мадурай прибув родич Венкатарамана й розповів, що він приїхав з гори . Чомусь ця назва подіяла на юнака наче удар грому. Він почав допитуватися, де ця гора і яка вона. Почувши, що це за 120 миль від Мадрасу, що місцеві жителі називають гору Тіруваннамалай, вважають її святою й поклоняються їй, Венкатараман подумки назвав гору своїм батьком і вирішив дістатися туди. Нічого не сказавши рідним, він залишив дім і через три доби приїхав поїздом на станцію Тіруваннамалай. Він викинув три рупії, які в нього залишилися, і торбинку з їжею, зняв з себе павітру (पवित्र, священний шнур брахмана), поголив голову. Це означало, що він зрікається світу й присвячує себе релігійному служінню. Також він перестав розмовляти, хоча формальної обітниці мовчання (मौन мауна) не давав.
Перебуваючи в стані глибокого самадгі (समाधि), Венкатараман прожив кілька місяців у місцевих храмах , де своєю мовчазністю й байдужістю до тілесних потреб привернув до себе увагу ексцентричного місцевого садгу , який старався оберігати юнака й називав його інколи своїм молодшим братомДэвид Годман. Жизнь с Раманой Махарши. Воспоминания Аннамалая Свами. М.: Ганга, 2011, С 31.. Коли юного Венкатарамана побачив Палані Свамі, його охопило відчуття світла й блаженства. Він став готувати їжу цьому одному з наймолодших ґуру Індії й доглядати за ним у разі необхідності.
У вересні 1898 року Венкатараман оселився в храмі на одному зі схилів Аруначали, а в грудні туди прибули його мати й старший брат. Усі намагання матері повернути сина додому, сльози й вмовляння виявилися марними — він нічого не сказав і лише у записці повідомив, що за велінням Всевишнього повинен лишитися. Решту свого життя (54 роки) Венкатараман безвиїзно прожив на Аруначалі чи біля її підніжжя.
У 1901 році Венкатараман піднявся ближче до вершини гори й оселився в печері Вірупакша (विरूपाक्ष). Тоді вже існувала невеличка група його послідовників. У 1907 році до Аруначали приїхав тамільський поет , який писав на санскриті. Вражений зустріччю з Венкатараманом, поет став його палким шанувальником та послідовником і присвятив йому низку віршів і поем, наділивши його титулами Бхаґаван (Бог у людський подобі) і Махарши («великий мудрець»)Розповсюджене написання Махаріші помилкове, оскільки за нормами санскритської граматики маха (मह «великий») + ріші (ऋषि «мудрець») = махарши (महर्षि).. Відтоді Венкатарамана стали називати Бхаґаван РаманаРамана («той, хто приносить радість») — скорочення від Венкатараман. Махарші.
У 1915 році Рама з прибічниками переселилися трохи вище, до маленького Сканда-ашраму, збудованого одним з перших учнів Рамани, а у 1916 році до Рамани приїхали мати і молодший брат, які визнали його своїм духовним наставником. Мати взяла на себе керівництво кухнею ашраму, в якому й померла через шість років. Через кілька місяців після смерті матері Рамана залишив Сканда-ашрам і поселився біля місця її поховання, де в наступні роки виріс великий ашрам. У 1949 році там відбулося урочисте освячення збудованого храму. На церемонії були присутні вищі урядовці штату МадрасА. Д. Литман. Современная индийская философия. М.: Мысль, 1985, С 91. на чолі з соратником Махатми Ганді, видатним політичним діячем Тирукурал. Священная книга тамильской мудрости / Перевод Д. В. Бурбы. М.: РИПОЛ классик, 2014, С 10..
У листопаді 1948 року на руці Рамани Махарші була виявлена ракова пухлина. Тим учням, які прохали Раману зцілитися заради своїх послідовників, він відповів: «Чому ви так прив'язані до цього тіла?» і «Куди я можу подітися? Я тут»Arthur Osborne. Ramana Maharshi and the Path of Self-Knowledge. 1954 , P 207.. Через два роки недуга спричинила смерть РаманиГеорг Фёрштайн. Энциклопедия йоги. М.: Гранд, 2002, С 113..
У момент смерті Рамани Махарші багато людей по всій Індії бачили в небі сяйво або спалах, подібний до падучої зіркиДэвид Годман. Жизнь с Раманой Махарши. Воспоминания Аннамалая Свами. М.: Ганга, 2011, С 276.Шри Пуньджа. Интервью. М.: София, 2004, С 99..
Деякі побутові подробиці Як і всі мешканці ашраму Рамана Махарші виконував певну роботу: працював на кухні (розпалював вогонь, різав овочі, товк у кам'яній ступі чатні). Також іноді він працював на інших ділянках (наприклад, подавав цеглу на будівництві).
Зазвичай Рамана Махарші носив лише настегнову пов'язку й ніколи не користувався взуттям. Інколи, коли було холодно, він замотувався в дготі, але зав'язував його не на талії, а під пахвами.
Рамана Махарши спав лише чотири-п'ять годин на добу. Спати він лягав близько десятої вечора, о першій годині зазвичай піднімався та йшов у вбиральню, після чого десь з півгодини чи годину сидів мовчки, перед тим як знову лягти. Вставав він о третій-четвертій годині ранку і йшов на кухню нарізати овочі.
На відміну від більшості своїх послідовників Рамана Махарші ніколи не спав після обіду. У цей час він годував тварин, які жили в ашрамі, або оглядав хід виконання будівельних робіт.
Рамана Махарші регулярно ходив на піші прогулянки. Він казав, що щоденна ґірі-прадакшіна (ритуальний обхід святої гори) — дієвий спосіб утримувати розум у саттва-ґуні (стані спокою й гармонії)Дэвид Годман. Жизнь с Раманой Махарши. Воспоминания Аннамалая Свами. М.: Ганга, 2011, С 39-40, 133..
Вчення
Рамана Махарши не був сумлінним прибічником якоїсь філософської школи. Дехто каже, що його взагалі не цікавили філософські питання, оскільки він був захоплений лише безпосереднім спогляданням божественної РеальностіА. Д. Литман. Современная индийская философия. М.: Мысль, 1985, С. 92. Однак індологи вважають, що Рамана Махарши створив оригінальну філософську концепцію на основі адвайта-ведантиИндуизм. Джайнизм. Сикхизм: Словарь / Под общ. ред. М. Ф. Альбедиль и А. М. Дубянского. М.: Республика, 1996, С 358..
Рамана Махарші випромінював енергію, котра породжувала в присутніх відчуття внутрішнього спокою. Схоже, що він не прикладав ніяких зусиль задля передачі цієї енергії й трансформації людей, які були біля нього. Це відбувалось спонтанно. Рамана Махарші часто казав, що передача енергії, яка чинить безпосередню дію — найважливіша складова його вчення. За словами Рамани, дані ним усні й письмові настанови, а також рекомендовані техніки медитації були адресовані тим, хто не міг налаштуватися на сприйняття неперервно випромінюваної ним благодатіДэвид Годман. Жизнь с Раманой Махарши. Воспоминания Аннамалая Свами. М.: Ганга, 2011, С 11..
У перші роки перебування на Аруначалі Рамана Махарши був мовчазним і відчуженим. Один з відвідувачів ділився своїми спогадами: «Коли я зайшов у його ашрам, там була тиша. Ця людина була самим спокоєм, втілення безмовності. Він ні з ким не базікав. Там була грандіозна мовчанка. Я ніколи не бачив нікого, настільки безмовного. Люди (їхній розум), які приходили нього, не могли проникнути в безмовність, що заповнювала його кімнату. А він просто сидів там посеред безмовності»Шри Пуньджа. Интервью. М.: София, 2004, С 330..
Літературна спадщина
З часом Рамана Махарші став проявляти деякий інтерес до відвідувачів, які приходили до нього, але розмовляв рідко й був небагатослівним. Його невелика письмова спадщина вмістилася в одну книгу, у яку входять такі твори:
«Дослідження свого Я» (Вичара-санграхам). Письмові (через небажання розмовляти) відповіді на запитання Гамбгіри Шешайї. 1901 р. «Хто я?» (Нан яр). Письмові відповіді на запитання Шивапракаші Пілая. 1901 р. «П'ять гімнів горі Аруначала» (Аруначала-стути-паньчака). Перший був написаний у 1914 році на прохання послідовників Рамани Махарши, які потім співали цей гімн, збираючи пожертви. На відміну від чотирьох гімнів, написаних тамільською мовою, п'ятий було написано на санскритіГанапаті Муні, який був послідовником Рамани Махарши, попрохав його написати вірша на санскриті. Той, сміючись, відповів, що погано знає санскрит і не володіє санскритською просодією. Ганапаті дав короткі пояснення. У дві наступні доби Рамана написав п'ять бездоганних санскритських віршів. — на прохання поета Ганапаті Муні. «Суть настанов» (Упадеша ундіяр). Філософська поема з тридцяти віршів, написана тамільською мовою в 1924 році. Потім Рамана Махарші переклав їх мовою телуґу та санскритом, давши перекладам назву «Анубгуті-сара» і «Упадеша-сара». Також Рамана переклав поему мовою малаялам.) «Сорок віршів про Реальність» (Улладу нарпаду). 1928 р. «Доповнення сорока віршів про Реальність» (Улладу нарпаду анубандга). Сорок віршів тамільською мовою, з яких п'ятнадцять належать самому Рамані Махарші, а решта — перекладені ним різні санскритські тексти. «Рамана-пурана». У 1930-х тамільский поет Муруганар написав два сотні рядків, а Рамана Махарші потім додав від себе ще більше трьох сотень. «П'ять віршів про єдине Я» (Екатма-паньчака). Написані мовою телугу 1947 році на прохання учениці, а потім перекладені самим Раманою Махарші на тамільську мову.
Окрім цього багато настанов Рамани Махарші були записані його учнями.
Атма-вічара
Рамана вчив, що істинне Я — єдина реальність, а всі феномени є лише видимими її проявами. Ототожнення себе зі своїм тілом, розумом і навколишнім середовищем стає причиною нескінченних страждань. Тому вищою метою життя проголошується звільнення від ілюзорного сприйняття себе як обмеженого індивіда. Санскритською мовою словосполучення «пошук [істинного] Я» звучить як атма-вічара (आत्माविचार). В англомовних книгах цей термін перекладено словом Self-enquiry, а в результаті подвійного перекладу з'явились такі назви, як «Самодослідження», «Самопізнання» і тому подібне.
Духовне серце