Танк () — бойова броньована машина, призначена для наземних бойових дій. Точного визначення не існує, але в сучасному розумінні танк є добре броньованою та мобільною гусеничною машиною з великокаліберною гарматою в обертовій башті. Історично танки могли бути озброєні кулеметами, легкими гарматами або вогнеметами.
Танки з'явились 1916 року в Першій світовій війні для прориву ліній оборони в умовах позиційної війни на Західному фронті. Перші зразки були громіздкими та повільними машинами. У міжвоєнний період танки еволюціонували до більш універсальних бойових машин, здатних виконувати широкий спектр задач на полі бою, а разом з ними розвивались і доктрини застосування танкових військ у маневровій війні, зокрема, німецька ідея «бліцкригу». Успіх кампаній Вермахту проти Польщі, Франції та СРСР привів до широкого визнання ефективності танка й масового виробництва в усіх провідних країнах.
У часи Холодної війни замість колишніх середніх і важких з'явились багатоцільові основні бойові танки (ОБТ), які поступово отримували кращі захист, бронювання та мобільність, а в 1970-ті роки було створене нове покоління з композитною бронею, цифровими системами керування вогнем та лазерними віддалемірами, яке є основним донині, не замінене танками нової конструкції. Попри появу ефективних протитанкових комплексів і масове поширення БПЛА, танки залишаються ключовими одиницями на сучасному полі бою завдяки високому захисту та гарному озброєнню.
Поширення танків призвело до розвитку поняття протитанкової оборони, що включає спеціалізоване протитанкове озброєння для боротьби з ними. Існують споріднені типи бойових машин, як-от штурмові гармати та винищувачі танків, що також часто використовують гусеничний рушій, але виконують інші завдання. Крім того, існують колісні бойові машини з важким озброєнням, які часто називають колісними танками.
Походження назви Слово походить від англійського , у перекладі «бак, цистерна». Британці використовували цю назву для забезпечення секретності: при транспортуванні видавали новітні бойові машини за цистерни з водою, призначені для Російської імперії, і навіть робили на них написи російською. Спочатку їх пропонували називати water carrier («водовоз») або скорочено WC, але таке позначення не прижилось, і натомість поширилось tank.
Не всі мови використовують англійське слово. Наприклад, у Франції, де танки винайшли одночасно, їх одразу почали називати власними назвами char d'assaut (букв. «штурмова колісниця») або char de combat («бойова колісниця»), щоб засвідчити й свою першість. Вживається також скорочений варіант . Німецькою мовою танки називають Panzerkampfwagen (букв. «броньована воєнна машина») або скорочено . Польською їх називають (від czołgać się — «повзти»).
Історія
Передісторія
Поява танка як мобільної платформи з важким озброєнням пов'язана з технологічним поступом у кількох галузях: самохідна техніка, озброєння та бронювання. Історично людство застосовувало рухому техніку з захистом, як тарани та облогові вежі. З іншого боку, метальні машини, а пізніше й гармати, для забезпечення мобільності встановлювали на колісниці чи вози: наприклад, на початку XV століття гусити успішно застосовували легкі гармати на возах. Історик Аларік Серл знайшов значну кількість паралелей між античними бойовими слонами й танками, як мобільними, захищеними та озброєними платформами, що породжували необхідність у спеціалізованих засобах протидії.
Самохідна техніка з'явилась у XVIII столітті та поступово розвивалась до практично корисних автомобілів, потягів і тракторів. Одну з перших спроб поєднати транспортний засіб із бронею та озброєнням зробив 1855 року британець Джеймс Коуен у проєкті парового бронеавтомобіля Locomotive Land Battery. Він правильно передбачив, що подібна техніка є шляхом подолання позиційного протистояння, яке тоді склалось у Кримській війні, однак проєкт був непрактичним на свій час. Під час Громадянської війни в США з'явились бронепоїзди та кораблі-броненосці. Наприкінці XIX століття винайшли двигун внутрішнього згоряння, який забезпечив наземну техніку ефективним і компактним джерелом енергії. Повноцінні бронеавтомобілі почали з'являтись на початку XX століття, однак, як бронепоїзди були прив'язані до залізничних колій, так бронеавтомобілі — до доріг.
На початку XX століття з'явились перші гусеничні трактори, а винахідники почали проєктувати гусеничні бронемашини, як , «моторна гармата» Бурстіна й танк Менделєєва. Поширення ці ідеї не набули, залишившись проєктами або прототипами.
Перша світова війна З кінця 1914 року бойові дії на Західному фронті набули вигляду позиційної війни, в якій кожна сторона створювала все міцніші укріплення, не маючи змоги прорвати оборону ворога. Між наступальними та оборонними спроможностями військ з'явився дисбаланс. Окопи надавали оборонцям захист, тоді як у наступі мобільність піхоти на полі бою була обмежена колючим дротом. Війська в наступі зустрічали артилерійський вогонь на небачених раніше дистанціях, а з менших відстаней їх знищували кулемети. У Великій Британії та Франції незалежно виникли ідеї створення спеціалізованих штурмових машин, здатних витримувати кулеметний вогонь та розчавлювати колючий дріт, допомагаючи піхоті. Протягом війни танки серійно виготовляли лише Велика Британія та Франція. Велика Британія виготовила понад 2000 важких танків Mark I, Mark IV і Mark V, а також кількасот швидких середніх танків Medium A, та . Франція початково виготовляла штурмові танки та , які виявились невдалими, однак із 1918 року перейшла на виробництво легких танків супроводу Renault FT, яких було виготовлено понад 3000 одиниць. Ці машини вперше для танків мали обертові башти, а їхнє компонування зрештою стало класичним. США та Італія змогли налагодити виробництво лише наприкінці війни, тому їхні танки не встигли взяти участі в боях. Німецька імперія так і не змогла розпочати повносерійне виробництво й виготовила лише близько 20 одиниць A7V, які були ненадійними та мали погану прохідність, однак узяли участь у бойових діях. Крім танків, у роки війни з'явилась низка інших типів бронемашин, як самохідна артилерійська установка і перший у світі спеціально розроблений бронетранспортер .
Перше бойове застосування танків відбулось 15 вересня 1916 року в боях за Флер і Курселетт (частина битви на Соммі), де було застосовано близько 50 Mark I. Вже за рік, у битві за Камбре 20 листопада 1917 року майже 500 танків пішли в бій на вузькій ділянці фронту й успішно прорвали перші лінії оборони, однак війська не змогли використати цю можливість, і невдовзі німці відбили позиції назад. Німецькі танки з'явились навесні 1918, а 24 квітня відбувся перший в історії танковий бій між кількома британськими та німецькими машинами. 15 липня 1918 у битві біля Суассона масову участь у боях вперше взяли Renault FT, які швидко стали основною ударною силою французької армії, а в серпні 1918 близько 600 танків взяли участь у битві при Ам'єні й добре зарекомендували себе, зменшуючи втрати серед піхоти.
Перші танки були повільними та неповороткими (переважно 6—9 км/год), більше схожими на античні облогові машини, ніж на сучасну бронетехніку; їх використовували у піхотному наступі для прориву колючого дроту та придушення кулеметних точок. Британці також мали деяку кількість відносно швидких (до 13,4 км/год) кулеметних танків, як Medium A, призначених для розвитку прориву, розпочатого важкими танками й піхотою. Німецьке командування, зрозумівши безнадійне відставання в танках, до 1918 року сконцентрувалось на боротьбі з ними. Для цього застосовували рови, міни, протитанкові гвинтівки (T-Gewehr), затоплення місцевості, спеціалізовані вогневі точки, але найефективнішим засобом залишались польові гармати, які спричинили найбільше втрат.
Міжвоєнний період Хоча танки показали свою дієвість в останній рік Першої світової, командувачі не визнали їхню роль за вирішальну. Після війни країни почали скорочувати танкові підрозділи та припиняти замовлення. Німеччина за Версальським договором не мала права на будь-які танки, США практично відкинули цей вид техніки, а Франція після війни залишилась із понад 3 тисячами Renault FT й не потребувала нових. Єдиним відносно масовим танком 1920-х став британський Vickers Medium, яких було виготовлено близько 160 одиниць. З середини-кінця 1920-х почали набувати поширення танкетки, як Carden-Loyd, та легкі кулеметні танки, які надавали країнам можливість змогу проводити навчання та були кращими ніж відсутність техніки взагалі. Сотні подібних машин стали основною бронетехнікою Польщі та Італії.
Основні зусилля розробників у міжвоєнний період були спрямовані на зменшення габаритів, обертові башти та ефективніше розміщення екіпажу. Також суттєво зросла потужність двигунів і ввійшло до вжитку радіо. Основні танки цього періоду отримали башти з гарматним озброєнням калібру 37—47 мм, рідше — короткоствольні 75- або 76-мм гармати. Якість і товщина броні також зросли, в деяких країнах заклепкове з'єднання поступилось зварюванню. Однак, розробники часто були змушені обирати між швидкістю та захистом.
Велика Британія у 1930-ті втратила провідні позиції у танкобудуванні через проблеми в управлінні та бюджетні обмеження. До 1936 було сформовано доктрину, що передбачала легкі кулеметні танки для розвідки, повільні та захищені піхотні та швидкісні крейсерські. Однак, належні замовлення на техніку почали з'являтись лише з 1937 року, тому на початок війни адекватних танків, як крейсерські Mk IV та піхотні Matilda II, було вкрай мало. У Франції головною проблемою були не кошти, а погляди командувачів, які не змінились із часів Першої світової війни; військові вважали основою армії танки підтримки піхоти, як легкі R35, що були ідейними наступниками Renault FT, та важкі B1 з товстою бронею та 75-мм гарматою в корпусі. Найкращим французьким танком став середній SOMUA S35, що отримав 47-мм гармату, достатньо високу швидкість і гарне бронювання. В США танки практично не виготовляли через економічні міркування та ізоляціоністську політику.
У 1930-х у Радянському Союзі після активного дослідження закордонної техніки розпочалося масове виробництво легких танків Т-26 та колісно-гусеничних танків серії БТ, заснованих на проєкті американського винахідника Джона Крісті та британському Vickers Mark E відповідно. Наймасовіший зі швидкісних танків БТ-7 мав довгоствольну 45-мм гармату, швидкість до 53 км/год по шосе та броню до 22 мм. Також у СРСР експериментували з середніми й важкими багатобаштовими танками, як Т-28 й Т-35. Німеччина, не маючи можливості розробляти танки самостійно, випробувала їх у СРСР. Перспективна стратегія бліцкригу передбачала велику кількість швидких танків; так у середині 1930-х з'явились легкі танки Pz I та Pz II. Хоч їхня броня та озброєння були заслабкими, вони були надзвичайно важливими для набуття виробничого досвіду, тренування армії та першого бойового застосування. Основною ударною силою мали стати Pz III з довгоствольними 37-мм та Pz IV з короткоствольними 75-мм гарматами, масове виробництво яких розпочалось 1939 року.
Упродовж міжвоєнного періоду розвивались не лише танки, але й доктрини їх застосування. Джон Фуллер і Безіл Ліддел-Гарт у Великій Британії та Шарль де Ґолль у Франції мали напрацювання щодо мобільних танкових підрозділів, але посадовці не дуже цікавились їхніми прогресивними ідеями. Французькі генерали зупинились на доктрині Першої світової та вважали танки засобом ближньої підтримки піхоти. Німецькі командири, однак, прагнули до інновацій — не маючи можливості отримати бронетехніку, вони передусім працювали над теорією. Заклавши в основу роботи британських і французьких теоретиків, Гайнц Ґудеріан розробив стратегію бліцкригу, засновану на мобільних танкових дивізіях, здатних діяти самостійно. В СРСР також існували прогресивні ідеї, як теорія глибоких операцій Володимира Тріандофіллова й Михайла Тухачевського, але Великий терор знищив практично все радянське військове командування, а ці ідеї, асоційовані з репресованими офіцерами, стали непопулярні.