Історія Брунею починається з перших поселень, які датуються VI—VIII чи X—XI сторіччями нової ери. Китайські джерела наводять відомості про державні утворення на цій території з тих часів. В середині XV сторіччя Бруней став могутньою ісламською державою, яка впродовж ста років володіла північно-західним та північним узбережжям острова Борнео, а також сусідніми островами. До XIX сторіччя Брунейський султанат занепав, послаблений міжусобними війнами, конфліктами з іспанськими колоніями та сусідніми султанатами, нідерландською торговельною монополією. Більшу частину Калімантану захопили Нідерланди. Слабкістю султана скористався британський авантюрист Джеймс Брук, який зумів сконцентрувати у власних руках територію сучасного Сараваку. Його спадкоємці, відомі як «білі раджі» продовжили політику захоплення брунейських володінь, і наприкінці XIX сторіччя султан володів лише двома розділеними ділянками території поблизу своєї столиці. Після звернення за допомогою до Британської імперії, Бруней був оголошений британським протекторатом. Розпочатий у 1930-ті роки видобуток нафти стабілізував брунейську економіку. Під час Другої світової війни Бруней був захоплений японцями, а потім звільнений військами союзників. Брунейський султан відмовився приєднуватися до Малайської федерації на початку 1960-х років, а волів залишатися під протекторатом британців. Багаті поклади нафти, знайдені на шельфі поблизу Брунею покращили економічний стан країни. Після проголошеної султаном конституції 1959 року відбулися єдині вільні для політичних партій місцеві та парламентські вибори, результати яких, утім, були скасовані через Брунейське повстання, а в країні введений надзвичайний стан, який зберігається й донині. Бруней залишається абсолютною монархією, де султан є головою держави, уряду і церкви.
Найдавніший період
Історіографія Офіційна брунейська історіографія датує виникнення державності на території сучасного Брунею або сусідніх з ним землях острова Борнео VI—VII сторіччям нової ери.Rozan Yunos. The origins of the name 'Brunei Darussalam'. Brunei Times, June 23, 2007 Попри те, що матеріальних решток того часу не знайдено, історики спираються на китайські джерела, де згадуються певні топоніми та люди, що походять з невідомих Китаю земель. Ці топоніми пов'язуються з Брунеєм або Борнео, хоча зазвичай для них нема точної географічної прив'язки в самих джерелах. Наприклад, історик та дослідник середньовічних документів Роберт Ніколл () інтерпретував держави По-лі та По-ні, або Бо-ні з китайських текстів як попередники Брунейського султанату. Також до історії давнього Брунею ці згадки відносить брунейський дослідник Джаміль Аль-Суфрі (), китайські вчені Чен Суевен (, ) і Гуанг Жидонг (, ). Значна частина переказів цих середньовічних китайських текстів містить спекуляції та неточності перекладу. Сучасна китайська історіографія теж розглядає ці згадки як доказ існування держав на території Брунею, що на думку історика з Брунейського університету Йоганнеса Курца є політичним жестом китайсько-брунейської співпраці, що посилилася на початку XXI століття.
Інші історики вважають, що давні джерела не мають стосунку до Брунейської держави, а історія Брунею може вважатися достовірною лише з перших контактів між європейцями та брунейцями у 1510—1520-х роках. Численні топоніми на кшталт «Полі», «Віджаяпура», «Срібуза» «Єх-по-ті» тощо приписуються низкою істориків до інших місць у Південно-Східній АзіїDruce, Stephen. (2016). The 'birth' of Brunei: Early polities of the northwest coast of Borneo and the origins of Brunei, tenth to mid-fourteenth centuries. В кн. History, Islam, society and contemporary issues, Publisher: Routledge, Editor: Ooi Keat Gin . Разом з тим, такі історики як Курц, Танг Юнджун (, ), Ган Пінженг (, ) допускають зв'язок деяких державних утворень, які китайці називали збірним поняттям Боні, з територією сучасного Брунею.
Інформація щодо доісламського періоду історії Брунею подається нижче за версією, прийнятою в Брунеї, з окремими коментарями інших дослідників.
VI—X сторіччя Китайські джерела описують державу Віджаяпура, яка існувала на північно-західному узбережжі Борнео з VII сторіччя. Згідно з деякими дослідниками, ця держава є тією самою, що в арабських джерелах того часу називалася «Срібуза» (утім, інші вказують, що Срібуза — це арабізоване написання назви держави Шривіджая на Суматрі), а в інших китайських — «Фо-ших-пу-ло». Арабські записи стверджують, що королівська родина держави Фунань втекла від вторгнення сусіднього королівства Ченла на острів Борнео і захопила владу в наявній там на той час державі По-Лі (історик Друс наводить список гіпотез щодо розташування держави По-лі та приходить до висновку, що навряд чи можна буде колись встановити, де вона знаходилася, оскільки навіть самі автори китайського літопису не мали уявлення, де вона знаходилася). Загарбники змінили назву на Віджаяпура, що значило «перемога». Держава швидко досягла високого соціоекономічного розвитку, захопила північне узбережжя острова, а також деякі острови поблизу (сучасні Філіппіни).
Ранній доісламський період
У китайському джерелі у 977 році вказується назва держави По-ні, або Боні, яка розташована на Брунейській затоці, на тому ж місці, де й Віджаяпура. Ця держава описується як потужний центр морської торгівлі, зокрема високоякісною камфорою. Згідно із записом близько 1225 року вона називалася Фо-ні (не всі вчені згодні, що це одна й та сама держава) та мала понад 100 військових кораблів для захисту власної торгівлі. Населення По-ні сповідувало буддизм та індуїзм, але також існувала потужна ісламська спільнота. Зокрема до китайського двору правитель По-ні надіслав трьох ісламських торговців як офіційних представників (хоча інтерпретація їх імен як мусульманських ставиться під сумнів іншими дослідниками). Держава По-ні згадується у китайських джерелах і пізніше: у 1280 році вона контролювала значні території на північно-західному узбережжі Калімантану.
Археологічні дослідження демонструють на території Брунею давні поселення не раніше X століття. Головними пам'ятками X-XIV століття були велике поселення поблизу селища Лімау-МанісA Thousand Year Old Brunei Town at Limau Manis. The Daily Brunei Resources, December 14, 2006 і Терусан-Купанг у 4 км вище по течії річки Мендуан від невеликого в той час поселення Кота-Бату. Також розкопки в районі селища Кампонг Танджонг-Нангка у мукімі Сенгкуронг виявили китайську кераміку часів династії Сун (X—XIII століття) нарівні з більш пізньою керамікою династій Мін та Цін.How old is Tanjung Nangka? The Daily Brunei Resources, November 26, 2006 . Цитовано у Kurz, 2016. Крім того потужні поселення існували на території теперішнього Сараваку: Сантубонг у гирлі річки Саравак, Гедонг у 65 км на схід від нього, Джай-Джай у Лімбангу. Занепад цих поселень у середині XVI століття пов'язують з занепадом торгівлі в Південнокитайському морі, який викликаний втратою китайським містом Гуанчжоу статусу торгового центру.
1365 року держава «Буруненг» чи «Баруне» згадується як залежна від імперії Меджепегіт у поемі . У китайському джерелі 1370 року згадується правитель держави Бо-ні «Мо-ха-мо-ша», який надіслав данину імператору. Усупереч васалітету, у По-ні вдерлася армія сусідньої держави Сулу. Імперія прийшла на допомогу васалу, загарбників було вигнано, але втрати були значними. По-ні занепала, і до 1371 остаточно стала провінцією Меджепегіт. Проте сама імперія протрималася недовго і розпалася у 1389 році зі смертю свого правителя.
Брунейський султанат За сучасною брунейською історіографією у 1363 році Алак Бетатар проголосив себе першим султаном Брунею і прийняв іслам під іменем Мухаммад Шах. Ця традиція походить з брунейської епічної поеми «Сіаїр Аванг Семаун» (), де розповідається про Алака Бетатара та його 14 братів. У 1408 році Бруней дістав повної незалежності, а другим султаном став Ахмад. За 5-го султана Болкіаха (правління 1485—1524) Бруней досяг розквіту.
За китайськими джерелами у 1408 році брунейський правитель відвідав Китай задля пошуку підтримки імператора, але занедужав та помер у Нанкіні, де досі знаходиться його могила. На думку низки брунейських істориків цим другим правителем був султан Абдул Маджид Хассан, брат Алака Бекатара.
Утім за записами португальських військових чиновників Малакки, ще й у 1514 році брунейський монарх лишався язичником, тоді як купці вже були мусульманами. Запис 1515 року повідомляє, що правитель Брунею «нещодавно» прийняв іслам.Robert Nicholl. European Sources for the History of the Sultanate of Brunei in the Sixteenth Century. (1975) Іншою проблемою є те, що наявні ісламські джерела є досить пізніми: «Родовід брунейських султанів» () заснований на копіях не раніше 1735 року, а «Генеалогічна таблиця» () з султанського мавзолею датована 1807 роком.
У липні 1521 року Бруней відвідав супутник Фернана Магеллана мореплавець Антоніо Пігафетта. Він першим з європейців детально описав столицю султанату, місто Бруней як побудоване виключно на річці Бруней, окрім будинків короля і найвищої знаті. Він також повідомив, що по обидва боки від річки знаходилося два палаци правителів, причому один був мусульманином, а інший язичником. У 1600 році Бруней відвідав голландський капітан , який описав столицю Брунею та її мешканців. с. 42
Золота епоха У XVI столітті Бруней переживав «золоту епоху». Держава контролювала майже все північно-західне й північне узбережжя Борнео та низку сусідніх островів, домінуючи в торгівлі з Китаєм та португальськими колоніями, заснованими в першій половині XVI століття. За часів правління 8-го султана Саїфа Ріджала Брунейська імперія мала велику територію та багато колоній. «Генеалогія правителів Брунею» повідомляє, що одній із принцес султан надав у володіння 6 територій (Маруда, , Бакуа, , Лавас, ).
Попри мирні відносини з португальцями, Бруней вів експансіоністську політику, а також мав чималу армію. Близько 1500 року султан Болкіах здійснив декілька військових експедицій до Філіппін. На острові Лусон було засновано містечко Кота-Селуронг, теперішня Маніла. Замість місцевих раджей керувати став намісник Болкіаха — його син. Синові спадкував онук Матанда, а тому — його племінник Соліман. Також брунейці згадуються серед найманих вояків на службі в армії Султанату Ачех під час її атаки на Острови Ару 1540 року.
Наприкінці XVI століття султан Мухаммад Хассан реформував систему управління Брунею. Замість двох візирів було введено 4: «» (), головний міністр, який міг бути регентом за відсутності чи неповноліття султана; «ді-гаддонг» (), головний скарбник; «пенанча» (), посада на зразок міністра внутрішніх справ; «» (), адмірал. Всі візирі були родичами султана. Нижче них знаходилися «четерії» () — чиновники шляхетного походження. Лише серед найнижчих чиновників, «ментерів» () могли бути прості брунейці. Велика імперія була розділена на окремі території, що називалися «річками», бо сухопутних шляхів практично не було. Ці території були трьох типів власності: державні, що належали султану та переходили після його смерті до наступного султана; ті, що належали візирам за посадою — також переходили до наступника за посадою; звичайні території, які могли належати султану або знаті, та успадковувалися нащадками особи звичайним чином. Така система влади зберігалася аж до початку XX століття.
Війни з Іспанією
З початку 1570-х років Іспанія захопила філіппінський острів Лусон та почала конфліктувати з Брунеєм за інші частини архіпелагу. Важливу роль у завоюванні Філіппін відіграв конкістадор Мігель Лопес де Легаспі. Окрім територіальної суперечки існувало й питання релігії: іспанці вимагали від брунейських султанів припинити поширення ісламу на Філіппінах, на що султани категорично не погоджувалися. Протистояння закінчилося двома конфліктами 1578 і 1579 років, у яких Бруней зазнав поразки, але зміг відстояти власну незалежність.