Владімірська духовна семінарія — середній навчальний заклад Володимиро-Суздальської єпархії Відомства православного сповідання Російської імперії, що готував священно- і церковнослужителів. Існувала до 1918 року. Після приходу до влади більшовицького режиму учнів та викладачів семінарії було розігнано, а приміщення конфісковано.
Історія
Семінарія була заснована указом Святійшого Синоду в листопаді 1749 року, а в лютому 1750, при єпископі Владімірському і Яропольскому Платоні Петрункевичу, в будівлях скасованого володимирського Успенського монастиря почалися заняття; першим ректором був архімандрит Павєл Томиловський.
Влітку 1788 семінарія була об'єднана з Суздальською і Переяславською семінаріями в один навчальний заклад, що розташувалося в Суздалі (у Владімірі залишилося лише Владімірське духовне училище).
У 1798 році рішенням архієпископа Віктора Онісімова Владімірська духовна семінарія була повернута у Владімір. Перебувала на Нижньогородській вулиці у Сергіївській церкві. У 1804-1808 роках М. Є. Федосєєвим було побудовано кам'яну двоповерхову будівлю, в якій семінарія розташовувалася до 1860-1863 років, коли було побудовано нова триповерхова цегляна будівля. У 1868 році семінарські будови були обнесені огорожею з двома кам'яними воротами на вулицю.
Семінарія посідала чільне місце в системі державних освітніх установ Владіміра. З середовища її учнів вийшли знамениті церковні, державні, громадські та педагогічні діячі. У 1901 році в семінарії навчалося 605 вихованців, викладацька корпорація налічувала 23 викладача, у фундаментальній бібліотеці було понад 11500 томів, в учнівській до 5000.
У революційні дні 1905-1906 років серед семінаристів відбувалися хвилювання: вони взяли участь у загальному політичному страйку в 1905 році, а в березні 1906 року влаштували демонстрацію, протестуючи проти страти лейтенанта П. П. Шмідта. Для утихомирення учнів була викликана поліція, п'ять осіб заарештовано.
У серпні 1918 року семінарія була закрита більшовицьким режимом, а будівля реквізовано.
Ректори
архімандрит Павло (Томіловський) (1750—1753) архімандрит Товія (Кремповський) (1754—1758) архімандрит Амвросій Андріївський (1758—1759) архімандрит Авраамій Флоринський (1762—1773) архімандрит Гервасій Линцевський (22 січня 1778 — 12 жовтня 1788) архімандрит Арсеній Тодорський (1784 — 30 червня 1788) архімандрит Євгеній (Романов) (грудень 1789—1794) архімандрит Йосиф Величковський (1814—1819) архімандрит Павло Подлипський (10 січня — 1 березня 1820) архімандрит Неофіт (Соснін) (1830—1836) архімандрит Євфимій (Бєліков) (14 березня 1847—1852) архімандрит Платон (Фівейський) (3 грудня 1852—1856) архімандрит Леонтій Лебединський (30 травня 1856—1857) архімандрит Платон Троєпольський (18 липня 1857—1860) архімандрит Олексій (Новосьолов) (10 травня 1860 — 17 січня 1867) архімандрит Павло Вільчинський (3 квітня 1867—1878) протоієрей Михайло (Херасков) архімандрит Петро (Другов) (27 січня 1889—1891) архімандрит Никон (Софійський) (30 березня 1891—1898) архімандрит Іона (Вуколов) (1898—1899) архімандрит Євгеній (Бережков) (1899—1905) Іван (Соболєв) 1905—1911 архімандрит Павло (Борисовський) (1911—1916) архімандрит Герман (Косолапов) (26 квітня 1916—1917) архімандрит Герман (Ряшенцев) (1917—1918)
Випускники семінарії Див. Посилання
Малицкий Н. В. Выпускники Владимирской духовной семинарии 1750—1900 Список выпускников 1866, 1868, 1870—1893, 1896—1908, 1910, 1911, 1916 годов Георгий Горбачук Очерк истории Владимирской духовной семинарии