Хуритська література (хурритська література) — це література хуритів, народу північної Месопотамії II тисячоліття до н.е, і їхнього царства Міттані. Збереглася переважно у пізніших записах (транскрипціях) і перекладах хетів в архіві хетських царів у Хаттусі. Охоплює період з XXI до XIII століття до н.е.
Головна частина хуритської літератури — це міфологічні тексти, які, на відміну від хатських і хетських, досить слабко пов’язані з ритуалом. Хуритська міфологія суттєво вплинула на міфологію хетів, а також давніх єгиптян і греків.
Мова
Хурритська мова є мовою хурритів, народу, який прийшов у північну Месопотамію близько 2300 до н.е. і майже повністю зник близько 1000 до н.е. Хурритська була офіційною мовою царства Міттані у північній Месопотамії, також нею імовірно розмовляло первісне населення хурритських поселень у Сирії. Вважається, що носії мови прийшли з Вірменського нагір’я і поширилися південно-східною Анатолією та північною Месопотамією на початку II тисячоліття до н.е.
Це ерґативна, аглютинативна мова, яка разом із урартською складає Хуррито-урартську родину мовХачикян, М.Л. Хурритский язык // Языки мира: Древние реликтовые языки Передней Азии. — М.: Academia, 2010. — с. 126-129.. Існує кілька гіпотез про дальшу спорідненість, але вони не доведені. Зокрема, знаходять спорідненість хурритської з кавказькими (нахсько-дагестанськими) мовами.
Урартська мова теж мала писемність, збереглося близько 200 написів, однак художньої літератури як такої до нас не дійшло.
У XIII столітті до н.е. хетти із заходу, а Ассирія з півдня усе далі просувалися углиб Мітанні, котра зрештою була поділена між цими двома царствами. У XII столітті до н.е. народи моря повністю припинили існування хурритського народу — з цього часу зникають усі написи хурритською (а також низка інших писемних мов — хеттська, угаритська). Звідтоді хурритська засвідчена лише в іменах і топонімах, які зустрічалися в аккадських чи урартських текстах. Скільки часу хурритська продовжувала лишатися розмовною мовою, невідомо.
Корпус текстів
Численні епічні фрагменти, заклинання, пророцтва та листи археологи знайшли при розкопці міст Хаттуса (Богазкей), Марі, Туттуль, Вавилон, Угарит (Рас-Шамра) тощо. Найважливішим для розуміння мови став «лист Мітанні», що був знайдений в Амарні (Єгипет). Хурритський цар Тушратта написав його фараону Аменотепу III. Це був єдиний відомий довгий текст хурритською, доки 1983 року не була знайдена колекція хурритської літератури з хеттським перекладом у Хаттусі.
Також важливі знахідки були зроблені у Сапінуві (Ортакой) у 1990-х, що включають кілька білінгв. Більшість із них лишаються невиданими станом на 2012 рік.
Жодних хурритських текстів з першого тисячоліття до н.е. не знайдено (окрім урартською, яка розвинулася з пізнього хурритського діалекту), однак в Ассирії зберігалися запозичені хурритські слова.
Ні лист царя Мітанні, ні інші хурритські документи, що знайдені на території Мітанні чи сусідніх областей Месопотамії та Сирії, переважно не мають суттєвого літературного значення. Виключення становлять лише обрядова пісня з Угариту та стародавні замовляння з Марі, які продовжували стару месопотамську традицію. Тому основним джерелом дослідження хурритської літератури, однієї з великих літератур Стародавнього Сходу, залишається архів Богазкея, передовсім знайдені в ньому хеттські переклади і перекази хурритських творів, оскільки власне хурритські тексти поки не завжди вдається прочитати. Утім, хетські переклади часто є лише коротким переказом. Так, хурритська поема «Пісня про Божественного Кессі, отця гір» складалася з понад 14 клинописних таблиць (кожна з яких відповідає багатьом сторінкам сучасного тексту), тоді як хетський переказ — це просто сухий виклад змісту поеми (чи її частини), що займає лише кілька десятків рядків.
Історія
Історія стародавнього Близького Сходу у 2000-1000 до н.е. переважно визначалася суперництвом двох народів — індоєвропейців хеттів, що мешкали у центрі Малої Азії та об’єдналися у могутню Хеттську державу у XVIII столітті до н.е., асимілювавши попереднє населення тієї території — хаттів, та неіндоєвропейського і несемітського народу хурритів, що складали з XXIV століття до н.е. головну частину населення північної Месопотамії та північної Сирії. Вже у XVII столітті до н.е. просування хеттів на південь призвело до їхнього зіткнення з хурритами і до впливів хурритської культури на хеттів.
Найдавніші пам’ятки Найдавніші пам’ятки мови — імена і топоніми з кінця III тисячоліття до н.е.
Перші тексти відносяться до правління царя Тішатала, а найдавнішим текстом, який має певну літературну цінність, є будівельна грамота Тішатала (Тіжадала), правителя Уркеша (21 століття до н.е., північ Сирії).
Старовавилонський період До старовавилонської доби (20-17 століття до н.е.) належать не до кінця розшифровані замовляння з Південної Вавилонії та Марі (сучасний Телль-Харірі), а також фрагментарний текст з Тікунанні (північ Месопотамії).
Середньохеттський період До середньохеттської доби (15-13 століття до н.е.) належать двомовні хеттсько-хурритські тексти літературного та міфологічного змісту, які представляють найбільший інтерес з точки зору історії літератури. Також збереглися численні, але важкі для розуміння, ритуальні і ворожбитські тексти, фрагменти міфів та епічних поем, молитви. Усі ці пам’ятки були знайдені в хеттських архівах Хаттуси.
До середини 16 століття належить відомий «Мітаннійський лист» (Лист Мітанні), який написав хурритський цар Тушратта до фараона Аменхотепа III. Цей текст добре зберігся і він повністю розшифрований. До віднайдення хеттсько-хурритської білінгви він тривалий час лишався головним хурритським джерелом.
Іншим текстом, укладеним на території хурритської держави Мітанні, є фрагмент листа з Нагара (сучасний Телль-Брак у Сирії).
До 14-13 століття до н.е. відносять важкозрозумілу хуррито-аккадську білінгву, фрагментовані культові пісні з нотним записом, які мають величезне значення для історії музики, та культові пісні із північносирійського узбережного міста Угарита, що написані місцевим квазіалфавітним письмом.
Невідоме датування Зберігся шумерсько-хурритський список божеств та мантичні (ворожбитські) тексти з Емара (сучасний Телль-Мескене у Сирії), однак їхнє точне датування встановити не вдалося.
Хурритські впливи на інші давні літератури
На хеттську Вплив хурритів на хеттську культуру стає особливо помітним у добу Нового царства (14-13 століття до н.е.), коли у складі Хеттської держави зростає вплив південних областей Малої Азії зі змішаним хурритським та лувійським населенням. У цих районах складається монументальне мистецтво хурритського походження, яке вплинуло і на мистецтво столиці хеттів — Хаттусу (галерея Язиликая). Цариці хеттської династії Нового царства носять хурритські імена, а царі — подвійні (хурритські від народження і хеттські після зведення на престол)Иванов, Вяч.Вс. Хеттская и хурритская литературы // История всемирной литературы: В 8 томах. Т. 1. — М.: Наука, 1983. — c. 118..
В архіві хеттських царів у Хаттусі знайдені копії багатьох давньохурритських текстів. В одному з них цар Хаттусіліс I (бл. 1650-1620 до н.е.) порівнює себе з Саргоном Аккадським I під час опису походу до Євфрату, що, імовірно, відтворює реальні історичні події. Серед інших — більш пізня хурритська версія твору про царів Аккаду та хурритська версія аккадської поеми про Гільгамеша. Імовірно, з цією пам’яткою месопотамської літератури хетти познайомилися через посередництво хурритів.
Про значущість живої хурритської (і тісно з нею пов’язаної лувійської) літературної традиції у новохеттський період свідчить те, що згідно списку осіб, які обслуговували один з храмових центрів літературної та музичної діяльності у Хаттусі, із загальної кількості слухачів 10 було «співцями по-хурритськи» (тобто рапсодами, які виконували хурритські поетичні твори з музичним супроводом), тоді як «писарів по дереву» (що писали ієрогліфами, які вживалися для лувійських та іноді хурритських текстів) було 33, а писарів клинописних (хеттських) текстів — всього 19Иванов, там само..
На грецьку У 20 столітті було розшифрована аккадська клинописна система музичного запису, яка використовувалася та розвивалася також і хурритами. В архіві Угарита знайдена клинописна таблиця, що містила запис слів і музики хурритської обрядової пісні, пов’язаної з ритуалом родючості. У хурритському тексті чергуються п’ятискладові, семискладові та дев’ятискладові рядки. Ця давньосхідна традиція безпосередньо вплинула на грецьку музику і поезію. Влив міг відбуватися як і в самому Угариті, де був грецький квартал, так і через багатовікове спілкування мікенських греків-ахейцев з хеттами. Оскільки є підстави говорити про вплив хеттських епічних сказань, перекладених з хурритської, на грецький епос, то хеттську літературу можна розглядати як місток між античною літературою і хурритською, що виступала як відгалуження стародавньої месопотамської культурної традиції.
Зміна чотирьох поколінь богів у хурритській міфології має паралель у грецькій, аж до характеру богів та сюжетних елементів. Оповідь про боротьбу з чудовиськом Уллікуммі має очевидні паралелі з грецьким міфом про Тифона, аж до єдиного місця фінальної битви. Хеттсько-хурритський епос, як і текст поеми Гесіода, що зазнав його впливу, має сліди усної традиції, зокрема у характерних повторах загальних місць.
Можливо, що і грецький епічний гекзаметр, запозичений характер якого давно припускався спеціалістами з грецької метрики, виник під впливом розміру хурритських і хеттських поем.
Зрештою, не можна не помітити, що традиційний образ Гомера як сліпця-рапсода дуже схожий на звичаї Стародавньої Месопотамії, де співці і музиканти часто бували сліпими.
Хеттські і хурритські поеми, як і недавно відкриті сліди значного впливу єгипетської і семітської культури на грецьку, змушують розглядати грецький епос не лише як новий розділ історії літератури, а і як продовження усієї попередньої давньосхідної. Коли говорять про різницю між давньогрецьким типом культури (період розквіту Афін) та давньосхідним, то не слід забувати, що в самій Греції ці два типи слідували один за іншим і культурна спадкоємність не переривалася.
На єгипетську Хурритська література була тісно пов’язана з єгипетською, про що свідчить дослівний збіг цілих епізодів хурритських міфологічних поем, перекладених на хеттську, з єгипетськими міфологічними текстами. Стосовно Єгипту принаймні 15 століття до н.е. хурритський вплив на релігію є беззаперечним. У магічних єгипетських ритуалах часу Аменхотепа III (межа 15-14 століття до н.е.) і в деяких інших написах згадується хурритська воячка на коні Іштар Шаушка. На думку деяких вчених її образ також ліг в основу грецької легенди про амазонок.
Цікаво, що саме у цей період протягом трьох поколінь укладаються династичні шлюби фараонів з доньками царів хурритської держави Мітанні. А трохи згодом мав бути укладений шлюб вдови фараона з хеттським царевичем, про що детально оповідає літопис першого хеттського царя Нового царства Суппілуліумаса, який до того воював з Єгиптом.
Амарнський період (кінець 15 століття до н.е.) був не лише періодом, коли в Єгипті утвердилася релігія поклоніння Сонцю, що деякими специфічними деталями нагадувала сучасні їй хурритські та хеттські релігійні уявлення, але й періодом пожвавленого дипломатичного листування з іншими країнами Близького Сходу. В архіві ель-Амарни, де збереглося це листування, було знайдено і лист фараона правителю Арцави — південної лувійської області Малої Азії, що в середньохеттський період відділилася від Хеттського царства. У цьому листі, написаному на хеттській, говориться про вірогідний дипломатичний союз Єгипта і Арцави.
У тому ж єгипетському архіві знайдено великий лист царя Мітанні фараону, що написаний на хурритській мові і довий час лишався головним джерелом вивчення хурритської мови.
Міфологічні твори