Струмок Фанно () — 24-кілометрова притока річки Туолетін в американському штаті Орегон. Належить до басейну річки Колумбія. Площа її басейну охоплює близько 83 км² в округах Мултнома, Вашингтон і Клакамас, зокрема приблизно 18 км² у межах міста Портленда.
Витік струмка лежить у (Вест-Гіллс) на південному заході Портленда, звідки він прямує переважно на захід і південь через міста Портленд, Бівертон, Тайгард і Дарем, а також через неінкорпоровані території округу Вашингтон. Впадає до річки Туолетін приблизно за 14 км до її впадіння в річку Вілламетт.
Коли сюди прибули поселенці європейського походження, у цій місцевості мешкав народ калапуйя, який ще в доколумбові часи витіснив народ . 1847 року перший поселенець європейського походження Оґастус Фанно, на честь якого і названо струмок, заснував ферму з вирощування цибулі на території майбутнього Бівертона. Його відреставрована родинна оселя під назвою Фермерський будинок Фанно належить до категорії у Національному реєстрі історичних місць США і є одним із 16 міських парків у вузькому коридорі вздовж струмка.
Попри значне забруднення, в струмку підтримується водне життя, зокрема у його верхів’ях водиться (з плямистим «леопардовим» забарвленням). Басейнові ради на кшталт Прихильників струмка Фанно () працюють спільно з державними установами над обмеженням забруднення та відновленням місцевої рослинности у прибережній зоні.
Течія Витік струмка Фанно лежить на висоті 146 м над рівнем моря, а гирло — 33 м, тобто перепад висот між ними становить 110 м. Головне русло починається приблизно на річковому кілометрі (RK) 24 у районі на південному заході Портленда в окрузі Малтнома. Струмок тече на захід уздовж північного боку шосе Oregon Route 10 (Beaverton–Hillsdale Highway), минає парк Елберт-Келлі і приймає праворуч струмки Айві та Брідлмайл, перш ніж дістатися гідрологічного поста Геологічної служби США (USGS) на Southwest 56th Avenue за 19,2 км від гирла. Невдовзі після цього він послідовно входить на територію округу Вашингтон та неінкорпорованої громади Ралі-Гіллс, проходить під трасою Route 10 і приймає праворуч струмок Сілван. Тут потік повертає на південь, проходить через парк Бауман, де приблизно за 16 км від гирла ліворуч впадає струмок Вермонт, а далі повертає на південний захід і тече через Гольфклуб Портленда () та парк Віста-Брук, де ліворуч впадає струмок Вудс. Звідси він знову тече на захід приблизно на 1,6 км, проходячи через парк Фанно-Крік-Трейл, і приблизно за 13 км від гирла входить до Бівертона, після чого різко повертає на південь і протікає під Oregon Route 217 (Beaverton–Tigard Highway).
Далі струмок Фанно приблизно 3 км тече майже паралельно до Route 217 через парки Фанно-Крік і Ґрінвей. Біля південного краю парку Ґрінвей струмок проходить під Oregon Route 210 (Scholls Ferry Road) і приблизно за 8 км від гирла входить на територію Тайгарда. Далі один за одним у нього впадають струмки Гайтон справа, Еш зліва та Саммер справа, після чого струмок досягає парку Вудард, проходить під Oregon Route 99W (Southwest Pacific Highway) і протікає через парки Фанно і Боніта, а ще через житлові квартали. Між цими двома парками, приблизно за 4,0 км від гирла, ліворуч впадає струмок Ред-Рок. Трохи нижче за течією від парку Боніта ліворуч впадає струмок Болл. Після цього струмок Фанно входить до Дарема, минає гідрологічний пост USGS за 1,82 км від гирла, проходить через парк Дарем-Сіті і впадає до річки Туолетін за 15,0 км від місця її впадіння в річку Вілламетт.
Витрата води USGS контролює витрату води в струмку Фанно на двох постах: один розташований в Даремі, за 1,82 км від гирла, а другий — у Портленді, за 19,2 км від гирла. Середня витрата води на пості в Даремі становить 1,24 м³/с. Це відповідає площі водозбору 81,6 км², тобто понад 99 % усього басейну струмка Фанно. Найбільшу витрату там зафіксували 3 грудня 2007 року — 47 м³/с, а найменшу — 0,03 м³/с — 13 вересня 2001 року та 15 вересня 2009 року. На станції у Портленді середня витрата становить 0,09 м³/с. Це відповідає площі водозбору 6,1 км², або приблизно 7 % усього басейну струмка Фанно. Найбільша зафіксована витрата тут становила 21 м³/с 8 лютого 1996 року, а найменша — 0,0003 м³/с — 4 вересня 2001 року.
Водозбір Водозбір струмка Фанно площею 82,1 км². отримує воду з у Портленді, гори Секстон у Бівертоні та Булл-Маунтен поблизу Тайгарда. Майже весь басейн урбанізований. Близько 18 км², тобто приблизно 22 % від загальної площі, лежить у межах Портленда. Найвищою точкою водозбору є пагорб заввишки 320 м у у Вест-Гіллс. Найвища точка гори Секстон сягає 145 м, а висота Булл-Маунтен становить 218 м. Через басейн протікає приблизно 188 км водотоків, зокрема струмки Еш, Саммер і ще 12 менших приток. Невелика частина басейну лежить у межах міста Лейк-Освіго в окрузі Клакамас, поблизу витоків струмка Болл — притоки струмка Фанно.
Схили у верхів’ях струмка Фанно складаються переважно з , що виходять на поверхню в ярах, але в інших місцях вкриті шаром лесу, нанесеного вітром, завтовшки до 8 м. Найпоширенішими ґрунтами басейну є мулисті та глинисті, й значна ерозія тут — звичне явище. Щороку на територію водозбору випадає близько 1300 мм опадів, майже без винятків у вигляді дощу, причому приблизно половина припадає на листопад, грудень і січень. Хоча значні повені траплялися 1977 року, після урбанізації місцевісти басейн не зазнавав .
До невеликих сусідніх водозборів належать басейни малих приток Вілламетту або Туолетіну. , та інші невеликі струмки на схід від струмка Фанно стікають східним схилом Вест-Гіллс до Вілламетту. На північному заході струмки Голл, Сідар-Мілл і Бронсон впадають у струмок Бівертон — притоку струмка Рок, яка впадає до Туолетіну на річковому кілометрі 61,8, приблизно за 47 км вище за течією від гирла струмка Фанно.
Щорічний екологічний звіт 2015 року Портлендське бюро екологічних послуг (BES) почало видавати щорічні «атестаційні картки» для водозборів або їхніх частин, розташованих у межах міста. BES ставить оцінки у чотирьох категоріях: гідрологія, якість води, середовище існування та риби й дикі тварини. Оцінки з гідрології залежать від кількости асфальтованих та інших у басейні, а ще від того, наскільки вільно течуть його потоки — без гребель чи відведень води. Оцінювання якості води ґрунтується на вимірюваннях температури, вмісту розчиненого кисню, кишкової палички, і таких речовин, як ртуть та фосфор. Оцінка середовища існування залежить від стану берегів і заплав, прибережних зон, лісового намету та інших чинників. Оцінювання риб і диких тварин охоплює птахів, риб і макробезхребетних. 2015 року частина басейну струмка Фанно у межах Портленда отримала від BES такі оцінки: гідрологія — C, якість води — C+, середовище існування — B−, риби й дикі тварини — D−.
Історія Попередніми мешканцями басейну струмка Фанно були атфалаті, або туалаті — плем’я народу калапуйя, яке, за переказами, ще до приходу європейців витіснило давніших жителів — . Долини річки Вілламетт та її великих приток, зокрема Туолетіну, являли собою відкриті луки, які підтримувалися щорічним випалюванням, уздовж річок і струмків траплялися окремі гаї дерев. У теплу пору року калапуя кочували, займаючись рибальством, полюванням на дрібних тварин, птахів, водоплавну птицю, оленів і лосів, а ще збирали горіхи, насіння, коріння та ягоди. Важливими складниками їхнього харчування були та стрілиця. Окрім вилову вугрів, чукучанів і форелі, атфалаті обмінювали товари на лосося у племен чинуків, які жили поблизу . Узимку калапуя мешкали у довгих будинках у постійних поселеннях. Їхня чисельність різко скоротилася внаслідок контактів наприкінці XVIII століття з європейцями, які принесли малярію, віспу, кір та інші хвороби. Додатковий тиск чинили білі поселенці, які захоплювали та обгороджували землі тубільців, вважаючи їх приватною власністю, а іноді карали місцевих жителів за «незаконне проникнення». Від первісного населення атфалаті чисельністю 1-2 тис. осіб, зафіксованого 1780 року, на 1851 рік залишилося лише 65. 1855 року уряд США переселив тих, хто вижив, до резервації далі на захід.
Струмок Фанно названо на честь Оґастуса Фанно — першого європейсько-американського поселенця на берегах цього струмка. 1847 року він заснував цибулеву ферму на земельній ділянці площею 260 га, отриманій за , на території, що згодом увійшла до складу Бівертона. Інші переселенці XIX століття, які оселилися на берегах струмка, займалися переважно лісозаготівлею, землеробством і молочним тваринництвом, аж поки лінії та не зробили басейн доступнішим для міської забудови на межі XIX і XX століть. Oregon Electric — залізнична система завдовжки 79 км, споруджена в 1903-1915 роках, — сполучала центр Портленда з місцевістю Гарден-Гоум у басейні струмка Фанно, де розгалужувалася у напрямках Сейлема та Форест-Гроува. 1914 року Компанія Southern Pacific почала запускати в басейні електропотяги, знані як . Компанія, яка згодом дістала назву , провела в цій місцевости електропостачання, і до 1915 року населення верхньої частини басейну струмка Фанно — , , Гіллсдейла та — зросло до 2 тисяч осіб
Пасажирське сполучення на лінії Red Electric припинилося 1929 року, а лінією Oregon Electric Railway — 1933-го. Приватні автомобілі здебільшого замінили міжміське залізничне сполучення. Шосе Oregon Highway 217 між Даремом і Бівертоном та Oregon Highway 10 між Бівертоном і Портлендом проходять уздовж струмка. Хоча пасажирський рух майже на 80 років припинився, вантажні потяги й далі використовували колії. 2009 року на колишній лінії Oregon Electric, яка належить в окрузі Вашингтон, знову відкрили пасажирське сполучення. Система (WES) має довжину 23,7 км і сполучає Бівертон на півночі з Вілсонвіллом на півдні. Середня частина цього маршруту проходить поблизу нижніх 13 км течії струмка Фанно між Бівертоном і Даремом. WES стала першою сучасною приміською залізницею в Орегоні та однією з небагатьох у США ліній приміського сполучення між передмістями. На своєму північному кінці WES має пересадку на — маршрут легкорейкового транспорту зі сходу на захід між Гіллсборо та Грешем через Портленд, а ще на лінію , яка має сполучення з міжнародним аеропортом Портленда.
Автомагістралі та залізниці обслуговують населення, яке найстрімкіше зростало у другій половині XX століття. Коли 1893 року Бівертон одержав статус міста, його населення становило 400 осіб. На 2010 рік ця цифра зросла до 94 тисяч, утім не всі мешканці жили у межах басейну струмка Фанно. Тайгард, який набув статусу міста лише 1961 року, на 2013 рік зріс до 49 тисяч жителів, причому всі вони мешкали в межах басейну. Струмок Фанно, який до 1850 року був фактично безлюдним, тепер «оточений найбільш густонаселеним регіоном Орегону».
Забруднення Хоча (DEQ) у 1986—1995 роках оцінював середню якість води у струмку Фанно як «дуже погану», від водночас відзначав її поступове поліпшення впродовж цього періоду. Історично струмок забруднювали міські та промислові джерела, невеликі очисні споруди, неефективні септичні системи, фермерські та пасовищні господарства, а ще незаконне скидання відходів. Турбота про здоров’я людей і стан довкілля привела до закриття у 1970-х роках очисних споруд, що не відповідали вимогам, а внаслідок міської забудови кількість ферм і свійських тварин на берегах струмка скоротилася. Заборона 1991 року на фосфатні мийні засоби, ширше під'єднання до міської каналізації, управління зливовими водами та зростання громадської обізнаности допомогли зменшити міське забруднення, не пов’язане з , тож якість води поліпшилася.