БіглярАркуш карти K-42-122 Джуш. Масштаб: 1: 100 000. Стан місцевості на 1983 рік. Видання 1987, Беклярсай, Бекларсай () — гірська річка (сайСаями в Середній Азії називають яри з постійними або тимчасовими водотоками, а також самі водотоки (зокрема, порівняно невеликі річки, рівень води в яких зазнає різких сезонних коливань, або ж вони повністю пересихають).) в Кошрабадському районі Самаркандської області і Нуратинському районі Навоїйської області (невелика ділянка по кордону, перед гирлом) Узбекистану, права притока сая (сухого русла) Каламджар.
Річка послідовно змінює назви: у верхів'ї — Устук (), далі — Бігляр, в середній течії — Акчаб (Акчабсай) (), у нижній - Урганчі (УрганжіСамаркандская область. Справочная политико-административная карта. Масштаб 1:400 000. Ташкент: «Госкомгеодезкадастр», 2008. ISBN 978-9943-15-066-9) ()Національна енциклопедія Узбекистану «Б» .
Загальний опис Довжина сая дорівнює 41 км, площа басейну — 180 км².
Середньобагаторічна витрата води поблизу кишлаку Янгі-Акчаб становить 0,714 м³/с«Національна енциклопедія Узбекистану» наводить величину середньобагаторічної витрати води (без зазначення пункту вимірювання) в 0,53 м³/с.. Річку живлять талі води снігів і дощі. Основний об'єм стоку припадає на весну. Після весняних злив по руслу можуть проходити сильні селі. У літній і зимовий період кількість води в Біглярі зменшується, зазвичай, до повного висихання. Для кишлаку Янгі-Акчаб об'єм стоку за рік дорівнює 22500000 м³, середній модуль стоку — , шар стоку — 125 см/рік, коефіцієнт мінливості стоку — 0,739 (за час спостережень у 1964—2002 роках). Річний стік для використання на зрошення, за оцінкою, становить понад 13 млн м³.
Течія річки Устук бере початок на південному схилі Північного Нуратинського хребта (власне Нуратау). Невеликі водотоки, які формують річку у верхів'ї, мають джерельне походження. Від витоку тече в північно-західному напрямку, далі повертає на південний захід. Нижче на берегах сая є населений пункт Устук. Звідси річка орієнтується в загальному західному напрямку, але утворює за течією безліч вигинівЛист карти K-42-122 Сентяб. Масштаб: 1: 100 000. Стан місцевості на 1983 рік. Видання 1987.
У районі злиття з Тікташем біля населеного пункту Наккі водотік отримує назву Бігляр. Далі Бігляр тече на північ від гір Джайляу. Тут на річці побудоване Акчабсайське водосховище. У безпосередній близькості від сучасного резервуара в XVI столітті існувала гребля Абдуллаханбанді, залишки якої збереглися дотепер. Гідротехнічна споруда побудована в найвужчому місці скелястої Ущелини, яке Бігляр утворює вище кишлаку Акчаб.
На ділянці нижче водосховища русло пролягає, загалом, на південний захід, проходячи між кишлаками Акчаб і Янгі Акчаб. Пагорби — адири, які змінили ущелину річки, все більш згладжуються. Звідси починається ділянка течії, де річка пересихає. Тут Бігляр приймає значну ліву притоку Акчаб (сезонно), і далі сам має цю назву (на карті, яку в своїй книзі наводить А. Р. Мухамеджанов, назва Акчабсай використовується для Бігляра і вище за течією, вже за греблею Абдуллаханбанді). Пройшовши по території населеного пункту Ескі Акчаб, сай потім тече в загальному західному напрямку, який зберігає до гирла.
У пониззі по берегах сая послідовно стоять населені пункти Тіллякан (де є невелике водосховище), Джугантепа, Сартсилу, Урганчі, Барак, Сариаул , Сумбул. У районі однойменного кишлаку отримує назву Урганчі. Між Бараком і Субулом русло переходить у яр завширшки 7 і завглибшки 2 м. На кінцевій ділянці топографічні карти Генерального штабу позначають річку як сухе русло.
Поблизу населеного пункту Джилантамгали Урганчі зливається з Саєм (сухим руслом) Каламджар. У джерелах Бігляр може належати до басейну Зеравшана, хоча фактично Каламджар закінчується сліпоЛист карти K-41-132 Нурата. Масштаб: 1: 100 000. Стан місцевості на 1983 рік. Видання 1989.
Господарське використання Віддавна річка забезпечувала водопостачання таких кишлаків як Бігляр, Акчаб, Янгі Акчаб. У долині Бігляра збереглася гідротехнічна споруда XVI століття — гребля Абдуллаханбанді.
Абдуллаханбанді Гребля — водосховище Абдуллаханбанді являє собою чудовий приклад інженерно-технічної думки в середньовічній іригації. Її побудовано в 1580-х роках за наказом бухарського хана Абдулли-хана IIАбдуллахон банди — Національна енциклопедія Узбекистану. Залишки греблі вперше відзначив у 1913 році М. О. Димо, який входив тоді до складу Бухарської експедиції, спорядженої Відділом земельних поліпшень Міністерства сільського господарства. У 1957—1962 роках цю історичну пам'ятку дослідив Махандар'їнський археологічний загін Інституту історії та археології Узбекистану під керівництвом Я. Г. Гулямова.
Матеріалом для греблі слугували плити з каменю (сланцю). Будівельники їх скріплювали водостійким будівельним розчином. Довжина дамби поверху дорівнювала 85 м, в основі — 73 м, висота становила 14,5 м. Її товщина східчасто розширювалася за рахунок задньої частини від 4,5 м поверху до 15,3 м в основі, що допомагало краще стримувати напірний тиск води і підвищувало коефіцієнт стійкості на перекидання. Також до складу інженерного комплексу входили водоспуск на щитових затворах (без приводу), донна галерея з вертикальною шахтою і катастрофічний водоскид з відведенням можливих надлишків води в арик вздовж русла річки.
Слід зазначити, що об'єм старовинного водного резервуару був невеликий. За оцінками, сформоване греблею водосховище було завдовжки 1,5 км, завширшки від 75 до 125 м і акумулювало 1-1,2 млн м³ води. Такий об'єм становить не більш як 10 % від річного стоку Бігляра. Проте особливою заслугою середньовічних іригаторів є вибір місцевості для спорудження греблі.
Гідротехнічну споруду звели в найбільш вдалому, найвужчому місці річкового каньйону. Планувальники сучасного Акчабсайського водосховища розташували його греблю практично в тому самому місці, що й Абдуллаханбанді. Геологічні й геофізичні розрахунки показали, що ця точка ущелини одночасно є найміцнішою. Нижче за течією сай двічі перетинається з розломом в земній корі, який, у разі спорудження водного резервуару, міг би становити небезпеку. А. Р. Мухамеджанов приходить до висновку, що будівельники Абдуллаханбанді, з одного боку, володіли порівняно високими технічними знаннями в поєднанні з досвідом, з іншого — володіли глибокими і різнобічними знаннями про місцевість, важливими для гідротехнічного будівництва.
Водосховище греблі Абдуллаханбанді забезпечувало водопостачання кишлаків Камар, Акчаб, Урганчі, Рабат, Джилантамгали і Сайкечар з прилеглими до них землями , з нього надходила вода на розташовані нижче споруди. У XVI столітті тут зрошувалося в середньому 1-1,2 тис. га земель.
Згодом бурхлива течія бігляра прорвала Абдуллаханбанді. Дотепер збереглося 2/3 дамби, ще одна третина з лівого берега каньйону — повністю знищена.
Притоки Бігляра Бігляр має велику кількість приток, однак частина з них має сезонний характер. До числа значних належать (від верхів'я до пониззя): Ангаранно (ліворуч), Найвак (ліворуч), Кушауз (сезонно, ліворуч), Бузуруката (сезонно, ліворуч), Саурак (праворуч), Тікташ (ліворуч), Акчаб (сезонно, ліворуч).
Примітки Коментарі
Джерела
Література Бекларсой — Національна енциклопедія Узбекистану.