Gobron-Brillié (Гоброн-Брійе) — з 1898 року французький виробник автомобілів. Штаб-квартира розташована в місті Булонь-Біянкур. 1918 року компанія була перейменована на Gobron. 1930 року компанія припинила виробництво автомобілів.
Гюстав Шарль-Алексіс Гоброн та Ежен Брійе. Заснування компанії Гюстав Шарль-Алексіс Гоброн народився в 1847 році в Арденнах в сім'ї нотаріуса Порфіра Гоброна. Як і його старший брат, відомий французький політик часів зародження Третьої республіки, — Жуль Феррі, він закінчив юридичний факультет, і також був природженим оратором. Під час Франко-прусської війни в 1870 році, коли Париж виявився обложений пруссами, офіцер Гоброн покинув столицю на повітряній кулі, яка приземлилася в Нідерландах. Звідти він повернувся в Луари, де і розташовувалася його військова частина, продовживши битися проти пруссів. 1885 року майже половина виборців його округу проголосувала за нього на виборах, тим самим він став членом генеральної ради Арденн. Будучи вже немолодою людиною, він захоплюється автомобілями, і в 1898 році залишає пост директора у фірмі Godillots, яка мала великий контракт з французькою армією на поставку чобіт. Його компаньйоном став талановитий інженер Ежен Брійе і, разом викупивши приміщення в Булонь-сюр-Сен, вони засновують компанію Societé des Moteurs Gobron-Brillié.
Початок виробництва автомобілів. Автомобілі Gobron-Brillié
Всього через кілька місяців за ворота фабрики виїжджає двоциліндровий автомобіль Gobron-Brillié 8CV. Автомобіль відразу змушує говорити про себе, оскільки його силовий агрегат, розроблений Еженом Брійе, відрізнявся від усього того, що люди звикли бачити на саморушних екіпажах. При наявності всього двох вертикально розташованих циліндрів, об'ємом 1.6 л, у мотора було цілих чотири поршня, які рухалися вгору-вниз назустріч один одному. Поршні з нижнім розташуванням задіювали в рух колінвал, а верхні поршні, хід яких був коротший нижніх, з'єднувалися з колінчастим валом через систему тяг, коромисел і ексцентриків, при цьому мотор мав всього один розподілвал, а весь механізм був синхронізований. Займання палива відбувалося між поршнями, приблизно на середині ходу верхніх поршнів, на тому ж рівні були встановлені і свічки запалювання, а також впускні (праворуч від блоку) і випускні (ліворуч) клапани, що працювали за допомогою штовхачів. Не дивлячись на складність конструкції, система виявилася досить надійною і забезпечувала відмінну плавність роботи мотора, журналісти того часу порівнювали хід цього двоциліндрового двигуна з чотирициліндровими агрегатами.
Крім незвичайної конструкції двигуна, машина мала і незвичайну систему живлення, замість карбюратора була встановлена плунжерна система, яка могла подавати в камеру згоряння будь-який вид пального. Оскільки мотор міг працювати на етилованому спирті, а значить і на коньяку з бренді, то новинка стала мати попит в тих регіонах країни, де були складнощі з наявністю бензину, але з алкоголем ніяких проблем не було. Бачачи успіх цих автомобілів, ліцензію на виробництво цієї конструкції купує французька фірма Nancéenne, а незабаром дозвіл купує і бельгійський виробник зброї Nagant, з яким договір закінчився в 1905 році. Автомобіль відразу отримує низку нагород, як на виставках, так і на змаганнях. Наприклад, в 1899 році на виставці в Лондоні творці отримують золоту медаль за конструкцію автомобіля, а на гонках в Остенде гонщики, що брали участь на GB 8CV, приходять 2 і 3, а в гонках Булонь-сюр-Мер одна з машин зовсім фінішує першою.
У 1900 році автомобіль на Всесвітній виставці, що проходила в Парижі, завойовує ще одну золоту медаль за конструкцію шасі і двигуна, до призової скарбнички додається нагорода, отримана на шоу в Монте-Карло, також автомобілі цієї марки займають перші позиції на фініші під час гонок в Льєжі і Спа. 1901 року з'являється потужніша модель з 10-сильним мотором, який був розташований спереду, автомобіль мав три швидкості передач, причому їх було три як при русі вперед, так і назад, максимальна швидкість дорівнювала 55 км на годину. Цей автомобіль виставляють на гонки Париж-Берлін, управляти ними беруться дружина Гоброна — Сюзанна Шерер і новий водій-випробувач компанії — Луї Еміль Ріголлі. Один із засновників фірми — Ежен Бійе виступав на ліцензійному Nancéenne традиційної конструкції, тобто із заднім розташуванням двигуна. На жаль, мадам Шерер змушена була зійти з гонок, а Ріголлі зміг показати тільки 39 результат. Бійе виступив краще, прийшовши до фінішу тридцять другим. Але не дивлячись на не найкращі місця, Міністерство сільського господарства Франції видає всім трьом золоті медалі за використання спирту і спиртних напоїв як застосовуваного палива. 1901 року починаються продажі автомобілів і в Англії, компанія з Іпсвіча Botwood and Egerton реалізовувала автомобілі, які могли їздити як на бензині, так і на алкоголі, під маркою Teras, встановлюючи на них свої кузови, продажі їх тривали до 1903 року, після чого Botwood and Egerton стала представляти інтереси британської марки Primus.
Через рік Ріголлі показує непоганий результат у марафоні Париж-Відень, де отримує золоту медаль за подолання одного кілометра за рекордний час, також він виграє в гонках місцевого значення в Шато-Тьєррі і Гайоні. У липні 1902 року Ріголлі виступав у гонках, що проходили в Арденнах, на новому чотирициліндровому 3.8 л автомобілі моделі 18CV. Не дивлячись на те, що кількість циліндрів збільшилася, конструкція мотора не змінилася, просто додався другий блок з парними циліндрами.
У 1903 році будується по-справжньому спортивний автомобіль з 12.3 л мотором, потужністю в 60 к.с., який швидко змінюється ще потужнішою 13.5 л 100-сильною моделлю, двигун якої отримав вперше в світі клапани з боковим розміщенням, 4-ступінчаста трансмісія мала ланцюговий привід задніх коліс. Ріголлі на такому автомобілі посідає перші призові місця в Лафре, Гайоні (Кубок Фігаро) і в Шато-Тьєррі, де Ріголлі і Дюре долають швидкісний рубіж за 100 км на годину. Також Ріголлі приходить другим після Габріеля, що виступав на Mors, в найвідоміших гонках 1903 року — Париж-Мадрид. На жаль, в лідери не вдалося вибитися Дюре і Кошлену, що керували такими ж автомобілями. У липні 1903 року Артур Дюре вирішив встановити рекорд швидкості на цій машині, вибравши як трасу нову дорогу, покладену в Остенде. Він розвиває швидкість в 134,303 км/год, ставши першою людиною, яка подолала рубіж в 80 миль на годину, побивши при цьому рекорд, встановлений фірмою Mors. Через чотири місяці, незадоволений своїм результатом, він розганяє свій Gobron-Brillié 100CV по дорозі в Дурдані до швидкості в 136 км на годину, що стає новим рекордом швидкості. До машини відразу виник непідробний інтерес, оскільки мотор у неї був нетиповий — з двома поршнями на циліндр.
Однак перемогу своїх автомобілів разом з фірмою не міг відсвяткувати Ежен Брійе, оскільки, не порозумівшись з Гоброном, він залишає фірму і йде на вільні хліби. Брійе засновує за допомогою компанії Schneider et Cie свою власну компанію — Société des Automobiles Eugène Brillié, яка буде випускати автомобілі цілком традиційної конструкції, оскільки право виробництва двопоршневих моторів залишалося за Gobron-Brillie. Ежен Брійе в 1906 році створить перший паризький автобус, в тому ж році він припинить випускати легковики, перейшовши на виробництво комерційного транспорту, в тому числі і тракторів, а в 1915 році створить перший французький танк Schneider CA1, коли автомобільне відділення Schneider et Cie буде вже належати організації Société d'Outilillage Mécanique et d'Usinage d'Artillerie. Фірма Schneider існує й донині, займаючись виробництвом електроніки. Однак, не дивлячись на те, що Брійе покинув компанію, продукція продовжувала носити і його ім'я на решітці радіатора.
У 1904 році модельний ряд складався з двох моделей — 12CV з 2.3 л двоциліндровим мотором і чотирициліндровий 24/35CV з 4.6 л мотором, крім цього пропонувався і 13.5 л автомобіль, потужність якого була доведена до 110 к.с., потужність мотора була піднята завдяки заміні оригінальної системи живлення на звичайний карбюратор.
Ріголлі вирішує поставити новий рекорд швидкості на автомобілі, який отримав клиноподібний передок, в останній день березня Ріголлі б'є рекорд фірми Mors, встановлений американцем Вантербільтом, показавши 152 км на годину. Але француз був не задоволений результатом, йому хотілося подолати психологічний бар'єр в 100 миль на годину, або 161 км/год. 21 липня 1904 року в Ніцці йому вдається подолати кілометровий відрізок за 21.6 секунди, що дорівнює 166 км на годину, або 103,56 милі на годину. Тим самим вдруге марка Gobron-Brillié долає важливу для людини швидкісну позначку, цього разу в 100 миль на годину. У підсумку за два швидкоплинних рекорди швидкості Ріголлі дістається два кубки від барона Ротшильда, який був організатором такого роду змагань, до них додаються кубки, виграні в Ла Тюрбо (1 і 2 місця), кубок за перше місце в Остенде і два кубки «Фігаро», привезених з Гайону.
Після такого успіху фірма вирішила виставити автомобілі на відбірковий тур Франції для участі в «Кубку Гордона Беннетта», але там ввели обмеження ваги — машина повинна була важити не більше тонни. З автомобілів познімали всі панелі кузова, проте машина все одно важила більше тонни, тоді пішли на видалення підсилювачів рами, що зіграло негативну роль під час гонок. Ріголлі, Бертон і Дюре сходять один за іншим, оскільки деталі охолодження просто відвалюються під час гонки. Проте розчарування від поразок нівелюється замовленням від братів Райт, які вирішують ставити на свої літаки серії Flight не тільки двигуни фірми Darracq, а й Gobron-Brillie.
У 1905 році удача знову відвертається від Ріголлі, він займає всього-лише восьму сходинку на фініші під час плей-оффу, знову тим самим не потрапивши на «Кубок Беннетта». Не дивлячись на чорну смугу в спорті, клієнти не відвертаються від виробника, за яким трималася слава виробника потужних і надійних автомобілів. У 1906 будується новий 7.6 л 60-сильний мотор для моделі 40/60HP, вона мала кнопку вимикання маси на панелі приладів, одним її натисканням можна було знеструмити двигун для його моментальної зупинки. Крім неї і моделі 24/35CV клієнтам пропонувалася і нова 11.4-літрова шестициліндрова машина — 60/75CV. Майже всі старші моделі цієї фірми мали подвійну ланцюгову передачу і спарені задні колеса, це стосувалося як серійних туристичних автомобілів, так і «болідів».
Тим часом Ріголлі виступає на Гран-прі АКФ 1906 року, що проходив у Ле-Мані, але не зовсім вдало, через місяць він все ж виграє на трасі Маас, що в бельгійському місті Спа. На початку 1907 року лондонська фірма Westminster Bridge Garage закупила невелику партію топових чотирициліндрових автомобілів моделі 40/60HP, які обслуговували ВІП-клієнтів за маршрутом: лондонський готель «Рітц» — паризький готель «Рітц», експрес-поїздки тривали біля дванадцяти годин, зате клієнт міг зупинитися в будь-який момент, на відміну, якби він подорожував на поїзді.
У 1907 році Ріголлі бере участь Гран-прі АКФ в Дьєпі, однак вибуває з гонки, в квітні того ж року проходить друга Тарга Флоріо, куди вирушають Дюрест, Девітт і Фор. Найкращим з них стає Дюрест, який прийшов до фінішу 14, Фор приходить 29 з тридцяти учасників, Девітт зовсім сходить з дистанції, ну а виграли в ТФ по праву італійські екіпажі, що виступали на FIAT — Фелічче Наццаро та Вінченцо Лянча, замикав трійку лідерів Моріс Фабрі на Itala.