Іва́н Григо́рович Міна́єв (, село Щемелиха, колишнього Кармановського району Смоленської області, Російська Федерація — , місто Луганськ Луганської області) — український радянський діяч, начальник комбінату «Ворошиловграджитлобуд». Депутат Верховної Ради УРСР 8—10-го скликань.

Біографія Народився в селянській родині.

У 1945—1947 роках — підземний забійник, врубмашиніст шахтоуправління «Талівське» Ворошиловградської області.

У 1950 році закінчив Краснолуцький гірничий технікум. Навчався у Донецькому індустріальному інституті за спеціальністю «Будівництво гірничих підприємств», який закінчив в 1952 році.

У 1953—1958 роках — змінний інженер, начальник гірничої дільниці, начальник гірничого цеху будівельного управління, головний інженер шахтобудівельного управління в містах Ровеньки і Краснодон Ворошиловградської області.

Член КПРС з 1957 року.

У 1958—1960 роках — начальник Дар'ївського шахтобудівельного управління № 2 тресту «Краснолучшахтобуд» Луганської області. У 1960—1963 роках — керуючий тресту «Краснодонпромшахтобуд» Луганської області.

У 1963—1967 роках — начальник комбінату «Донбасантрацитшахтобуд» Луганської області.

У 1967—1971 роках — начальник комбінату «Луганськважбуд» Луганської області.

У 1971—1987 роках — начальник комбінату «Ворошиловграджитлобуд» Ворошиловградської області.

З 1987 року перебував на пенсії, продовжував працювати старшим інженером, начальником нормативно-дослідницької станції комбінату «Ворошиловграджитлобуд». Пізніше працював у Луганському територіальному управлінні матеріально-технічного забезпечення, в Державній товарно-сировинній компанії «Луганськголовпостач», де з 1997 по 2002 рік обіймав посаду радника.

Потім — на пенсії в місті Луганську.

Нагороди орден Леніна два ордени Трудового Червоного Прапора орден Знак Пошани медалі кавалер почесного знаку «Шахтарська слава» 1-3-го ст. заслужений будівельник Української РСР почесний громадянин міста Луганська (.09.1999) почесний громадянин Луганської області (27.06.2001)

Література Депутати Верховної Ради УРСР. 9-е скликання — 1975 р.

Посилання