Бегемо́т звича́йний, або гіпопота́м (Hippopotamus amphibius) — ссавець із ряду парнокопитних, підряду свиновидих (нежуйних), родини бегемотових, єдиний сучасний вид роду Hippopotamus. Характерною особливістю бегемота є його напівводний спосіб життя — більшу частину часу він проводить у воді, виходячи на сушу лише вночі на кілька годин для годівлі. Бегемот мешкає тільки у прісній воді, хоча може зрідка з'являтися в морі.
Загальна інформація Бегемот — одна з найбільших сучасних наземних тварин. Щодо рекордної маси дані різняться; деякі джерела називають 3500 кг, інші — 4064 кг, треті ж вказують навіть масу 4500 кг . Однак зазвичай самці в середньому важать близько 1600 кг, а самки — близько 1400 кг. Висота бегемота в плечах — до 1,65 м. Довжина тіла дорослого представника буває не менше 3 м, але досягає і 5,4 м. Хвіст досягає довжини 56 см. Таким чином, гіпопотам конкурує з носорогами за друге, після слонів, місце за масою серед наземних тварин. Раніше найближчими родичами бегемотів вважалися свині, однак зараз вчені вважають, що ними є кити.
В даний час бегемот живе тільки в Африці на південь від Сахари, хоча в давнину (наприклад, в античні часи) він був поширений ширше, мешкаючи на території Північної Африки (Єгипет, сучасні Марокко і Алжир), і, можливо, зустрічався на Близькому Сході, але вже до раннього Середньовіччя зник із цих місць. За даними 2006 року, коли Міжнародний союз охорони природи визнав статус бегемота вразливим, його чисельність на континенті оцінювалася від 125 до 150 тис. голів, при цьому маючи тенденцію до зменшення. Часто це викликано тим, що в неблагополучних країнах Африки держава не в силах налагодити адекватні заходи з боротьби із браконьєрством. Корінне населення добуває бегемотів насамперед заради м'яса, тому війни і нестабільність в ряді країн континенту, що змушують голодуючих людей шукати їжу, завдають катастрофічних збитків поголів'ю бегемотів. Величезною загрозою є руйнування середовища існування, неминуче при зростанні населення Африки.
Незважаючи на широку популярність бегемота, у багатьох відношеннях цю тварину вивчено недостатньо. Це стосується як низки ознак його способу життя і поведінки, так і генетичних зв'язків з іншими тваринами, фізіології і багато чого іншого. Частково це пояснюється труднощами спостереження за бегемотами, які проводять більшу частину світлого часу доби у воді. До теперішнього часу погано досліджена також еволюційна історія бегемота; відомо, проте, що в порівняно недавній за еволюційними мірками час в Африці одночасно жило кілька видів бегемотових. Крім звичайного бегемота, в Африці зараз зберігся тільки один вид родини — карликовий бегемот (Choeropsis liberiensis).
М'ясо бегемота їстівне і здавна використовувалося в їжу африканцями. У 1950-60-і роки в багатьох країнах серйозно розглядалася можливість перетворення бегемота в домашню м'ясну тварину. Значну цінність представляють ікла бегемота, що перевершують за вартістю слонову кістку. В Африці у багатьох місцях дозволене трофейне полювання на гіпопотамів. Бегемот має також важливе значення як частий мешканець зоопарків. Велика роль бегемота в культурі багатьох африканських народів; бегемот займав також помітне місце в культурі і міфології деяких древніх держав, особливо Стародавнього Єгипту.
Поведінка
Поведінка бегемота вирізняється вираженою агресивністю. Бійки бегемотів-самців часто призводять до загибелі одного з учасників. Випадки нападу бегемота на людину також досить часті. Бегемот, за деякими даними, є найнебезпечнішим для людини звіром Африки — від його нападів гине значно більше людей, ніж від нападів левів, буйволів або леопардів.
Зовнішність і будова
Зовнішній вигляд
Зовнішність бегемота досить характерна. У нього масивний бочкоподібний тулуб на коротких товстих ногах. Ноги настільки короткі, що черево гіпопотама при ходьбі майже торкається землі. Величезна, притуплена спереду голова збоку має вигляд прямокутника і за вагою досягає чверті загальної маси звіра (до 900 кг). Ніздрі, очі і вуха трохи підняті і розташовані в одній площині, так що бегемот може дихати, дивитися і чути, залишаючись майже повністю під водою і виставивши лише самий верх голови. Шия дуже коротка і практично не виражена. Очі невеликі, оточені м'ясистими повіками. Ніздрі дуже широкі, спрямовані вгору, здатні щільно закриватися завдяки м'ясистим краям і добре розвиненій спеціальній мускулатурі. Вуха також дуже маленькі, рухливі. Бегемот, що знаходиться у воді, постійно помахує ними, відганяючи комах або занадто настирливих птахів, які сідають йому на голову.
Морда бегемота дуже широка, її передня частина покрита короткими грубими вібрисами. Ширина щелеп досягає 60-70 см. Паща може розкриватися надзвичайно широко — на 150 градусів. Кінцівки бегемота мають 4 пальці, кожен з яких закінчується подобою копитця. Пальці з'єднані шкірястою перетинкою, що допомагає при плаванні. Коли звір ходить по суші, особливо по болотистому ґрунті, пальці розсуваються в сторони і перетинка натягується, утворюючи досить широку опору, щоб не провалюватися в бруд. Хвіст короткий, своєрідної форми — майже круглий в перерізі біля основи, він звужується і стає все більш стислим з боків, стаючи до кінця майже плоским. Така форма хвоста дозволяє бегемоту використовувати його для розбризкування посліду, що має важливе комунікативне значення.
Статевий диморфізм
Статевий диморфізм виражений порівняно слабо. Самки менші за самців, хоча різниця в масі в середньому невелика, близько 10 %, голови у самок щодо розміру тіла помітно менші. Крім того, ікла у дорослих самців розвинені набагато сильніше. Їх основи настільки великі, що утворюють на морді, позаду ніздрів, добре помітні здуття, за наявністю яких самця можна легко відрізнити від самки, навіть якщо над водою видно тільки голову. За первинними статевими ознаками самця від самки при погляді з великої відстані відрізнити складніше, оскільки сім'яні залози самців, на відміну від інших копитних, приховані всередині тіла і зовні зовсім непомітні. Копулятивний орган самця спрямований назад. Примітно також, що відмінність в довжині пальців передніх ніг (середні довші, ніж крайні) у самок менша, ніж у самців. При вивченні викопних решток вимерлих бегемотів цей фактор ускладнює визначення видів.
Шкіра бегемота
Забарвлення шкіри бегемота зазвичай сіро-коричневе з рожевим відтінком. Навколо очей і вух шкіра рожева. Спина, особливо в задній частині тіла, як правило темніша, часто повністю сірого кольору; черево більш рожеве. У самців, крім того, шкіра покрита густою мережею шрамів і подряпин, отриманих у бійках з родичами. Найтонша шкіра — біля основи хвоста, тому хворим бегемотам в зоопарках уколи роблять саме в цю частину тіла — там голка шприца може дістати вену. Показово також, що в зоопарках бегемотам зашивають рани із застосуванням замість ниток металевого дроту.
Шкіра бегемота надзвичайно товста — до 4 см. Вона практично не має шерстного покриву, за винятком того, що на морді є численні, але досить короткі (кілька сантиметрів) жорсткі вібриси. На кінці та меншою мірою на ребрі плоского хвоста також є рідкісна і груба шерсть, схожа на свинячу щетину. Рідка і коротка щетиноподібна шерсть часто присутня на кінцях вух. На тілі бегемота є дуже небагато тонких і коротких шерстинок — всього лише близько 25 на 100 см² на спині та ще більш рідка шерсть на боках і череві, яку майже неможливо розглянути навіть з близької відстані.
При знаходженні гіпопотама поза водою він втрачає воду з організму через шкіру значно швидше, ніж чисто сухопутні ссавці. Це також змушує бегемотів проводити більшу частину часу в воді. При сильному висиханні, коли гіпопотам довго не має можливості зануритися у воду, шкіра пересихає і тріскається.
У бегемота потові і сальні залози відсутні, але в нього є особливі, властиві тільки Бегемотові, шкірні залози, які виділяють під час сильної спеки особливий слизовий секрет червонуватого кольору. За цих обставин нерідко здається, що по тілу тварини тече кривавий піт (це приводило в подив ще античних спостерігачів). Цей «піт» захищає шкіру від сонячних опіків. Японські вчені у 2004 році провели детальне дослідження цієї особливості бегемота і прийшли до висновку, що призначення червоного секрету шкірних залоз полягає, ймовірніше, не в захисті від ультрафіолетових променів, а в дезінфекції. Пігменти, які входять до складу «поту», мають яскраво виражену антисептичну дію і відмінно допомагають загоєнню численних подряпин, які постійно є на шкірі гіпопотама. Крім того, ці виділення відлякують комах, яких особливо багато поблизу водойм.
Особливості будови
Скелет гіпопотама має низку характерних рис, викликаних необхідністю витримувати величезну вагу тіла тварини. Кістки скелета масивні, особливо це стосується хребців. Лопатка, що займає майже вертикальне положення, утворює з кістками передніх ніг практично одну лінію. Ребер 13 пар.
Відомий німецький зоолог Бернгард Гржимек, описуючи будову бегемота і відносний розмір його органів, наводив такі цифри. При обробленні фахівцями ветеринарного управління Кенії туші молодого бегемота вагою 1456 кг виявилося, що чистого м'яса в ній було 520 кг, на кістки припало 280 кг, шкіру — 48, жир — 33, печінку — 27, легені — 9, серце — 7,8 і язик — 5 кг. Загальна довжина травного тракту — до 60 м, що дозволяє бегемоту засвоювати клітковину значно повніше, ніж багатьом іншим травоїдним. Шлунок бегемота трикамерний і вельми великий навіть за мірками копитних; його об'єм може досягати 500 л.
Мозок бегемота досить великий в абсолютному вираженні — в середньому 882 ± 18 см³, але щодо об'єму тіла вкрай малий — за масою він становить в середньому лише 1/2789 частину (у людини в середньому 1/40) . Коефіцієнт енцефалізації (характеристика, що позначає питому масу мозку тварини в розрахунку на один грам маси його тіла і використовувана рядом фахівців для характеристики рівня інтелекту того чи іншого виду тварин) у гіпопотама також дуже невеликий — 0,7 в порівнянні з 5 (за іншими підрахунками — 8) у людини та 3,6 у дельфіна-афаліни — і приблизно рівний цьому показнику для таких малоінтелектуальних тварин, як броненосці.
Зуби бегемота
У гіпопотама 36 зубів — в кожній щелепі 2 ікла, 4 різці, 6 передкорінних і 6 корінних зубів. Верхній шар емалі зубів жовтого кольору, він має виняткову твердість і міцність. Ікла і різці у бегемота виключно великі; вони ніколи не використовуються для зривання рослинності або її пережовування — перші використовуються в основному як зброя, а різці — як зброя, а також для риття, особливо при поїданні солоного ґрунту на солонцях.
Особливого розвитку досягають ікла нижньої щелепи, гострота яких постійно підтримується завдяки самозаточуванню при терті об ікла верхньої щелепи. За формою вони серпоподібні; вістря їх направлене вгору, а при великій довжині все сильніше заломлюється. Ікла самців набагато довші, ніж у самок. Вони не мають коренів і ростуть все життя, досягаючи іноді ваги близько 3 кг кожен; найбільший з нормально розвинених бегемотових іклів, що зберігається в Бельгії, має довжину 64,5 см. Форма нижніх іклів характерна наявністю добре помітної поздовжньої канавки, яка відсутня на іклах верхньої щелепи.
У виняткових випадках зустрічаються самці з неймовірно довгими, гіпертрофованими іклами довжиною понад 1 м, згадується навіть довжина 122 см. Зазвичай такої довжини ікла досягають, якщо звір втрачає ікло протилежної щелепи; тоді ікло не сточується і поступово розростається до величезних розмірів, загинаючись все сильніше назад. Описані гіпопотами, у яких аномально довгі ікла пронизували губу і виднілися зовні навіть при закритій пащі. Це може сильно ускладнювати живлення звіра.