«Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших» — авантюрний роман українського письменника Майка Йогансена, що був виданий в 1925 році та став першим українським бестселером, оскільки протягом року вийшов тираж у 100 тисяч екземплярівЙогансен Майк. ВИБРАНІ ТВОРИ / Упоряд. Р. Мельників. 2-ге вид., доповнене. 2009, 768 с.. Автор видав його під псевдонімом «Віллі Вецеліус».
У творі перетинаються декілька сюжетних ліній, події відбуваються в США, Англії, Франції, Німеччині, в Україні та Росії, а також у колоніальній Африці. Їх об'єднує спільна тема боротьби проти капіталізму та симпатії до більшовизму.
Цей роман зараховують до «експериментальної» або конструктивістської прози 20-30-х рр. ХХ століття. У творі наявні авангардні риси, пародії на поширені в той час літературні кліше.
Сюжет Містер Мак-Лейстон — американський капіталіст, який ростить свою дочку Едіт у ізоляції від зовнішнього світу. Едіт намагається дістати свіжі газети і врешті їй це вдається. З газет вона дізнається про жахливий голод у Радянській Росії та Україні. Едіт переймається причинами голоду, але не отримує від батька задовільної відповіді. Дівчина краде в батька гроші та тікає до Парижа. Мак-Лейстон залучає детективне бюро до її пошуків.
Тим часом авантюристи Вінсент і Франсуа пливуть із Марселя до Африки, маючи таємничий вантаж у скринях. Вони наймають марокканських дезертирів-головорізів для охорони вантажу та доставки скринь углиб Африки. Дехто Дюваль (він же Вінсент Поль і Андрій Вовк) відвідує авантюристів і пропонує свої послуги провідника, а також вказує, що головорізам не можна довіряти. Вінсент погоджується найняти його, відчуваючи, що Дюваль знає більше, ніж розповідає. Караван зі скринями вирушає по суші, колоніальними територіями. Попри офіційну благодійну місію, там везуть зброю та алкоголь. Караван пізніше тоне в болоті, Вінсент і Франсуа гинуть, а Дюваль користується отриманими грошима для революційних цілей.
Едіт зазнає аварії та опиняється у вбогій кімнаті міс Вуд. Дівчина називається вигаданим ім'ям Марта Лорен. Вона надсилає батькові телеграму, але той зрікається дочки. Згодом Едіт змушена витратити гроші та продати коштовності, які були при ній. Негарний лікар Джим Ріпс пропонує Едіт одружитися з ним і дівчина погоджується, бо інакше їй не вижити. Їй допомагає Кет, яка втратила роботу, бо її брат більшовик. Кет розповідає Едіт, що капіталісти штучно створюють голод і безробіття задля нав'язування своїх умов. На пошуки Едіт вирушає молодий хімік Гаррі Рупер, але вона раптово дізнається про вакансію гувернантки і негайно від'їжджає, щоб уникнути одруження з Ріпсом. У той час у Парижі стається теракт, багато людей отруєно невідомим газом. Преса звинувачує більшовиків.
Гаррі Руперт винайшов спосіб дешевого синтезу їстівного протеїну, який може розв'язати проблему голоду в світі. Проте капіталісти (а саме лорд Гекслі та професор Мессебі) прагнуть заборонити цю їжу, а її винахідника запроторити до і'язниці. Гаррі знищує реактиви та вирішує передати свій винахід у Радянський Союз. Джим Ріпс випадково помічає його на вулиці та переслідує. На допомогу Гаррі приходить такий собі Мартин, але зрештою Гаррі все одно опиняється у в'язниці.
Паралельно у англійській в'язниці перебуває полінезійський абориген Тоні. Він наївно (і водночас іронічно) сприймає обставини свого перебування в неволі. Паралельно розгортається історія хворої танцівниці Камілли, що мріє про вільне життя, але стає жертвою нападу оскаженілої мавпи, яку утримували в кабаре для екозтичних виступів.
Ріпс душить ротмістра Креве та позбувається його трупа за допомогою електричного крематорія. Мак-Лейстон, зіткнувшись із падінням ціни його акцій, поновлює пошуки дочки та знайомиться з російською емігранткою. Але Едіт потрапила в пастку работорговців, її присипляють і на пароплаві везуть на продаж турецькому паші в Марокко. Дюваль завдяки допомозі Мартина визволяє Едіт і вони покидають корабель на шлюпці. Дюваль влаштовує Едіт на текстильну фабрику в Лондоні, де раніше працювала Кет. Коли там спалахує страйк, поліція розстрілює робітників. Едіт остаточно переконується, що з такими, як її батько, можна боротися тільки силою, та купує револьвер.
Мак-Лейстон втрачає свої статки через підступність свого конкурента Моргана. Його хворий неповносправний син Сідні тікає, що призводить до глибокого розпачу Мак-Лейстона. Гаррі вдається втекти з ув'язнення та зв'язатися з Кет. Він показує, що має записку з формулою харчового протеїну та документи для виїзду в Радянський Союз. Але обох отруює газом Ріпс, викрадає формулу з документами та дістається до Радянського Союзу, сподіваючись заробити величезні статки, нагодувавши «країну голодних дикунів». Однак, його зверхність до людей стає причиною краху Ріпса. Мешканець Кубані, зрозумівши його задум, зачиняє Ріпса у сараї, де лиходія живцем з'їдають щурі. Дюваль разом з матросом Джемсом визволяє Тоні, шукає Гаррі, але довідується, що той мертвий. Тоді він приходить до професора Мессебі, проте, той не знає формули, як сподівався Дюваль. Отож, Дюваль вирушає шляхом Ріпса на Кубань.
Автор заграє з читачами, пропонуючи їм версії того, хто він насправді (молодий чоловік, дівчина, колектив авторів), та доводить свою реальність, розповівши про випадок, який стався з ним у Києві. Передостанній розділ описує сон художника Сашка в Берліні, котрий відкрив спосіб літати зусиллям думки. Потім, у реальності, Сашко зустрічає чоловіка, якого врятував у Конго від страти українець.
Сашка ледве не вбивають п'яні фашисти, але його рятують Мартин, Джемс і Тоні. Едіт бачить свого збожеволілого батька та брата, але вирішує відпустити їх. У Берліні Едіт, Дюваль, Мартин, Джемс та Тоні збираються разом, аби поїхати до Радянської України. Наприкінці від особи Дюваля розкривається родинний зв'язок Мартина, Гаррі та Мак-Лейстона, який нечесно отримав спадок. Виявляється, Мартин — це брат Мак-Лейстона, а Гаррі — Мартинів син. Безрідного Джемса Тоні комічно визнає своїм другим батьком. Через деякий час автор зустрічає Сашка та Дюваля у Харкові. Дюваль розповідає, що формулу харчового протеїну втрачено, але він сподівається відновити її, для чого вчитиметься на хіміка. Коли автор запитує де інші герої, Дюваль раптово падає, лишаючи розгадку в таємниці.
Історія написання Майк підписав роман псевдонімом, як це нерідко відбувалося в 1920–1930-х роках. Своїм псевдонімом автор обрав «Віллі Вецеліус», за яким буцімто крився Антон Райнке — «письменник родом з України». Згідно з вигаданою Майком містифікацією, справжній автор загинув і видавцеві довелося дописувати останній розділ та редагувати текст. Видавець згаданий за криптонімом «М. К.», а перекладач — «А. Г. Г.».
Роман пародіює популярний в той час у СРСР жанр «комуністичного Пінкертона» з його характерними кліше персонажів: прибічник комунізму, дивакуватий професор, магнат-капіталіст, шпигун і його помічники, фатальна красуня і простакуватий добрий абориген з далеких земель.
Наративні прийоми
Майк Йогансен використовує маску автора, що допомагає розкрити фікційність художнього тексту, вибудувати рівноцінні відносини з читачем і залучити його до творчої авторської лабораторіїЖигун С. Ігрові прийоми нарації у прозі українського авангарду 20-х років ХХ ст. (на матеріалі творів Л. Скрипника, Г. Шкурупія та М. Йогансена) // Studia methodologica. Вип. 24. Тернопіль: РВВ ТНПУ імені В. Гнатюка. 2008. С. 197—200.. Автор під маскою стає центральним у тексті, його генератором, що руйнує традиційний сюжетний поділ на головних і другорядних персонажів. Наратор розставляє смислові пастки: алогічні ситуації з проблемним розумінням та інтерпретацією, заплутана хронологія подій, «анотації» перед розділом з описами тем, що не завжди відповідають очікуванням. Поєднуючи різні види гри-нарації, автор намагається сформувати спостережливого читача з критичним мисленням і пильною увагою до оповідача.
Сам твір написано під так званим подвійним псевдонімом. Як зазначено в передньому слові, автор тексту — Віллі Вецеліус, справжнє ім'я якого — Антон Райнке. Проте можна помітити маску справжнього автора, котрий зізнається, що трохи змінив текст для публікації та дещо додав від себе. Тобто автор стає лише публікатором, перекладачем і редактором, а не творцем тексту. Автор переднього слова підписується «М. К.» — часто використовуваний М. Йогансеном псевдонім Михайло Крамар (утворений від дошлюбного прізвища матері — Ганни Федорівни Крамаревської). Можна вибудувати такий ланцюжок: Майк Йогансен — М. К. — Віллі Вецеліус — Антон Райнке. Вигаданий оповідач, як і реальний автор, має псевдонім і справжнє ім'я. Незважаючи на те що майже весь текст належить Віллі Вецеліусу, читач нерідко натрапляє на коментарі й зауваги, які належать М. К.
Автори у 20-30 рр. ХХ ст. для того, щоб легітимізувати «нісенітниці» та «штампи», за якими часто крилася іронія, нерідко друкували свої твори як псевдоперекладні — під «іноземними» псевдонімами або у співавторстві. Такі тексти були наповнені іронією, автопародією та саркастичним самоприниженням. Таким чином письменники уникали особистої відповідальності за свої висловлюванняМаликова М. «Скетч по кошмару Честертона» и культурная ситуация нэпа // НЛО. 2006. № 78. URL: .
Юрій Смолич у спогадах згадує, що Майк Йогансен «соромився признатися, що він — автор такої єрундистики, і весело потирав руки, єхидно на мене киваючи, коли всі дружно називали автором цієї белеберди мене, а не його»Смолич Ю. Йогансен // Розповіді про неспокій. URL: .
У повісті маску автора можна простежити у звертаннях до читача та за певним рівнем фокалізації. У повісті домінує нульовий рівень фокалізації за Ж. ЖенеттомЖенетт Ж. Фигуры: в 2 т. Москва: Изд-во им. Сабашниковых. 1998. Том 2. С. 180—224., де оповідач-«бог» знає все про своїх персонажів, розвиток подій і показує читачу правильний шлях у сюжеті, за яким слід рухатися. Інколи автор іронізує з влади наратора і тому вважає цілком доцільним змінити стиль Віллі Вецеліуса на інший, на власний погляд, більш відповідний. Тому одна нульова фокалізація замінює іншу з дещо відмінним стилістичним забарвленням: «Спочатку далі було написано: наївний аромат 18-літньої не зовсім розквітлої істоти світився в кожній жилці цієї молодої… і т. ін. Але, розміркувавши добре, автор вирішив цього не писати, а запропонувати читачеві самому уявити собі гарненьку 18-літню дівчину, виплекану за всіма правилами мистецтва, зразкове звірятко, без єдиної хиби (…)».
Однак також нерідко можна натрапити на внутрішню фокалізацію (наратор знає стільки, як і персонаж) та зовнішню (персонаж знає більше за наратора). Внутрішня: «Не знаю, чим пояснити той факт, що Гаррі Руперт ні разу не зустрічався на транспорті з Мартином»; «На перше питання автор роману (чи його автори) щиросердно відповідає: — Не знаємо!» Зовнішня: «Ти знаєш, я був скрізь, де може бути авантюрист. Ніякий автор авантюрного роману не має жодної уяви про те, скільки може пережити мандрівник».
Маска автора найяскравіше показана в передостанньому розділі, де стверджено, що головний у романі — автор: «Головна дійова особа, найактивніший герой цього роману — це його автор». Тобто не Мак-Лейстон, Гаррі Руперт (герої, імена яких фігурують у назві повісті), не Андрій Вовк чи Джим Ріпс, що протягом роману перевтілюються в різних осіб, а саме автор — той, хто вигадав цих персонажів, сконструював характери та описав їхні майбутні долі, — є центральним у творі.