Кераміка Фаенци або Майоліка Фаенци () — відомий історичний керамічний центр Італії, виробництво в котрому не припинилось до 21 ст.

Історія

Фаенца — місто та муніципалітет в Італії, у регіоні Емілія-Романья, провінція Равенна. Уславилась як керамічний центр, що мав провідні позиції у керамічному виробництві країни разом із містами Дерута, Венеція, Губбіо, Урбіно, Кальтаджироне.

Вважають, що сюди свого часу привезли декілька виробів арабського посуду, котрий викликав зацікавленість у місцевих гончарів і пристрасне бажання зробити їх копії. Копії вийшли не менш цікаві, хоча й неточні. Але посуд Фаенци нового напрямку мав великий попит і від назви міста було створено позначку для посуду цього типу, відоме як фаянс.

У 18 столітті країни Західної Європи пережили справжнє захоплення порцеляною. В авангарді пошуків опинились Саксонія (Дрезден) та Австрія. В італійських князівствах винахід потрібної суміші для виготовлення порцеляни розтягся у часі. Італійські порцелянові мануфактури запрацювали пізніше, коли всесвітню славу вже мали Мейсен (Саксонія), Відень (Австрія), Севр (Франція). Порцелянові мануфактури у Італії мали менше значення, незважаючи на несхожість власних зразків із продукцією Мейсена чи Севра. Розповсюдження порцеляни мало негативний вплив на виробництво кераміки, що призвело до помітного його скорочення, а саме керамічне виробництво зазнало занепаду у 18-19 століттях або припинилося.

Керамічне виробництву у місті Фаенца вижило у конкурентній боротьбі і закріпило за собою окрему ланку.

Характерні риси кераміки Фаенци

В місті переважно виготовляли побутовий посуд та керамічній посуд для аптек. Форми посуду були різноманітними, але традиційними. Ці форми були розповсюджені і у інших керамічних центрах.

Але потужні творчі сили надли шанс виготовляти парадний посуд, прикрашений розписами, що уславив Фаенцу як місто. Відмінності були у використанні багатої кольорової гами. Сміливості гончарів вистачило для експериментів з різними кольорами та їх комбінаціями. В добу італійського відродження орнаментальні мотиви були доповнені арсеналом нових образів — путті, амури, роги достатку, різноманітні гротески, арабески, герби тощо.

Частка блюд мала хрещатий поділ з малюнком у чотирьох ділянках (a quarteri). Інша композиційна система (a candelieri), де існували дві симетричні частини. Серед улюблених мотивів — так звана «перська квітка», котра була запозичена з іспано-мавританського посуду, але перероблену на власний варіант. Квітку виводили ретельно з власними подробицями, а загальний вигляд виходив дрібним і насиченим деталями.

Традиційними були блюда із широкими бортами, котрі відводили для смуг з арабесками. Край блюда могли додатково загинати до центру або надавати йому хвилястої форми. Іноді декор збагачували рельєфними додатками, котрі розфарбовували окремо.

Керамісти Фаенци пережили також захоплення живописом і зробили спроби перенести сюжети картин на посуд, як то робили і у іншому керамічному центрі — в Урбіно. Незважаючи на цікавість окремих зразків з копіями картинних композицій, почала втрачатись специфіка декору, адже досягти повного повтору картини не вдавалось. Однак напрямок копіювання картин прижився через надзвичайну популярність живопису у всіх верстах італійських князівств. До того ж, живопис залишався надбанням аристократії і елітарної культури, тоді як копія на блюді була дешевим її замінником і була швидше простим нагадуванням популярного образу. Форма тарелі з її різним рельєфом мало підходила для копії живопису, якщо ним вкривали усю таріль з відмовою від орнаментів на бордюрі. Художники-керамісти Фаенци і Урбіно цим нехтували.

Серед майстрів-керамістів, що копіювали картини, був і Бальдассаре Манара. Водночас він створював і власні композиції або якісь сюжетні фантазії на міфологічні чи батальні теми.

Серед майстерень Фаенци у 16 столітті виокремилась майстерня Каза Пірота (Вогняний будинок). Її заснували 1520 року. В назві закріпилося те, що там тривалий час працювали печі для випалення керамічних виробів. Мали власну специфіку і вироби майстерні Каза Пірота. Вони почали виробляти кераміку у синій гамі, так звану a berettino. Це були так звані пошуки у одному колориті, добре відомі майстрам грізайлі та художникам венеційської школи. Засіб a berettino, це використання слабко світлого на тлі, тоді як орнаменти виконували різними відтінками тої ж синьої фарби. Додача небагатьох інших кольорів лише пасувала до панівної синьої гами. З середини 16 століття додалось використання коричневих та охристих кольорів. Зазнала декотрого впливу кераміка Фаенци і від керамічних виробів Урбіно.

Галерея, обрані твори

Див. також

Кераміка Майоліка Кахлі Грізайль Альбарелло Кераміка Губбіо Кераміка Дерути Кераміка Кальтаджироне Міжнародний музей кераміки (Фаенца)

Посилання

Джерела Кубе А. Н. Итальянская майолика XV—XVIII веков. Собрание Гос. Эрмитажа, 1976 Donatone, Guido 1983. Ceramica Antica Di Calabria, Isveiemer, Italy