Радянський Союз був тоталітарною державою, де члени Комуністичної партії займали всі ключові позиції в інститутах держави та інших організаціях . Громадянські і політичні права були суттєво обмежені, а все населення було мобілізовано на підтримку державної ідеології та політики. Незалежна політична діяльність не була допущена, в тому числі залучення людей з вільними профспілками, приватними корпораціями, несанкціонованими церквами чи опозиційними політичними партіями. Проголошена державна відданість марксизму-ленінізму обмежувала усі права громадян на приватну власність. Проте, ця ситуація, як відзначали радянські правозахисники 1960-х років, прямо суперечила формальним положенням Конституції 1936 року аж до кінця 1970-х років. Конституція гарантувала, зокрема, право на свободу зборів і асоціацій

Режим Режим утвердився в політичній владі за допомогою таємної міліції, пропаганди, поширюваної за допомогою підконтрольних державі ЗМІ, культу особистості, обмеження вільного обговорення і критики, використання масового спостереження, політичних чисток і переслідування окремих груп людей. У новій Конституції 1977 року партія була вперше відкрито і офіційно оголошена провідною силою в країні.

Радянська концепція прав людини і правової системи Відповідно до Загальної декларації прав людини, права людини є: «основні права і свободи, на які всі люди мають право houghton Miffin компании (2006).», включаючи право на життя і свободу, свободу слова і рівність перед законом; соціальні, культурні та економічні права, включаючи право на участь у культурному житті, право на харчування, право на працю і право на освіту. Однак Радянська концепція прав людини сильно відрізнялась від концепції, яка превалює на Заході. Згідно з західною правовою теорією, « саме індивід виступає носієм прав людини, що передбачають відповідні вимоги щодо держави»", в той час як радянський закон стверджував протилежне Lambelet, Дорряне. «Противоречие между советской и американской доктрины прав человека: примирение через перестройку и прагматизм.» 7 Бостонского Университета Международный Юридический Журнал. 1989. с. 61-62.. Радянська держава розглядалася як джерело прав людини Шиман, Дэвид (1999). Экономическая и социальная справедливость: точки зрения прав человека. «Международная Амнистия». ИСБН 0967533406. Таким чином, радянська правова система розглядала право як важіль політики і суди як органи влади Ричард Пайпс Россия под Большевистским режимом, старинные книги, Рэндом Хаус, Инк., Нью-Йорк, 1995, ISBN в 0-394-50242-6, стр. 402—403 Широкі екстра-судові повноваження були передані Радянському комітету державної безпеки. Режим скасував Західне верховенство права, громадянські свободи, захист права і гарантію власності Ричард Пайпс (2001) коммунизм Weidenfled и Nicoloson. ИСБН 0-297-64688-5Ричард Пайпс (1994) Россия под Большевистским режимом. Винтаж. ИСБН 0-679-76184-5., страницах 401—403, які розглядалися як прояви «буржуазної моралі» радянськими теоретиками права, такими як Андрій ВишинськийВышинского, Анджей (1949). Теория dowodów sądowych Вт prawie radzieckim (PDF-файл). Библиотека Zrzeszenia Demokratów Prawników. с. 153, 162,.. Згідно з Володимиром Леніним, метою соціалістичних суддів було «не усунути терор а обґрунтувати і узаконити його принципово». Історик Роберт Конквест назвав радянську виборчу систему "сукупністю фантомних інститутів і механізмів, які ставлять людину обличчям до огидних реалій: модельна Конституція, прийнята в найгірший період терору та гарантування людських прав; вибори, на яких був тільки один кандидат, і на яких 99 відсотків виборців голосувало; парламент, в якому жодна рука не була піднята проти чи щоб утриматисяРоберт Конквест размышления о разрушенной века (2000) ISBN в 0-393-04818-7, стр. 97. «Сергій Ковальов нагадав „знамениту 125 статтю Конституції, яка перераховувала усіголовні громадянські та політичні права“ в СРСР. Але коли він та інші ув'язненні спробували використати це як законну основу для їх скарг про зловживання, аргументом їх прокурора було, що „ Конституція пишеться не для вас, а для американських негрів, щоб вони бачили, яке щасливе життя у Радянських громадян“Олег пшеничный (2015-08-22). „Засчитать поражение“. Grani.ru. Проверено 23 Августа 2015 Злочин визначався не як порушення закону, а як будь-які дії, які можуть загрожувати Радянській державі і суспільству. Наприклад, бажання отримувати прибуток могло бути інтерпретоване як контрреволюційна діяльність, яка карається смертю. Ліквідація і депортація мільйонів селян у 1928-31рр. здійснювалась в межах радянського Цивільного кодексу. Деякі радянські вчені-юристи навіть стверджували, що „кримінальні репресії“ можуть бути застосовані при відсутності вини».. Мартін Лацис, керівник українського ЧК пояснив: «не заглядайте у обвинувачувальні справи, щоб побачити чи дійсно постає обвинувачений проти Рад словом чи ділом. Запитайте у нього замість цього, до якого класу він належить, що в нього за спиною, яка в нього освіта та професія. Відповіді на ці питання визначать долю обвинувачуваного. В цьому сенс і сутність Червоного терору».Евгения Альбац и Кэтрин Фитцпатрик. Государство в государстве: КГБ и держись России — прошлое, настоящее и будущее, 1994. ИСБН 0-374-52738-5. Метою показових процесів було не «продемонструвати наявність або відсутність складу злочину — це наперед визначалося відповідними державними органами — щоб забезпечити ще один вид політичної агітації і пропаганди для навчання населення (наприклад Московські процеси). Адвокати, які повинні були бути членами партії, були зобов'язані визнати провину їх клієнта…»

Свобода політичного вираження У 1930-х і 1940-х роках, політичні репресії проводились радянською таємною міліцією ЧК, ОДПУ і НКВС Антон Антонов-Овсеенко Берия (русский) Москва, АСТ, 1999. Русский текст онлайн. Розгалужена мережа громадських інформаторів — добровольців, або тих, кого було насильно завербовано використовувалися щоб збирати відомості для уряду і повідомлень про випадки інакомислення.Келер, Джон А. Стасси: Нерассказанная История восточногерманской тайной полиции. Уэствью Пресс. 2000. ИСБН 0-8133-3744-5 Радянські політичні репресії були «де-факто» і «де-юре» системою гоніння і переслідування людей, які були, або сприймались, як вороги радянського ладу. її теоретичною основою стала теорія марксизму, що стосувалась класової боротьби. Терміни «репресії», «терор», та інші міцні слова були офіційними робочими термінами, так як диктатура пролетаріату повинна була придушити опір інших класів, які марксизм розглядав антагоністичними до класу пролетаріату. Законна основа репресій була оформлена в статті 58 Конституції РРФСР та подібних статтях інших радянських республік. Загострення класової боротьби при соціалізмі було проголошено під час Сталінського терору.

Свобода літературного і наукового вираження Цензура в СРСР була повсюдною і строго дотримувалась Страна обучения: СССР (бывшего). Глава 9 — средства массовой информации и искусств. Библиотека Конгресса. Страноведение Це породило «Самвидав» підпільне копіювання та поширення забороненої урядом літератури. Мистецтво, література, освіта були поставлені під жорсткий ідеологічний нагляд, оскільки вони повинні були служити інтересам перемігшого пролетаріату. Соціалістичний реалізм-це приклад такого телеологічно-орієнтованого мистецтва, що сприяло соціалізму і комунізму. Всі гуманітарні і соціальні науки пройшли тестування на сувору відповідність з історичним матеріалізмом. Всі природничі науки мали бути засновані на філософській основі діалектичного матеріалізму. Багато наукових дисциплін, таких як генетика, кібернетика, і порівняльне мовознавство, було придушено в СРСР та у деякі періоди, засуджено як «буржуазні лженауки». З іншого боку –Лисенківщину, яку багато хто вважає лженаукою, було сприйнято в сільському господарстві та біології. У 1930-х і 1940-х роках, багато видатних вчених було оголошено «шкідниками» або ворогами народу й посаджено у в'язницю. Деякі вчені працювали як заарештовані у «Шарашках» (науково–дослідницьких лабораторіях в рамках системи трудових таборів Гулагу). Кожне велике підприємство і установа в Радянському Союзі мали Перший Відділ, який доповідав у КДБ; Перший Відділ відповідав за секретність і політичну безпеку на робочому місці. Згідно з радянським кримінальним кодексом, агітація і пропаганда, яка здійснювалась з метою ослаблення Радянського авторитету, або розповсюдження матеріалів чи літератури, які паплюжили Радянську державу і суспільний лад, були покарані позбавленням волі на строк 2-5 років; для другого злочину строком на 3-10 років. биографического словаря диссидентов в СССР, 1956—1975 С. П. де Боер, Э. д. Дриссен, Х. л. Verhaar; номер ISBN 90-247-2538-0; стр. 652

Право голосу На думку комуністичних ідеологів, Радянська політична система була істинною демократією, де ради являли собою волю робітничого класу. Зокрема, в Конституції СРСР 1936 р.гарантовано взагалі прямі виборні права при таємному голосуванні.Сталина, цитировал в война неизбежна? будучи полный текст интервью Иосифа Сталина с Рой ГОВАРДОМ, записанное К. Уманский, друзей Советского Союза, Лондон, 1936 На практиці, однак, були відступи від принципу. Наприклад, усіх кандидатів вибирали Комуністичні Партійні організації перед виборами у червні 1987 р.

Економічні права Особиста власність була дозволена з деякими обмеженнями. Нерухомість в основному належала державіFeldbrugge, Симонс (2002). Права человека в России и Восточной Европе: очерки в честь Гер П. Ван ден Берг. Клувер Международного Права. ИСБН 90-411-1951-5.. Право на здоров'я, житло, освіту, харчування гарантувалося шляхом забезпечення повної зайнятості та через механізми забезпечення економічного добробуту, реалізовані на робочому місці. Однак, ці гарантії не завжди дотримувалися на практиці. Наприклад, п'ять мільйонів людей не мало адекватного харчування, їх морили голодом до смерті під час радянського голоду 1932—1933 років, одного з кількох. Голод, 1932-33 років був викликаний, в першу чергу політикою колективізації. «украинского Голодомора». Ibiblio публичная библиотека и электронный архив. Проверено 2011-04-21 Економічний захист поширювався також на літніх людей та інвалідів шляхом виплати пенсій і допомог. исследование советской экономики, Том 1. Международный валютный фонд, Организация экономического сотрудничества и развития. 1991. ИСБН 92-64-13468-9

Свобода зібрань та об'єднань Свобода зборів і об'єднань була обмежена. Працівники не мали права на вільну профспілкову організацію. Всі існуючі профспілки були організовані і контролювалися державою. Страна обучения: СССР (бывшего). Глава 5. Профсоюзов. Библиотека Конгресса. Страноведение. 2005. Всі політичні і молодіжні організації, такі, як піонери і комсомольці, служили для втілення в життя політики Комуністичної партії. Участь у несанкціонованих політичних організаціях могла призвести до тюремного ув'язнення, ув'язнення в таборах, або смертного вироку.

Свобода релігії В СРСР пропагандували атеїзм. Для цього, Комуністичний режим конфіскував церковну власність, висміював релігію, ображав віруючих, і насаджував атеїзм в школах. Дії по відношенню до конкретних релігій, визначалися державними інтересами, і більшість організованих релігій ні коли не було оголошено поза законом відкрито.