«Яків Свердлов» (); до 13 липня 1926 року «Нови́к» () — ескадрений міноносець Російського флоту. Спроектований і побудований на кошти «Особливого комітету з посилення військового флоту на добровільні пожертвування». Перший передсерійний корабель. Серійні есмінці — «Новики» — будувалися по перероблених проектах. На російських верфях, в 1911—1916 рр., в 6 типових варіантах, всього заклали 53 кораблі. До початку Першої світової війни був найкращим кораблем у своєму класі, послужив світовим зразком при створенні ескадрених міноносців воєнного та повоєнного покоління. Перший есмінець російської будови з паротурбінними двигунами і котлами високого тиску, які опалювалися тільки рідким паливом.

Проектування Досвід російсько-японської війни показав зростання ролі мінно-торпедної зброї, яка широко застосовувалася в ході бойових дій. Міноносці широко використовувалися обома воюючими сторонами і зарекомендували себе як універсальні кораблі, які виконували не тільки торпедні атаки і розвідувально-дозорну службу, а й мінні постановки, і навіть підтримували приморський фланг сухопутних військ. У ході війни на кошти зібрані «Особливим комітетом з посилення військового флоту на добровільні пожертвування» були замовлені 18 мінних крейсерів, які були збільшеною версією стандартних 350-тонних міноносців, що складали основу мінних сил. Хоча мінні крейсера були більш досконалими кораблями зі збільшеною до 600—700 тонн водотоннажністю, поліпшеним мореплавством і посиленим озброєнням, але все ж вони не могли повною мірою виконувати завдання по супроводженню великих кораблів при будь-якому стані моря. У підсумку після всіх фінансових розрахунків з заводами у «Особливого комітету» виявилися нереалізованими понад 2 млн рублів, які було вирішено витратити на будівництво корабля, в якому в повній мірі був би врахований досвід війни.

З ініціативи «Особливого комітету» у грудні 1905 р. Морський технічний комітет (МТК) провів нараду з цього приводу. Головував колишній командувач 2-ї Тихоокеанської ескадри З. П. Рожественський. На нараді вирішувалося питання про розвиток мінних сил. Частина учасників пропонувала будівництво мінних крейсерів збільшеної водотоннажності, а інша — малих міноносців прибережної оборони. Більшість (14 проти 9) висловлювалася за будівництво мінних крейсерів. Основні характеристики пропонувалися на наступному рівні: швидкість 28-30 вузлів, озброєння з шести — восьми довгоствольних гармат (2×120-мм, 6×47-мм або 4×75-мм), чотири кулемети, 3 450-мм мінних апарати, парові котли з нафтовим опаленням, дальність не менше 3000 миль на 12 вузлах. Пропозицію Рожественського обмежити водотоннажність рівнем 750 тонн прийнято не було. Питання про тип машинної установки залишилося відкритим, хоча присутні на нараді інженери-механіки висловлювалися за парові турбіни. Особлива увага приділялася забезпеченню непотоплюваності, міцності корпусу і відсутності вібрацій на повному ходу. В результаті остаточне рішення ухвалено не було, але його можна вважати відправною точкою для розробки турбінних ескадрених міноносців нового типу.

Влітку 1907 р. «Особливий комітет», який не отримав ніяких офіційних вказівок від Морського відомства щодо вирішення цієї проблеми, утворив технічну комісію з вироблення завдань на проектування швидкохідного турбінного міноносця. Оперативно-тактичне завдання (ОТЗ) на розробку проекту перспективного 36-вузлового паротурбінного мінного крейсера розробив російський Морський генеральний штаб, вперше в світі визначивши його як багатоцільовий мінно-торпедно-артилерійський корабель, призначений для розвідки, постановки мінних загороджень у відкритому морі і крейсерських набігових операцій…Журнал: «Моделист конструктор» № 6. 2000 г. Статья: С. Балакин. «Знаменитые „Новики“», С.38 — 40. Особливу увагу МГШ акцентував на швидкості, дальності плавання і мореплавства майбутнього корабля. Він повинен був виконувати бойові завдання у відкритому морі при вітрі у 8-9 балів і хвилюванні 7-8 балів, мати швидкість 35 вузлів і дальність близько 1800 миль (86 годин безперервного ходу на 21 вузлах). Водотоннажність обмежувалася у 1000 тонн. Озброєння — дві 120 мм гармати і два спарених 450-мм торпедних апарати (2 запасні торпеди на верхній палубі).

Технічні умови для проектування були розроблені Морським Технічним комітетом (МТК) під керівництвом видатних вчених-кораблебудівників О. М. Крилова, І. Г. Бубнова і Г. Ф. ШлезингераАммон Г. А. Морские памятные даты. — М.: Воениздат, 1987. — с. 184.. Умови були такі: водотоннажність 1000 т, швидкість при повному навантаженні 33 вузли, озброєння з двох 120-мм гармат, 4 кулеметів і трьох 450-мм мінних апаратів, головна енергетична установка — турбіни Парсонса. 11 лютого 1908 р. «Особливий комітет» відправив ці умови ряду суднобудівних заводів з проханням повідомити у дводенний термін вартість і терміни будівництва подібного корабля. Отримані відповіді показали, що поставлена задача є складною для вирішення, і, головне, заводи не висловили бажання займатися цією проблемою без гарантії отримання замовлення на будівництво.

У зв'язку з проблемами які виникли було вирішено оголосити міжнародний конкурс на проектування «міноносця 36-вузлової швидкості» з правом надання заводу-переможцю такого замовлення. Запрошення були розіслані в середині 1908 р., а з жовтня від них стали надходити проекти корабля. У січні 1909 р. комісія підвела підсумки. Розглядалися проекти чотирьох російських заводів (іноземні були відкинуті ще на попередньому етапі як ті, що не відповідають умовам конкурсу): Адміралтейського, Крейтона, Невського і Путиловського. У підсумку переможцем був визнаний проект Путилівського заводу, розроблений під керівництвом інженерів Д. Д. Дубицького (по механічній частині) і Б. О. Василевського (по суднобудівній частині).

Рішення про передачу замовлення на будівництво Товариству Путиловських заводів затверджено на загальних зборах «Особливого комітету» 4 липня 1909 р., і 29 липня представниками заводу та комітету був підписаний договір. Корабель належало пред'явити до випробувань протягом 28 місяців з дня підписання договору і здати в казну не пізніше 1 серпня 1912 року. За будівництво «Особливий комітет» зобов'язувався заплатити 2 млн. 190 тис. руб. Детально обговорювалися умови випробувань і штрафи за перевищення поглиблення, недобір швидкості і недостатню остійність.

Робоче проектування здійснювалося у 1909—1910 роки, Путиловським заводом спільно з німецькою фірмою «Вулкан», яка взяла на себе зобов'язання спроектувати, виготовити і встановити на корабель потужну і компактну трьохвальну котлотурбінну установку, яка в значній мірі визначає можливість реалізації проектних тактико-технічних вимог. Проектування здійснювали групи під керівництвом вищезазначених Д. Д. Дубицького (по механічній частині) і Б. О. Василевського (по суднобудівній частині). Спостереження за будівництвом було покладено на підполковника Корпусу корабельних інженерів (ККІ) М. В. Лєснікова та штабс-капітана ККІ В. П. Костенко, по механічній частині — штабс-капітан Корпуса інженер-механіків флоту (КІМФО) Г. К. Кравченко, старший будівельник К. А. Теннісон.

Побудова і випробування У 1910 році, коли напередодні закладки корабля, вирішувалося питання про включення його до облікового складу Балтійського флоту, герой російсько-японської війни, начальник морських сил Балтійського моря — віце-адмірал М. О. Ессен, особисто звернувся до Імператора з проханням присвоїти новітньому російському «мінному крейсеру» назву «Новік», в пам'ять про крейсер 2-го рангу («легкий міноносний крейсер»), яким він командував в 1902—1904 рокахЖурнал: «Морской Сборник» № 12. 1990 г..

Корабель був закладений в 19 липня 1910 року на Путилівському заводі в Петербурзі в присутності морського міністра І. К. Григоровича, 4 квітня 1911 року зарахований до списків , спущений на воду 21 червня 1911 року.

1 травня 1912 року вступив у кампанію. 17 травня на мірній милі біля острова Вульф була розвинена швидкість в 35,8 вузла, тобто недобір до контрактної швидкості склав 0,2 вузла. Незважаючи ні на заміну гвинтів, і на ретельне регулювання системи нафтового опалення, на пробігах 18 червня та 1 липня контрактну швидкість розвинути не вдалося (середня швидкість 35,85 вузлів). Після вторинної заміни гвинтів 30 липня есмінець розвинув 35,275 вузла. У підсумку комісія визнала неможливим виконання контрактних умов при даному стані головної енергетичної установки. Тому фірма «Вулкан», яка є її виробником, щоб не втратити обличчя і придбати додатковий досвід у проектуванні, виробництві та випробуваннях машинної установки корабля, що не має аналогів ні в одному з флотів світу, запропонувала за свій рахунок провести комплекс робіт, щодо збільшення поверхні нагрівання котлів, заміну живильних донок і вентиляторів. Пропозиція була прийнята і роботи намічені на літо 1913 року.

28 — 30 серпня в районі о. Бьорк провели випробування торпедного озброєння як на стоянці, так і на швидкостях 18—34 вузлів. У підсумку комісія постановила встановити дзвінки, і спеціальні покажчики, так як на великій швидкості свист вітру і шум вентиляторів заглушав команди. 5—6 вересня випробовувалися на міцність підкріплення під гармати — залишкових деформацій не спостерігалося. З осінніх походів встановили, що корабель має надмірну метацентричну висоту (0,8—1,13 м) і поривчасту качку. Путилівський завод для вирішення проблеми пропонував встановити цистерни Фрама, вказуючи, що бічні килі зменшать швидкість приблизно на 1,5 вузла.

Навесні корабель підготували до переходу в Німеччину, знявши зброю і вивантаживши боєзапас. 17 травня 1913 «Новик» прибув у Штеттин. За 3 місяці завод виконав весь необхідний обсяг робіт: замінив котли, живлячі донки, вентиляторні машинки. Довжина носового котла збільшилася на 213 мм, а інших на 294 мм; паропродуктивність збільшилася на 15 %. Над котельним відділенням встановили кожух, так як висота нових котлів була вище колишніх на 325 мм. Водотоннажність збільшилася до 1296 тонн.

На ходових випробуваннях 21 серпня «Новик» легко досяг середньої швидкості за три попередніх пробіги у 36,92 вузла (1360 т., 42800 к. с.) і максимальної 37,3 вузла. 27 серпня відбулися офіційні випробування котлів і механізмів на повному ходу. Випробування визнали успішними: за три години середня швидкість склала 36,82 вузла (41980 к. с., водотоннажність на 141 т. більше нормального), найбільша — 37 вузлів. Середню швидкість на повному ходу погодилися вважати рівною 36,2 вузла. 29 серпня випробування визнали закінченими, а корабель — придатним до прийому в казну.

Конструкція

Загальний архітектурний вигляд Головними відмінностями головного корабля від подальших серійних есмінців був чотиритрубний силует, дві надбудови і тривальна енергетична установка. В іншому — дві щогли, високий півбак, що тягнеться на чверть довжини корабля, суцільна головна палуба і палуба півбака —— він був подібний і був зразком для наступних есмінців.

Корпус і надбудова Корпус клепаний. Найбільша довжина 102,43 м, найбільша ширина 9,53 , подовження L: B = 10,75. Особлива увага при проектуванні була приділена до забезпечення поздовжньої міцності при хвилі довжиною 100 м і висотою 5 м. Для цього в наборі корпусу використовувалася високоміцна сталь з тимчасовим опором руйнування 55−70 кг/мм² і межею пружності 28 кг/мм².