Lagonda (Лагонда) — з 1899 року англійський виробник автомобілів. Штаб-квартира розташована в місті Стейнс-на-Темзі. У 1916 році компанія об'єднується з фірмою Tollemache & Griffin. 1935 року компанію купує Алан Гуд, у 1948 році — фірма David Brown and Sons, у 1972 році — фірма Company Developments, а у 1991 році — фірма Ford.
Уільбур Адамс Ганн Уільбур Адамс Ганн народився в травні 1860 року в родині протестантського проповідника Джеймса Вінна Ганна (шотландця за походженням) з міста Трой, що в американському штаті Огайо. Незабаром після народження Уільбура сім'я переїхала в Спрінгфілд, що знаходиться в тому ж штаті, там батько, крім проповідування слова Божого, отримував постійний дохід, маючи посаду скарбника в компанії Lagonda Manufacturing Company. Компанія ця випускала обладнання для виготовлення парових двигунів. Хлопчик вирішив піти по стопах батька і отримав технічну освіту, практикуючись в Singer Sewing Machine Company. Оскільки батько Уілбура був проповідником, то хлопчик часто проводив час і в церкві, беручи участь у співах парафіяльного хору. 1885 року він одружується на Берті Джейн Маєрс, а через три роки у них народилася дочка. Уілбур вирушає підкорювати Нью-Йорк, де йому вдалося отримати оперну освіту і стати тенором.
У 1891 році, залишивши свою дружину і дочку, він переїжджає в Англію, там йому вдається влаштуватися в оперний театр Carla Rosa Carmen Company, через рік удача повернулася до нього обличчям і він зміг виступити з Королівським хором. Попутно Ганн працював консультантом-декоратором в театрі, де на його відповідальності були всякі парові і гідравлічні механізми, що відповідали за зміну декорацій. Там само в театрі він познайомився з Констанцою Енн Грей, дружиною забезпеченого службовця в Міністерстві у справах Індії, яка відвідувала аматорський гурток при театрі. 1896 року вона овдовіла, а Ганн, що був одружений, отримав у січні 1898 року розлучення від своєї американської дружини та одружився з британкою, повінчалися вони все в тому ж січні 1898 року.
Заснування компанії Lagonda Engineering Company (1899—1904). Виробництво мотоциклів
Тепер у Ганна було два будинки, один з них перебував на відомій вулиці Бейкер-стріт, а другий знаходився в графстві Суррей, в містечку Егем Хіт неподалік від Стейнза. Заміський будинок мав велику оранжерею, яку Ганн переобладнав у майстерню. Помічником йому став учень фабрики Staines Linoleum Works — дев'ятнадцятирічний Альфред Генрі Кранмер. Разом вони стали будувати парові двигуни для суден, один з них був проданий темзоській судноверфі, яка саме виконувала замовлення на виготовлення яхти «Giralda», що стала найшвидшою на Темзі, вигравши не одне швидкісне змагання. Там само в парнику Ганн з Кранмером побудували свій перший двигун внутрішнього згоряння, який вони приладнали до велосипеда, незабаром моторизація велосипедів стала носити більш масовий характер. Так з'явилися перші одноциліндрові мотоцикли Ганна з двигунами внутрішнього згоряння і повітряним охолодженням, на подив саморобки мали попит і співак вирішив присвятити своє життя саморушним екіпажам. 1899 року Ганн вирішує заснувати компанію, яку назвав Lagonda Engineering Company, назва «Лагонда» була запозичена у невеликої річки Бак Крик, що протікала за однойменним величезному національному парку, який розташовувався недалеко від рідного Ганну Спрінгфілда. Індіанці племені Шоні називали річку Ough Lagonda, що було спотворенням її французької назви — La Ohonda, в перекладі воно означає «Мовчазний потік». У листопаді 1902 року Ганн запатентував назву Lagonda в Англії.
У 1903 році на замовлення секретаря місцевого мотоклубу Меннінга Ганн будує трицикл, але 3.5-сильний мотор від мотоцикла виявився слабким, і незабаром на прохання замовника його змінили п'ятисильним агрегатом. Ця робота виявилася нескладною, і американець (Ганн так і не змінив своє громадянство, і помер американським підданим) вирішує поставити справу на потік, розширивши для цього приміщення майстерні і збільшивши отвір воріт свого котеджу. Трицикл, що пішов у 1904 році в серію, мав уже двоциліндровий 1.2 л мотор з V-подібним розташуванням циліндрів, впускні клапани мали автоматичний привід, випускні ж мали бічне розташування. На відміну від двигунів, які встановлювалися на мотоцикли, цей 12-сильний агрегат мав водяне охолодження, колеса кріпилися намертво до рами, відсутність підвіски позначалася на комфорті водія і пасажира, розташованого спереду. Свої перші трицикли Ганн і Кранмер оснастили велосипедним кермом, проте після успішних заїздів в Брукландс, де трицикл розвинув швидкість в 84 км/год, фірмі надійшло замовлення від Королівської пошти. Але лондонські листоноші отримали автомобілі, оснащені підвіскою і румпелем замість велосипедного керма, а спереду були встановлені ящики для розвезення кореспонденції. У тому ж році фірма була перейменована в Lagonda Motor Company Ltd.
Компанія Lagonda Motor Company (1904—1916). Початок виробництва автомобілів Продукцію фірми не можна було віднести до масової, вона була нечисленна, але досить непогана, так Уільбур Ганн бере у 1905 році участь в змаганні, влаштованому мотоклубом Англії, — марафоні за маршрутом Лондон-Единбург. Ганн бере найпотужніший мотоцикл (п'ятисильний) зі своєї виробничої гами (яку відкривав 2.75-сильний мотоцикл), і виграє перегони, випередивши інших сімнадцять учасників цього заходу, основна маса яких виступала на техніці популярних марок Ariel і Triumph. 1906 року стали встановлювати на свої трицикли кермо замість румпеля, але до 1907 року в Британії мода на «трикари» сходить нанівець. Випустивши до того моменту всього 69 трициклів, фірма припиняє виробництво мотоциклів і трициклів. У квітні 1907 року фірма була на грані розорення, тому Ганн вирішив перейти на чотириколісну техніку. Перший автомобіль 12НР був побудований з використанням вузлів від трицикла, мотор розвивав 12 к.с. і теж був запозичений у трицикла. Проте машина виявилася слабкою і у 1908 році на наявну конструкцію встановили чотирициліндровий мотор Coventry-Simplex потужністю в 16 к.с. Але і вік моделі 14/16НР виявився недовгим, конструкція шасі була значно посилена, і на машину був встановлений ще потужніший агрегат. Прототип оснастили 3.05 л мотором фірми Coventry-Simplex, після незначних переробок, як, наприклад, посилення мостів і установка нового карбюратора, автомобіль пішов у серію як 16/18НР. Автомобіль пропонувався з одним типом кузова — торпедо, а його особливістю було те, що його приварювали до рами по її кутах, тобто це був прообраз несучої конструкції. Перші серійні машини з несучими кузовами в тридцятих роках будувалися за таким же принципом — раму або підрамник приварювали до кузова. Кузови виготовляла прилегла контора, що знаходилася по тій же вулиці, що і майстерня Ганна.
Машина виявилася досить надійною і швидкохідною, так Берт Хаммонд успішно дебютував на змаганнях, що проходили в Бруклендс, на машині з переробленим кузовом, спортивна версія була одномісною. Непогано показавши свої здібності на місцевих трасах, Ганн вирішив виставити свою продукцію і на закордонних змаганнях. У червні 1910 року Імператорське російське автомобільне товариство проводить перше ралі в царській Росії, регламент якого був запозичений у німецьких змагань за приз Кайзера Вільгельма Другого. Шлях пролягав з Санкт-Петербурга (насправді старт віддавався з Царського Села), далі дорога йшла через: Псков, Вітебськ, Гомель, Київ, з нинішньої столиці України поверталися знову в Гомель, а звідти дорога вела через Ярославль на Москву. З Москви учасники повинні були вийти через Твер, Вишній Волочок і Новгород назад до Санкт-Петербурга. Цей захід був прозваний французами «La Coupe du Tzar», а німцями — «Kaiser-Nikolaus-Fahrt», оскільки протегував цими гонками сам Микола Другий. У них і вирішив взяти участь Уільбур Ганн, який взяв в напарники британця Берта Хаммонда. Як гоночна машина була обрана стара модель Lagonda 16/18НР|16/18НР, хоча у виробничій гамі вже була потужніша шестициліндрова модель Lagonda 30НР з таким же «несучим» кузовом типу торпедо, що й у молодшої моделі. Топова модель мала двигун власної конструкції, блоки циліндрів 4.6-літрового мотора були відлиті в три спарених блоки, до двигуна агрегатувалася триступенева коробка передач з конусним зчепленням.
Однак під час гонок британський екіпаж, який виступав під номером 38, зійшов з дистанції під Гомелем, оскільки влетів в дерево, що упало на дорогу після бурі, хоча іноземні «історики» пишуть, що Ганн виграв гонки 1910 року. Але одним з перших прийшов німець Віллі Пйоге, до того ж без штрафних очок, на стосильному автомобілі марки Mercedes. Інші автори мають на увазі той факт, що на одній з десяти ділянок екіпаж Lagonda показав найкращий результат у своєму класі і отримав за це нагороду, але це далеко не перемога в самих змаганнях. Однак марку, не дивлячись на невдачу в загальному заліку, помітили в Росії, і основна маса нечисленної продукції британської фірми йшла в довоєнну Російську імперію, залишаючись майже невідомою у себе на батьківщині.
До кінця 1913 року цей сезон стає останнім для моделей 20НР (шасі від Lagonda 16/18НР|16/18НР з новим 4-циліндровим мотором власної конструкції, на кшталт моделі 30НР, а поки що їм компанію становила доступніша модель. Ганн поділяв погляди Генрі Форда та інших популяризаторів дешевих автомобілів, тому в березні 1913 року представив свій аналог американського Ford T. Для того, щоб здешевити ціну автомобіля, Ганн викупив приміщення своїх сусідів — столярної майстерні і кузовобудівну компанію Генрі Уормінгтона, яка спершу виготовляла для його нечисленних автомобілів кузови. Не дивлячись на те, що новинка була досить доступною, вона не втратила своєї родзинки — несучого кузова, більш того — конструкція стала ще радикальнішою. Кузов не мав тепер рами, до кузова приварювали днище, до якого, в свою чергу, приварювали поперечні підсилювачі, до яких вже кріпили і двигун, і мости, і т. д., на місцях зварювання застосовували лудіння. Lagonda 11.1 мала чотирициліндровий мотор, об'ємом 1.1 л, впускні клапани розташовувалися зверху, а випускні — з боків циліндрів, корпус коробки передач і блок двигуна являли собою популярний тоді моноблок. Причому масляний піддон кріпився до рами, а не звисав з двигуна, в передній підвісці використовувався стабілізатор поперечної стійкості. Спочатку автомобіль, завдовжки 3.1 м, випускався тільки з двомісним кузовом типу кабріолет, машина важила всього 450 кг, така вага була досягнута завдяки хитрощам Альфреда Кранмера. Наприклад, машина не мала складної рульової системи, рульовий вал кріпився безпосередньо до правого важеля підвіски, тим самим виходило дуже гостре рульове відношення 1:1, тобто як на велосипеді чи мотоциклі (наскільки поверталося кермо, на такий кут поверталися і колеса). Також для полегшення автомобіля не стали мудрувати з керуванням коробки передач, а помістили її посередині, так що короткий важіль КПП розташовувався посередині кузова.
У червні 1914 року, коли вже не випускалися старші моделі, модельний ряд поповнився ще дешевшою версією. Машина отримала інші шестерінки в коробці передач, але головна відмінність була у відсутності захисту від негоди, в листопаді того ж року з'являється подовжена на 38 см чотиридверна версія з кузовом типу торпедо. Однак, не дивлячись на якість продукції, машина не мала попит, адже головною винуватицею відсутності попиту на авто стала Перша світова війна, яка на той момент мала назву «Велика війна».
Компанія Lagonda Limited (1916—1935) До листопада 1916 року держава заборонила компанії виробництво автомобілів, тоді при об'єднанні з Tollemache & Griffin фірма була перейменована в Lagonda Limited, яка вирішує перейти на виробництво військової продукції, а саме — виготовлення органів дистанційного керування морської артилерії. Купуються додаткові виробничі потужності, а штат співробітників виростає до позначки в 1600 чоловік, проте рівно через два роки виробництво амуніції припиняється, фірмі знову доводиться перебудовуватись на мирну продукцію.