Німеччина — провідна економічна держава Європи. Є найбільшою економікою Європи за обсягом валового внутрішнього продукту (ВВП) і третьою за величиною економікою у світі. За ВВП на душу населення у доларах США Німеччина у 2021 році посідала 13 місце в Європі та 15 у світі. За даними Глобального індексу конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму, у 2019 році Німеччина займала 7 місце (з 141 країни) серед найконкурентоспроможніших країн світу. В Індексі економічної свободи у 2021 році Німеччина посіла 29 місце зі 180 країн.
Німеччина є країною з переважанням сфери послуг (69 %), водночас має порівняно сильний промисловий сектор (24 %) у співвідношенні з іншими провідними економіками. До найбільш конкурентоспроможних галузей промисловості у світі належать автомобілебудування, виробництво вантажних транспортних засобів, електротехніка, машинобудування та хімічна промисловість. У сфері послуг 55 % експорту у 2016 році припадало на галузі електронної обробки даних, ІТ і телекомунікацій. Програмне забезпечення для бізнесу та страхування (особливо перестрахування) мають міжнародне значення. Видобуток корисних копалин не має суттєвого економічного значення. Основна частина зовнішньої торгівлі Німеччини здійснюється з іншими індустріальними країнами, при цьому досягається значне позитивне сальдо.
Розвинені всі види сучасного транспорту. Мережа залізниць, автобанів, трубопровідного транспорту. Головні морські порти — Гамбург, Бремен, Вільгельмсгафен, Бремергафен, Любек, Росток, Варнемюнде, Вісмар, Штральзунд. Головний західнонімецький аеропорт, найбільший у всій континентальній Європі, знаходиться у Франкфурті-на-Майні. Всі міста й міські агломерації з населенням понад 1 млн осіб мають власні аеропорти з регулярним авіаційним сполученням. Провідна авіаційна компанія Німеччини — «Люфтганза».
Німеччина вважається найважливішим у світі місцем для проведення виставок; тут проходить багато провідних галузевих ярмарків. Конгреси, виставки, а також значна за міжнародними мірками музейна та культурно-подієва інфраструктура є важливою основою для туристичного руху в Німеччині.
У 2023 році економіка Німеччини показала один з найгірших результатів за 23 роки. Навіть якщо економіка знову почне зростати у 2024 році, їй буде важко позбутись торішнього негативу. Окрім цього, споживчі ціни в Німеччині, гармонізовані зі стандартами Європейського союзу, у грудні 2023 року збільшилися на 3,8 % у річному вираженні.
Історія
Промислова епоха Промислова революція в Німеччині розпочалася приблизно на століття пізніше, ніж у Великій Британії, Франції та Бельгії. Частково це було пов'язано з тим, що Німеччина стала об'єднаною державою лише у 1871 роціCompare: .
Головними рушіями індустріального розвитку й політичного об'єднання Німеччини стали створення Німецького митного союзу () у 1834 році та розширення залізничної мережі. Починаючи з 1834 року, митні бар'єри між дедалі більшою кількістю німецьких держав Малонімеччини () були скасовані. У 1835 році перша німецька залізниця з'єднала франконські міста Нюрнберг і Фюрт — цей успіх започаткував «залізничну манію» у всіх німецьких землях протягом 1840-х років. У період між 1845 і 1870 роками було збудовано 8000 км залізниць, а вже у 1850 році Німеччина почала виготовляти власні локомотиви. Згодом інші німецькі держави приєдналися до митного союзу й почали об'єднувати свої залізниці, що призвело до з'єднання різних куточків Німеччини. Розвиток вільної торгівлі й залізничної інфраструктури пришвидшив економічне зростання: відкрилися нові ринки для місцевої продукції, сформувався прошарок середніх управлінців, зріс попит на інженерів, архітекторів і кваліфікованих механіків, а також активізувалися інвестиції у вугілля та залізоRichard Tilly, «Germany: 1815—1870» in Rondo Cameron, ed. Banking in the Early Stages of Industrialization: A Study in Comparative Economic History (Oxford University Press, 1967), pages 151—182.
Ще одним важливим чинником розвитку промисловості стало уніфікування грошової системи, яке стало можливим частково завдяки політичному об'єднанню. У 1871 році було запроваджено нову грошову систему — німецьку марку, забезпечену золотом. Однак ця система набула повного застосування лише після 1907 року, оскільки до того часу срібні монети все ще залишалися в обігу.
Перемога Пруссії та її союзників над Наполеоном III у Франко-прусській війні 1870—1871 років поклала край французькому домінуванню в Європі та призвела до проголошення Німецької імперії в 1871 році. Утворення імперії дало Європі нову дійсність — потужну, багатолюдну та індустріалізовану державу з дедалі більшим економічним і дипломатичним впливом. Французькі економічні принципи справили вплив на німецькі реформи: було скасовано феодальні обмеження на продаж великих земельних маєтків, обмежено вплив міських цехів (гільдій), а також запроваджено нове, ефективніше комерційне законодавство. Водночас політичні рішення в економіці імперії в основному ухвалювались коаліцією «жита і заліза», тобто поміщиками-юнкерами зі сходу та важкою промисловістю Руру на заходіCornelius Torp, «The „Coalition of 'Rye and Iron'“ under the Pressure of Globalization: A Reinterpretation of Germany's Political Economy before 1914,» Central European History Sept 2010, Vol. 43 Issue 3, pp 401—427.
У сфері політики й суспільства у 1881—1889 роках канцлер Отто фон Бісмарк запровадив закони, що передбачали соціальне страхування та покращення умов праці. Німеччина стала першою країною, яка створила систему соціального забезпечення: універсальне медичне страхування, обов'язкову освіту, страхування на випадок хвороби, нещасних випадків, інвалідності, а також пенсійне забезпечення. Універсальна система освіти принесла результати: Німеччина досягла найвищого у світі рівня грамотності — 99 %. Це дало країні значну кількість спеціалістів у різних сферах: фахівців з арифметики, інженерів, хіміків, оптиків, кваліфікованих працівників для фабрик, менеджерів, агрономів і військових.
До 1900 року Німеччина обігнала Британію за обсягами виробництва сталі й поступалась лише США. Економічне диво підкріплювалось безпрецедентним зростанням населення — з 35 млн у 1850 році до 67 млн у 1913 році. У 1895—1907 роках кількість працівників у машинобудуванні зросла з пів мільйона до понад мільйона. До 1910 року лише 40 % німців жили в сільській місцевості (порівняно з 67 % на момент створення імперії). У 1913 році промисловість становила 60 % валового національного продукту. Хімічна промисловість Німеччини стала найрозвиненішою у світі, а до 1914 року країна виробляла половину всього електрообладнання у світі.
Швидке досягнення індустріальної зрілості радикально змінило економіку Німеччини — вона перетворилась із сільськогосподарської на великого експортера готової продукції. Частка готових товарів у загальному експорті зросла з 38 % у 1872 році до 63 % у 1912. До 1913 року Німеччина домінувала на всіх європейських ринках, а до 1914-го стала одним із найбільших експортерів у світі.
Веймарська республіка і Третій Рейх
Нацисти прийшли до влади в умовах дуже високого рівня безробіття, однак пізніше досягли повної зайнятості завдяки масштабним програмам громадських робіт, зокрема проєктам Рейхсбану (залізниця), Рейхспошти та будівництву автобанів (). Починаючи з 1935 року, додатковий імпульс економіці дало переозброєння країни, що порушувало Версальський договір.
Після фінансової кризи 1931 року в Німеччині почали проводити експансіоністську бюджетну політику (оскільки країна вже вийшла з золотого стандарту). Цю політику підтримував неналежний до нацистів міністр економіки Ялмар Шахт, який у 1933 році також став президентом центрального банку. У 1938 році він подав у відставку, і його замінив Герман Герінг.
Торгова політика Третього Рейху була спрямована на автаркію (економічну самодостатність), однак через нестачу сировини Німеччина була змушена зберігати зовнішню торгівлю. Це здійснювалося на основі двосторонніх торговельних угод, валютного контролю, квот на імпорт і субсидій на експорт у рамках так званого , запровадженого 19 вересня 1934 рокуHans-Joachim Braun, «The German Economy in the Twentieth Century», Routledge, 1990, p. 101. «Новий план» був орієнтований на торгівлю з менш розвиненими країнами, які могли б обмінювати сировину на німецькі промислові товари, що дозволяло заощаджувати валюту. Перевага надавалася країнам Південної Європи, а не Західній Європі чи Північній Америці, оскільки від них не очікували торговельних блокадHans-Joachim Braun, «The German Economy in the Twentieth Century», Routledge, 1990, p. 102. Така політика стала відомою як — політика «великого економічного простору».
Згодом нацистська партія встановила тісні зв'язки з великим бізнесомArthur Schweitzer, «Big Business in the Third Reich», Bloomington, Indiana University Press, 1964, p. 288 і в 1933 році скасувала незалежні профспілки. Натомість були створені:
Імперська служба праці (RAD) Німецький робітничий фронт (DAF) — для встановлення робочих годин (SDA) — для покращення умов праці «Сила через радість» (KDF) — для забезпечення доступу працівників до спортивних клубів і дозвілля.
Після Другої світової війни
Західна Німеччина
Початком економічного підйому стало запровадження нової валюти — німецької марки (Deutsche Mark), яка замінила рейхсмарку як законний платіжний засіб. За правління канцлера Конрада Аденауера та міністра економіки Людвіга Ергарда, країна вступила в період стабільної низької інфляції та швидкого промислового зростання, що вивело Західну Німеччину з повного післявоєнного спустошення до рівня однієї з найрозвиненіших країн сучасної Європи.
У 1953 році було ухвалено рішення, що Німеччина повинна повернути 1,1 млрд доларів з отриманої допомоги. Останній платіж було здійснено у червні 1971 року.
Окрім цього, важливу роль в економічному зростанні відіграли працьовитість населення, довгі робочі години на повну потужність у 1950–1970-х роках, а також додаткова робоча сила, яку надали тисячі «гастбайтерів» з інших країн.
Східна Німеччина
До початку 1950-х років Радянський Союз вилучав репарації у вигляді сільськогосподарської та промислової продукції і вимагав подальших великих репараційних виплатNorman M. Naimark. The Russians in Germany: A History of the Soviet Zone of Occupation, 1945—1949. Harvard University Press, 1995. pp. 167-9. Сілезія з Верхньосілезьким кам'яновугільним басейном та Щецин, важливий природний порт, були втрачені на користь Польщі.
У 1988 році обсяг експорту Західної Німеччини перевищив 323 млрд доларів. Того ж року Східна Німеччина експортувала товарів лише на 30,7 млрд доларів; 65 % з них — до інших комуністичних країн. У Східній Німеччині не було безробіття.
Автовиробники на кшталт Automobilwerk Eisenach та HQM Sachsenring GmbH випускали символи східнонімецької економіки — серії Trabant і Wartburg.
Федеральна республіка На початку 2000-х років німецька економіка практично застопорилася. Найгірші показники зростання були зафіксовані у 2002 (+1,4 %), 2003 (+1,0 %) та 2005 (+1,4 %) рокахBruttoinlandsprodukt (Vierteljahres- und Jahresangaben) Statistisches Bundesamt.. Рівень безробіття також хронічно залишався високим. Через ці проблеми, а також у зв'язку зі старінням населення, система соціального забезпечення зазнала значного навантаження. Це спонукало уряд провести масштабну програму реформ під назвою , що містила реформу ринку праці, відому як .
У другій половині 2000-х світова економіка демонструвала високе зростання, від якого виграла і Німеччина як провідний експортер. Деякі вважають, що реформи Гарца сприяли зростанню й зниженню безробіття, тоді як інші стверджують, що вони призвели до різкого зниження рівня життя, а їхні ефекти були обмеженими й тимчасовими.