Мови манде — сім'я мов у рамках нігеро-конголезької макросім'ї, генеалогічна належність яких не встановлена.
Поширені в Західній Африці, головним чином у таких країнах, як Малі (основний масив), Сенегал, Ліберія, Гвінея, Буркіна-Фасо, Кот-д'Івуар, Бенін та ін.
За різними даними від 26 до 68 мов, із загальною кількістю мовців понад 30 млн осіб.
Єдність мови — це спадщина стародавніх державних об'єднань, які існували в Західному Судані ще у IX—XIII ст. (держава Гана), а в XIII—XV ст. — Малі. У XIX ст. країна була завойована французами почався період колоніального рабства. Протягом довгих століть найголовніші народи мандінґо — малинці, бамбара та диула, а також інші народи північної групи входили до складу однієї держави, Франції. Тут давно вже йшов процес утворення народності. Однак для створення мандінґської нації не було ще необхідних економічних умов.
У XVII ст. державний розпад призвів до роз'єднання окремих частин народності. Діалекти не встигли стати єдиною мовою, і в даний час єдиної загальної мови ще немає.
Мова мандінґо, має єдину граматичну структуру і синтаксис але неоднорідна у фонетичному відношенні.
Більшість мов маде не має писемності. Разом з тим деякі манде народності (ваї, лоома, менде) розробили власні системи письма, які, однак, не отримали широкого поширення. За винятком старомандинґинґського письма на основі арабської графіки (у мандінка і сусу), письмові традиції мов манде складаються на основі латинського алфавіту.
Характеристика Мови манде належать до числа аглютинативних мов, хоча мають ознаки вони й ознаки мов ізолюючого типу.
Музичні тони зустрічаються тільки в південній групі мов манде, у північній групі вони відсутні.
Порядок слів у реченні твердо визначений: підмет — присудок — Означення, на першому місці суб'єкт, на другому — об'єкт. Відмінювання іменників немає, немає і класів імен іменників.
Класифікація
Спроби складання генетичної класифікації мов манде робилися неодноразово (більше 10 варіантів). Їх принципові розбіжності виявляються на рівні об'єднання трьох груп (східної, південно-західної та північної), тобто на рівні реконструкції початкових етапів мовної дивергенції.
Література Delafosse M., La langue mandingue et ses dialectes. (Malinké, bambara, dioula), t. 1-2, P., 1929— 55; Prost A., Les langues mandé-du sud groupe mana-busa, «Mémoires de l Institut Français d'afrique Noire», 1953, № 26; Welmers W., The Mande languages, «Monograph Series on Languages and Linguistics», 1958, v. 11; Long R. W., A comparative study of the Northern Mande languages, Ann Arbor, 1971 (Diss.); Galtier G., Problèmes dialectologiques et phonographématiques des parlers mandingues, P., 1980 (Diss.).
Посилання Изучение языков манде Valentin Vydrin and T. G. Bergman. Mandé Language Family of West Africa: Location and Genetic Classification Мови манде на сайті Glottolog 3.0: Family: Mande