Плавучий регазифікаційний термінал — регазифікаційний ЗПГ-термінал заснований на використанні плавучої установки із зберігання та регазифікації (, FSRU).

Плавучі термінали мають певні переваги, як то: скорочений термін спорудження в порівнянні зі стаціонарними об'єктами, менша потреба у капіталовкладеннях, можливість перебазування регазифікаційної установки на нове місце. Оскільки установки створюються на базі ЗПГ танкерів, у випадку відсутності попиту на регазифікацію вони можуть використовуватись для транспортування ЗПГ.

У 2015 році обсяг імпорту газу через плавучі термінали зріс на 46 % та досяг 28 млрд м3, або 8 % від усього імпорту ЗПГ (без урахування Індонезії, де такі термінали обслуговують внутрішні поставки).

Перший плавучий термінал розпочав діяльність в США у регіоні Мексиканської затоки в 2005 році (Gulf Gateway Deepwater Port). У середині другого десятиліття 21 століття найбільше поширення така технологія отримала на Близькому Сході та у Південній Америці. Також почалось або почнеться у найближчій перспективі її застосування в Європі, Південній та Південно-Східній Азії, Африці.

Плавучі термінали на Близькому Сході На початку 21 століття ряд нафтодобуваючих країн регіону Перської затоки ухвалили рішення про застосування природного газу для виробництва енергії, що дозволило б вивільнити додаткові обсяги нафти для експорту. Тоді як Саудівська Аравія прийняла амбітну програму із розгортання власного видобутку газу, Кувейт та ОАЕ вирішили розпочати імпорт ЗПГ та обрали варіант із плавучими терміналами.

У 2009 році розпочалась експлуатація термінала ЗПГ у Кувейті в порту Mina Al Ahmadi. Спорудженням наземної інфраструктури займалась компанія Excelerate Energy. Вона ж надала в оренду на 5 років FSRU «Explorer» (у 2011—2012 роках тут працювало однотипне судно «Exquisite»). Починаючи з 2014 року термінал використовує установку іншої компанії — «Golar Igloo». Контрактом передбачено використання установки протягом 9 місяців на рік, тоді як інші 3 місяці вона може бути залучена власником як ЗПГ танкера. Угода укладена на 5 років, вивчається можливість її продовження або побудова до 2020 року стаціонарного термінала. За 2014 рік через термінал імпортовано близько 3,5 млрд м3, за підсумками 2015 цей показник зріс до 4,2 млрд м3.

Невдовзі після Кувейту, у 2010 році, розпочали експлуатацію плавучого термінала ОАЕ. Для цього СПГ танкер побудови 1976 року переобладнали на судно FSRU «Golar Freeze» річною потужністю з регазифікації 4,9 млрд м3. Наземне обладнання розмістили в порту Jebel Ali. Через зростаючі потреби невдовзі там само було заплановане будівництво причалу для розміщення двох додаткових установок FSRU. На замовлення ОАЕ була проведена модернізація судна «Explorer» (яке вивільнилось після завершення контракту з Кувейтом) із збільшенням його потужність до майже 10 млрд м3на рік. Крім того, влітку 2016 у іншому еміратському порту Ruwais встановили на якір установку «Excelerate» регазифікаційною потужністю в номінальному режимі 5,1 млрд м3.

У 2012 році створив свій термінал по прийому ЗПГ на основі плавучої установки Ізраїль. У Середземному морі біля порту Хадера розмістили установку FSRU «Excellence», яка перед тим кілька місяців встигла попрацювати на аргентинському терміналі Bahia Blanca. Для зниження вартості проєкту використали швартовочну систему, що до того експлуатувалась у Мексиканській затоці. У 2014 році FSRU «Excellence» замінили на установку «Expedient», яка має таку ж саме регазифікаційну потужність і дещо більший обсяг зберігання, проте вже у наступному році сюди знов повернулась «Excellence». Наразі термінал використовується в основному як резервна система на випадок покриття пікових навантажень — з його допомогою перевалюється 0,2—1 млрд м3 на рік. Можливо також відзначити, що хоча на шельфі Ізраїлю відкрито великі запаси природного газу, проте термінал забезпечує доступ до світового ринку ЗПГ, поставки з якого при відповідній ринковій ситуації можуть виявитись дешевшими за вартість газу внутрішнього виробництва. Такий випадок імпорту був зафіксований у квітні 2016 року.

Ще одна країна регіону — Єгипет — стикнулась з проблемами в електропостачанні через зростаюче споживання. Для компенсації дефіциту природного газу один із орієнтованих на експорт заводів з виробництва ЗПГ був зупинений, другий значно скоротив виробництво. Проте це не дозволило повністю ліквідувати дефіцит, тому виник проєкт імпорту ЗПГ. Для пришвидшення обрали варіант із створенням плавучого термінала в червономорському порту Ain Sokhna. У квітні 2015 року тут розпочало роботу судно FSRU «Höegh Gallant». У листопаді того ж року до нього приєдналась установка іншої компанії — FSRU «BW Singapore», яка розпочала прийом та регазифікацію ЗПГ вже через 5 місяців після підписання контракту.

Майже одночасно з Єгиптом ввела в дію свій термінал Йорданія. У травні 2015 в порт Акаба з вантажем ЗПГ прибуло судно «Golar Eskimo», яке буде використовуватись як установка зі зберігання та регазифікації. Потужність термінала складає 5,1 млрд м3на рік (при роботі в піковому режимі — до 7,5 млрд м3). На початку 2000-х планувалось, що потреби Йорданії у природному газу будуть забезпечуватись Єгиптом через Арабський газопровід, який мав пройти далі до Лівану, Сирії та Туреччини. Проте зростання енергоспоживання в Єгипті змусило цю країну відмовитись від амбітних планів з експорту газу. Більше того, після прибуття до Йорданії FSRU «Golar Eskimo» країни уклали угоду про використання 40 % потужностей термінала для забезпечення потреб Єгипту. Газ поставлятиметься за реверсним маршрутом через згаданий вище Арабський газопровід. У 2016 році сторони досягли угоди про можливість оренди Єгиптом зазначеного судна з 2017 року. У випадку реалізації цих планів установку розмістять на терміналі в порту Ain Sokhna, де вже пришвартовані дві інші плавучі установки з регазифікації.

Плавучі термінали у Латинській Америці

Реалізовані проєкти У Південній Америці першою країною, що приступила до використання плавучих регазифікаційних терміналів, стала Аргентина. Після енергетичної кризи 2004 року вона була зацікавлена у якнайшвидшому створенні імпортних потужностей, які б допомогли покрити стрімко зростаючий попит. Задля цього Аргентина розпочала співпрацю з американською Excelerate Energy, піонером у сфері FSRU. З 2008 року у порту Bahia Blanca стало до роботи судно «Excelsior» з номінальною потужністю по регазифікації 5,1 млрд м3на рік. В подальшому Excelerate Energy, яка володіє найбільшим у світі флотом FSRU, час від часу змінювала установку на даному терміналі — в 2011 тут півроку працювало судно «Excellence», потім певний час знов «Excelsior», з 2012 по 2015 ця роль випала установці «Express», після чого її змінила «Exemplar». У 2011 році неподалік від столиці країни Буенос-Айреса відкрили ще один ЗПГ термінал Escobar. На відміну від першого, офшорного, він розташовується у пониззі річки Парана, тому ЗПГ танкери піднімаються сюди із неповним завантаженням. Термінал Escobar так само використовує судна компанії Excelerate Energy: «Exemplar» до осені 2015 року, після чого сюди спрямували «Expedient». Таким чином, за період з 2008 по 2016 рік на двох аргентинських ЗПГ терміналах встигло попрацювати щонайменше 5 різних FSRU.

Бразилія розпочала імпорт газу через плавучі установки практично одночасно з Аргентиною — у 2009 році. Тоді тут з'явився ЗПГ термінал Pecem з доволі невеликою потужністю 2,5 млрд м3 на рік. Поставки через нього планувались на час посушливого сезону, коли виробітка електроенергії на ГЕС різко знижувалась. Як плавучу установку використали судно «Golar Spirit», переобладнане із танкера побудови 1981 року. Та ж компанія Golar невдовзі надала в оренду ще один переобладнаний танкер «Golar Winter» (хоча значно новіший — побудований 2004 року), який з 2012 розпочав роботу на терміналі Guanabara Bay біля Ріо-де-Жанейро. Втім, хоча можливості «Golar Winter» перевищували потужність першого термінала і складали 5,1 млрд м3 на рік, проте бразильці не вважали цього достатнім. Тому вже наступного року вони уклали угоду з  Excelerate Energy, яка зобов'язалась встановити тут FSRU «Experience», чия річна потужність становить 8,2 млрд м3 на рік, а об'єм резервуарів для зберігання ЗПГ — 173 400 м3 — був найбільшим серед аналогічних суден на момент побудови. До моменту прибуття «Experience», який припав на 2014 рік, термінал обслуговувало інше судно тієї ж компанії «Exquisite». Що стосується  «Golar Winter», то цю установку перевели на введений у експлуатацію у січні 2014 року третій бразильський ЗПГ термінал Bahia, де вона повинна працювати до 2024 року.

У листопаді 2016 року до розташованого на карибському узбережжі колумбійського міста Картахена прибула регазифікаційна установка «Höegh Grace», споруджена на замовлення компанії Höegh на південнокорейській верфі Hyundai Heavy Industries. Ця FSRU має річну потужність з регазифікації 8,2 млрд м3 і допоки інфраструктура термінала не була готова судно використовувалось як ЗПГ танкер на умовах короткочасного фрахту. За період з грудня 2016-го по липень 2017-го через термінал пройшло лише дві поставки, проте у випадку чергової появи феномену Ель-Ніньйо, котрий призводить до зниження виробітки на ГЕС, необхідним буде посатчання трьох партій на місяць.

Перспективні проєкти Після аргентинської енергетичної кризи 2004 року, яка викликала припинення поставок газу у Чилі, остання приступила до розвитку інфраструктури з імпорту ЗПГ. Два перші термінали вирішили у вигляді стаціонарних берегових об'єктів. Через певний час постало питання про збільшення їхньої потужності, для чого компанія Hoegh запропонувала доповнити розташований біля столиці країни Сантьяго Quintero Bay установкою FSRU «Newen». Проте в підсумку тут вирішили зосередитись на розвитку саме наземної інфраструктури, а «Newen» перейменували у «Hoegh Gallant» та відправили до Єгипту. Тому першим чилійським плавучим терміналом може стати Penco-Lirquén у бухті Консепсьйон в південно-центральній частині країни, на 500 кілометрів південніше столиці. В цьому регіоні вже наявна газова інфраструктура та споживачі, які потребують до 3 млрд м3 на рік, проте залишились без газу після аргентинської кризи. Втім, головним споживачем має стати планована електростанція El Campesino. Однією з компаній, що беруть участь у проєкті, є американська Cheniere Energy, відома своїм експортним терміналом Сабін-Пасс. У 2016 році компанія Hoegh уклала угоду про надання для термінала Penco-Lirquén в оренду на 20 років свого судна, яке поки відоме під  будівельним найменуванням «Корпус 2685». Введення термінала в дію планується на 2018 рік.

Ще одним терміналом на основі FSRU може стати Aguirre на південному узбережжі Пуерто-Рико. Основним споживачем газу буде розташована поблизу електростанція, яка наразі використовує дорогу та більш екологічно шкідливу нафту. За реалізацію проєкту взявся власник найбільшого флоту FSRU компанія Excelerate Energy, яка очікує на введення об'єкту в дію у 2017 році. Певну затримку у реалізації проєкту викликало його розташування поряд з природним заповідником, проте у 2015 році було нарешті отримано дозвіл від Федеральної комісії з регулювання енергетики (FERC) США.

Нереалізовані проєкти