Історія біології досліджує розвиток біології — науки, що вивчає фундаментальні (найбільш загальні) властивості і закони еволюційного розвитку живих істот. Предметом історії біології є виявлення і узагальнений аналіз основних подій і тенденцій у розвитку біологічного знання.

До XIX століття зоологія, ботаніка, анатомія і фізіологія були частиною «пакета знань», що називався «натуральна філософія» і поєднував позитивні відомості про природні явища з умоглядними фантазіями і помилковими висновками щодо причин цих явищ. Історія біології як самостійна наука оформляється у XIX столітті з появою еволюційної біології і клітинної теорії.

У XX столітті життя стало активно вивчатися не тільки на клітинному рівні (і всього організму), але також на молекулярному, і на рівні популяцій, співтовариств і екосистем. З'явилися синтетична теорія еволюції, молекулярна біологія і теорія стресу. Але кількість невирішених проблем біології, і раніше велика, а це стимулює діяльність біологів щодо подальшого розвитку даної науки.

Ранні уявлення про життя

Античність

Основи знань про тварин і рослини були закладені в працях Арістотеля і його учня Теофраста. Важливу роль відіграли твори Діоскорида, який склав описи лікарських речовин (і серед них близько 600 рослин), і Плінія, який спробував зібрати відомості по всіх природних тілах у своїй «Історії світу».

Від Арістотеля (384 — 322 до н. е.) залишилася значна кількість творів, присвячених тваринам. У трактатах «Про частини тварин» та «Історія тварин» Арістотеля розглянув питання про те, яким чином слід займатися пізнанням тварин, займатися тваринами одна за іншою окремо або ж спочатку пізнавати загальне для всіх, а потім все більш і більш особливе, і зробив вибір на користь другого способу. У розвиток цього задуму, він, з одного боку, розробив принципи, якими слід керуватися, коли формулюєш визначення тих чи інших груп тварин, перераховуючи їх сутнісні властивості. З іншого боку, він зробив ряд спостережень в пошуках необхідних зв'язків між окремими властивостями тварин. Наприклад, про те, що всі тварини, у яких ноги роздвоєні (парнокопитні) жують жуйку. У роботі «Про породження тварин» Арістотель розглянув питання про розмноження і розвиток тварин. Крім цього, йому ж належить ще ряд невеликих зоологічних трактатів. До зоологічним творів Арістотеля, з одного боку, примикають твори з логіки, з іншого — трактат «Про душу». Описи будови і способу життя різних тварин в роботах Арістотеля часом були дуже точні, але багато місць згодом постраждали від помилок при переписуванні і перекладах на різні мови. Серед іншого, він першим описав так званий «арістотелів ліхтар» — ротовий апарат морських їжаків і живонародження у акул.

Книга Теофраста (370 до н. е. — 280 до н. е.) «Дослідження про рослини» розвивала ідеї Аристотеля про необхідність формулювати визначення на основі сутнісних властивостей, але цього разу — щодо рослин.

Середні століття

Занепад Римської імперії супроводжувався зникненням або деградацією колишнього знання, хоча лікарі включили багато з досягнень античності в свою практику. Завоювання значної частини територій імперії арабами призвело до того, що праці Арістотеля та інших античних авторів збереглися в перекладі на арабськуMayr, The Growth of Biological Thought, pp 91-94.

Середньовічна арабська медицина, наука і філософія зробили важливий внесок у розвиток знання про життя в VIII—XIII ст., в період так званого золотого століття ісламу або ісламської аграрної революції. Наприклад, в зоології Аль-Джахіз (781—869 рр.) вже тоді висловлював ідеї про еволюціюMehmet Bayrakdar, «Al-Jahiz And the Rise of Biological Evolutionism», The Islamic Quarterly, Third Quarter, 1983, London.Conway Zirkle (1941), Natural Selection before the «Origin of Species», Proceedings of the American Philosophical Society 84 (1): 71-123. та харчові ланцюгиFrank N. Egerton, «A History of the Ecological Sciences, Part 6: Arabic Language Science — Origins and Zoological», Bulletin of the Ecological Society of America, April 2002: 142—146 . Він же був раннім представником географічного детермінізму, філософського вчення про вплив природних умов на національний характер і розвиток національних державLawrence I. Conrad (1982), «Taun and Waba: Conceptions of Plague and Pestilence in Early Islam», Journal of the Economic and Social History of the Orient 25 (3), pp. 268—307 .. Курдський автор Аль-Дінаварі (828—896 рр.) вважається засновником арабської ботаніки. Він описав понад 637 видів рослин і обговорював фази росту і розвитку рослини, in Morelon, Régis & Roshdi Rashed (1996), Encyclopedia of the History of Arabic Science, vol. 3, Routledge, ISBN 0415124107. В анатомії і фізіології перський лікар Ар-Разі (865—925 рр.) експериментально спростував вчення Галена про «чотири життєві соки»G. Stolyarov II (2002), «Rhazes: The Thinking Western Physician», The Rational Argumentator, Issue VI.. Прославлений лікар Авіценна (980—1037 рр.) у своїй праці «Канон лікарської науки», що до XVII ст. залишалась настільною книгою європейських медиківThe Canon of Medicine (work by Avicenna) , Encyclopædia BritannicaAmber Haque (2004), «Psychology from Islamic Perspective: Contributions of Early Muslim Scholars and Challenges to Contemporary Muslim Psychologists», Journal of Religion and Health 43 (4), p. 357—377 ., увів поняття про клінічні дослідження та фармакологіюD. Craig Brater and Walter J. Daly (2000), «Clinical pharmacology in the Middle Ages: Principles that presage the 21st century», Clinical Pharmacology & Therapeutics 67 (5), p. 447—450 .. Іспанський араб Ібн Зухр (1091—1161 рр.), шляхом розтину довів, що коросту викликає підшкірний паразитIslamic medicine , Hutchinson Encyclopedia., а також запровадив експериментальну хірургіюRabie E. Abdel-Halim (2006), «Contributions of Muhadhdhab Al-Deen Al-Baghdadi to the progress of medicine and urology», Saudi Medical Journal 27 (11): 1631—1641. і медичні дослідження на тваринахRabie E. Abdel-Halim (2005), «Contributions of Ibn Zuhr (Avenzoar) to the progress of surgery: A study and translations from his book Al-Taisir», Saudi Medical Journal 2005; Vol. 26 (9): 1333—1339.. Під час голоду в Єгипті в 1200 році Абд аль-Латіф аль-Багдаді спостерігав і вивчав будову людських скелетівEmilie Savage-Smith (1996), «Medicine», in Roshdi Rashed, ed., Encyclopedia of the History of Arabic Science, Vol. 3, p. 903—962 [951-952]. .

Лише деякі європейські вчені набули популярності в Середні століття. Серед них Гільдегарда Бінгенська, Альберт Великий і Фрідріх II (імператор Священної Римської імперії) склали канон природної історії для ранніх європейських університетів, в яких медицина значно поступалася викладанню філософії і богослов'яMayr, The Growth of Biological Thought, pp 91-94: .

Відродження

Лише епоха Відродження по-справжньому відродила в Європі інтерес до природної історії і фізіології. У 1543 році з книги Везалія «De humani corporis fabrica» почався розвиток сучасної анатомії, заснованої на розтині людських тіл. Везалій і його послідовники поступово замінили в медицині та фізіології середньовічну схоластику емпіризмом, покладаючись не стільки на авторитет підручників і абстрактне мислення, скільки на особистий досвід. Через лікування травами медицина також підживлювала інтерес до вивчення рослин. Брунфельс, Фукс та інші автори ранніх видань про дикі рослини поклали початок повномасштабному опису рослинного життяMayr, The Growth of Biological Thought, pp 94-95, 154—158. Середньовічний жанр літератури, бестіарій, про тварин та їх звички, з роботами Конрада Геснера та інших авторів XVI століття перетворився на справді науковий напрямMayr, The Growth of Biological Thought, pp 166—171.

Художники, такі як Альбрехт Дюрер і Леонардо да Вінчі часто працювали пліч-о-пліч з натуралістами і також цікавилися будовою тіла людини і тварин, даючи детальні описи їх анатоміїMagner, A History of the Life Sciences, pp 80-83. Традиції алхімії, підтримувані такими вченими, як Парацельс, вносили свій внесок у дослідження природи, надихаючи дослідників на досліди як з мінеральними, так і з біологічними джерелами фармакологічних препаратівMagner, A History of the Life Sciences, pp 90-97. Розвиток фармакології вніс свій внесок у зародження механіцизмуMerchant, The Death of Nature, chapters 1, 4, and 8.

XVII століття

До XVII століття відноситься завершення традиції «травників». Швейцарський лікар і ботанік Каспар Баугін у своїй праці «Pinax Theatri Botanici» зібрав всі відомі на той час види рослин (близько 6000), уточнивши синоніми. Це була останнє зведення такого розмаху, в якому все ще використовувалися прийоми «народної таксономії». Групи рослин в роботі Боена не мали характеристик, які вказували на їх відмінності. Назви рослин формувалися, як і раніше, без строгих правил, іноді шляхом додавання слів-модифікаторів до назви, даної давньогрецькими або давньоримськими авторами, іноді шляхом латинізації тубільних назв рослин. Боен був знайомий з книгою Чезальпіно, але не бачив сенсу в застосуванні методу, вважаючи встановлення синоніміки більш важливим завданням. Разом з тим, з середини XVII століття з'являється все більше робіт, написаних у традиції методичної природної історії, що відштовхувалися від праці Чезальпіно.

Значні зміни спостерігаються в області анатомії і фізіології тварин і рослин. Англійський лікар Вільям Гарвей (1578—1657), проводячи досліди з кровообігом і розтину тварин, зробив ряд важливих відкриттів. Він виявив венозні клапани, що створюють перешкоду для течіння крові в зворотному напрямку, показав ізоляцію правого і лівого шлуночків серця і відкрив мале коло кровообігу (аналогічне відкриття зробив незадовго до нього Мігель Сервет, спалений кальвіністами за свої богословські погляди). Ян Сваммердам (1637—1680) і Марчелло Мальпігі (1628—1694) описали внутрішню будову багатьох безхребетних тварин. Мальпігі описав судини рослин і шляхом експериментів показав наявність висхідного і низхідного струму в різних посудинах.

Середні століття

XVIII століття

Паралельний розвиток природної історії з одного боку, анатомії та фізіології з іншого, підготував ґрунт для виникнення біології. В області природної історії найбільш значимими подіями стали публікація «Системи природи» Карла Ліннея і «Загальної природної історії» Жоржа Бюффона.

Дослідження Альбрехта фон Галлера і Каспара Фрідріха Вольфа значно розширили знання в області ембріології тварин і розвитку рослин. В той час як Галлер дотримувався концепції преформізму, Вольф відстоював ідеї епігенезу. Спостереження за раннім розвитком курчати дозволили Вольфу на прикладі утворення трубчастої кишки з першого плоского зачаття показати, що розвиток не можна звести до чисто кількісного зростання без якісних перетворень.

Зародження біології Слово «біологія» час від часу з'являлося у працях природознавців і до XIX століття, однак зміст його був у той час зовсім іншим. Карл Лінней, наприклад, називав «біологами» авторів, що складали життєписи ботаніків. На рубежі XVIII і XIX століть відразу три автори (Бурдах, Тревиранус, Ламарк) використовували слово «біологія» в сучасному значенні для позначення науки про загальні особливості живих тіл. Готфрід Рейнгольд Тревиранус навіть виніс його в заголовок наукової праці «Biologie; oder die Philosophie der lebenden Natur» (1802).

XIX століття